• 02090, вул. В. Сосюри, 5, оф. 304, м. Київ
  • (097) 888 99 77

Правова допомога у цивільних, кримінальних, господарських, цивільних, адміністративних справах

Цивільне судочинство

ГАРАНТІЙНИЙ ЛИСТ

щодо погашення заборгованості

 

м. Київ                                                                                             «____»__________2015 року

 

Я, __________________________________________________________________________,

(П.І.Б.)

«____» __________ _______ року народження, уродженець (- ка) _____________________

_____________________________________________________________________________________________,

(дата народження та місце народження)

паспорт серії _______№________________, виданий ________________________________ _______________________«___» ________________ ___ році, зареєстрований за адресою:  _________________________________________________________, та проживаю за адресою: __________________________________________________ даною гарантійним листом підтверджую, що станом на «____» _____________ 2015 року маю заборгованість у розмірі: ___________________________ (_______________________________________), що еквівалентно ______________________________________________________________,

яка виникла відповідно до порушення умов укладеного _______________________№ ___ від «___»_________________20__ року про _______________________________________ _____________________________________________________________________________, що знаходиться за адресою: _____________________________________________________. Гарантую, що зобов’язуюсь сплатити ___________________________________________,

(П.І.Б.)

«____» __________ _______ року народження, уродженець (- ка) _____________________

_____________________________________________________________________________________________,

(дата народження та місце народження)

паспорт серії _______№________________, виданий ________________________________ _______________________«___» ________________ ___ році, зареєстрований за адресою:  ____________________________________________________________________,  ____________________________________________________________________________,

борг в сумі ___________________________________________________________________ до «_____» ___________________ 20__ року.

Зазначена сума заборгованості, буде повністю погашена мною до «___» _____________________ 20___ року.

 

В разі не виконання взятих на себе зобов’язань цим гарантійним листом даю безумовну згоду про застосування до мене відповідальності, визначеної умовами

 

____________________________________________________________________________.

 

 

 

 

____________________________________________________________/________________/                                                   (ПІБ)                                                                                                              (підпис)

«___» __________ 2016 року

ГАРАНТІЙНИЙ ЛИСТ

щодо погашення заборгованості

 

м. Київ                                                                                             «____»__________2015 року

 

Я, __________________________________________________________________________,

(П.І.Б.)

«____» __________ _______ року народження, уродженець (- ка) _____________________

_____________________________________________________________________________________________,

(дата народження та місце народження)

паспорт серії _______№________________, виданий ________________________________ _______________________«___» ________________ ___ році, зареєстрований за адресою:  _________________________________________________________, та проживаю за адресою: __________________________________________________ даною гарантійним листом підтверджую, що станом на «____» _____________ 2015 року маю заборгованість у розмірі: ___________________________ (_______________________________________), що еквівалентно ______________________________________________________________,

яка виникла відповідно до порушення умов укладеного _______________________№ ___ від «___»_________________20__ року про _______________________________________ _____________________________________________________________________________, що знаходиться за адресою: _____________________________________________________. Гарантую, що зобов’язуюсь сплатити ___________________________________________,

(П.І.Б.)

«____» __________ _______ року народження, уродженець (- ка) _____________________

_____________________________________________________________________________________________,

(дата народження та місце народження)

паспорт серії _______№________________, виданий ________________________________ _______________________«___» ________________ ___ році, зареєстрований за адресою:  ____________________________________________________________________,  ____________________________________________________________________________,

борг в сумі ___________________________________________________________________ до «_____» ___________________ 20__ року.

Зазначена сума заборгованості, буде повністю погашена мною до «___» _____________________ 20___ року.

 

В разі не виконання взятих на себе зобов’язань цим гарантійним листом даю безумовну згоду про застосування до мене відповідальності, визначеної умовами

 

____________________________________________________________________________.

 

 

 

 

____________________________________________________________/________________/                                                   (ПІБ)                                                                                                              (підпис)

«___» __________ 2016 року

ГАРАНТІЙНИЙ ЛИСТ

щодо погашення заборгованості

 

м. Київ                                                                                             «____»__________2015 року

 

Я, __________________________________________________________________________,

(П.І.Б.)

«____» __________ _______ року народження, уродженець (- ка) _____________________

_____________________________________________________________________________________________,

(дата народження та місце народження)

паспорт серії _______№________________, виданий ________________________________ _______________________«___» ________________ ___ році, зареєстрований за адресою:  _________________________________________________________, та проживаю за адресою: __________________________________________________ даною гарантійним листом підтверджую, що станом на «____» _____________ 2015 року маю заборгованість у розмірі: ___________________________ (_______________________________________), що еквівалентно ______________________________________________________________,

яка виникла відповідно до порушення умов укладеного _______________________№ ___ від «___»_________________20__ року про _______________________________________ _____________________________________________________________________________, що знаходиться за адресою: _____________________________________________________. Гарантую, що зобов’язуюсь сплатити ___________________________________________,

(П.І.Б.)

«____» __________ _______ року народження, уродженець (- ка) _____________________

_____________________________________________________________________________________________,

(дата народження та місце народження)

паспорт серії _______№________________, виданий ________________________________ _______________________«___» ________________ ___ році, зареєстрований за адресою:  ____________________________________________________________________,  ____________________________________________________________________________,

борг в сумі ___________________________________________________________________ до «_____» ___________________ 20__ року.

Зазначена сума заборгованості, буде повністю погашена мною до «___» _____________________ 20___ року.

 

В разі не виконання взятих на себе зобов’язань цим гарантійним листом даю безумовну згоду про застосування до мене відповідальності, визначеної умовами

 

____________________________________________________________________________.

 

 

 

 

____________________________________________________________/________________/                                                   (ПІБ)                                                                                                              (підпис)

«___» __________ 2016 року

ГАРАНТІЙНИЙ ЛИСТ

щодо погашення заборгованості

 

м. Київ                                                                                             «____»__________2015 року

 

Я, __________________________________________________________________________,

(П.І.Б.)

«____» __________ _______ року народження, уродженець (- ка) _____________________

_____________________________________________________________________________________________,

(дата народження та місце народження)

паспорт серії _______№________________, виданий ________________________________ _______________________«___» ________________ ___ році, зареєстрований за адресою:  _________________________________________________________, та проживаю за адресою: __________________________________________________ даною гарантійним листом підтверджую, що станом на «____» _____________ 2015 року маю заборгованість у розмірі: ___________________________ (_______________________________________), що еквівалентно ______________________________________________________________,

яка виникла відповідно до порушення умов укладеного _______________________№ ___ від «___»_________________20__ року про _______________________________________ _____________________________________________________________________________, що знаходиться за адресою: _____________________________________________________. Гарантую, що зобов’язуюсь сплатити ___________________________________________,

(П.І.Б.)

«____» __________ _______ року народження, уродженець (- ка) _____________________

_____________________________________________________________________________________________,

(дата народження та місце народження)

паспорт серії _______№________________, виданий ________________________________ _______________________«___» ________________ ___ році, зареєстрований за адресою:  ____________________________________________________________________,  ____________________________________________________________________________,

борг в сумі ___________________________________________________________________ до «_____» ___________________ 20__ року.

Зазначена сума заборгованості, буде повністю погашена мною до «___» _____________________ 20___ року.

 

В разі не виконання взятих на себе зобов’язань цим гарантійним листом даю безумовну згоду про застосування до мене відповідальності, визначеної умовами

 

____________________________________________________________________________.

 

 

 

 

____________________________________________________________/________________/                                                   (ПІБ)                                                                                                              (підпис)

«___» __________ 2016 року

ГАРАНТІЙНИЙ ЛИСТ

щодо погашення заборгованості

 

м. Київ                                                                                             «____»__________2015 року

 

Я, __________________________________________________________________________,

(П.І.Б.)

«____» __________ _______ року народження, уродженець (- ка) _____________________

_____________________________________________________________________________________________,

(дата народження та місце народження)

паспорт серії _______№________________, виданий ________________________________ _______________________«___» ________________ ___ році, зареєстрований за адресою:  _________________________________________________________, та проживаю за адресою: __________________________________________________ даною гарантійним листом підтверджую, що станом на «____» _____________ 2015 року маю заборгованість у розмірі: ___________________________ (_______________________________________), що еквівалентно ______________________________________________________________,

яка виникла відповідно до порушення умов укладеного _______________________№ ___ від «___»_________________20__ року про _______________________________________ _____________________________________________________________________________, що знаходиться за адресою: _____________________________________________________. Гарантую, що зобов’язуюсь сплатити ___________________________________________,

(П.І.Б.)

«____» __________ _______ року народження, уродженець (- ка) _____________________

_____________________________________________________________________________________________,

(дата народження та місце народження)

паспорт серії _______№________________, виданий ________________________________ _______________________«___» ________________ ___ році, зареєстрований за адресою:  ____________________________________________________________________,  ____________________________________________________________________________,

борг в сумі ___________________________________________________________________ до «_____» ___________________ 20__ року.

Зазначена сума заборгованості, буде повністю погашена мною до «___» _____________________ 20___ року.

 

В разі не виконання взятих на себе зобов’язань цим гарантійним листом даю безумовну згоду про застосування до мене відповідальності, визначеної умовами

 

____________________________________________________________________________.

 

 

 

 

____________________________________________________________/________________/                                                   (ПІБ)                                                                                                              (підпис)

«___» __________ 2016 року

ГАРАНТІЙНИЙ ЛИСТ

щодо погашення заборгованості

 

м. Київ                                                                                             «____»__________2015 року

 

Я, __________________________________________________________________________,

(П.І.Б.)

«____» __________ _______ року народження, уродженець (- ка) _____________________

_____________________________________________________________________________________________,

(дата народження та місце народження)

паспорт серії _______№________________, виданий ________________________________ _______________________«___» ________________ ___ році, зареєстрований за адресою:  _________________________________________________________, та проживаю за адресою: __________________________________________________ даною гарантійним листом підтверджую, що станом на «____» _____________ 2015 року маю заборгованість у розмірі: ___________________________ (_______________________________________), що еквівалентно ______________________________________________________________,

яка виникла відповідно до порушення умов укладеного _______________________№ ___ від «___»_________________20__ року про _______________________________________ _____________________________________________________________________________, що знаходиться за адресою: _____________________________________________________. Гарантую, що зобов’язуюсь сплатити ___________________________________________,

(П.І.Б.)

«____» __________ _______ року народження, уродженець (- ка) _____________________

_____________________________________________________________________________________________,

(дата народження та місце народження)

паспорт серії _______№________________, виданий ________________________________ _______________________«___» ________________ ___ році, зареєстрований за адресою:  ____________________________________________________________________,  ____________________________________________________________________________,

борг в сумі ___________________________________________________________________ до «_____» ___________________ 20__ року.

Зазначена сума заборгованості, буде повністю погашена мною до «___» _____________________ 20___ року.

 

В разі не виконання взятих на себе зобов’язань цим гарантійним листом даю безумовну згоду про застосування до мене відповідальності, визначеної умовами

 

____________________________________________________________________________.

 

 

 

 

____________________________________________________________/________________/                                                   (ПІБ)                                                                                                              (підпис)

«___» __________ 2016 року

ГАРАНТІЙНИЙ ЛИСТ

щодо погашення заборгованості

 

м. Київ                                                                                             «____»__________2015 року

 

Я, __________________________________________________________________________,

(П.І.Б.)

«____» __________ _______ року народження, уродженець (- ка) _____________________

_____________________________________________________________________________________________,

(дата народження та місце народження)

паспорт серії _______№________________, виданий ________________________________ _______________________«___» ________________ ___ році, зареєстрований за адресою:  _________________________________________________________, та проживаю за адресою: __________________________________________________ даною гарантійним листом підтверджую, що станом на «____» _____________ 2015 року маю заборгованість у розмірі: ___________________________ (_______________________________________), що еквівалентно ______________________________________________________________,

яка виникла відповідно до порушення умов укладеного _______________________№ ___ від «___»_________________20__ року про _______________________________________ _____________________________________________________________________________, що знаходиться за адресою: _____________________________________________________. Гарантую, що зобов’язуюсь сплатити ___________________________________________,

(П.І.Б.)

«____» __________ _______ року народження, уродженець (- ка) _____________________

_____________________________________________________________________________________________,

(дата народження та місце народження)

паспорт серії _______№________________, виданий ________________________________ _______________________«___» ________________ ___ році, зареєстрований за адресою:  ____________________________________________________________________,  ____________________________________________________________________________,

борг в сумі ___________________________________________________________________ до «_____» ___________________ 20__ року.

Зазначена сума заборгованості, буде повністю погашена мною до «___» _____________________ 20___ року.

 

В разі не виконання взятих на себе зобов’язань цим гарантійним листом даю безумовну згоду про застосування до мене відповідальності, визначеної умовами

 

____________________________________________________________________________.

 

 

 

 

____________________________________________________________/________________/                                                   (ПІБ)                                                                                                              (підпис)

«___» __________ 2016 року

Шевченківський районний суд міста Києва

03057, м. Київ, вул. Дегтярівська, буд. 31А

 

Позивач: Публічне акціонерне товариство

«Особа_1», МФО 380236, ЄДРПОУ 34047020

Місцезнаходження: 01133, м. Київ, вул. Щорса, 36-б

Поштова адреса: 04080, м. Київ, вул. Фрунзе, 39

 

Представник Позивача: Особа_2

_________________________________________

тел.: ____________________________________

Ел. Пошта: ______________________________

 

Відповідач: Особа_3

Місце проживання: ________________________

РНОКПП: _____________________

Тел.: ______________________

 

Представник відповідача: _______________________

Поштова адреса: ________________________________

тел. ____________________________________

Електронна пошта: _____________________________

 

Справа № 761/2733/15-ц

Провадження № 2/761/3049/2015

Суддя П________ Н.Г.

 

Заява

про перегляд заочного рішення Шевченківського районного суду міста Києва у справі № 761/2733/15-ц

 

23 березня 2015 року Шевченківським районним судом міста Києва у справі № ___________ постановлено заочне рішення, яким позовні вимоги ПАТ «Особа_1» (далі – Позивач) до Особа_3а ________________ (далі – Відповідач) про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено та стягнуто з Особа_3а Анатолія Віталійовича (ІПН 2729909230) на користь ПАТ «Особа_1» заборгованість за кредитним договором №150102038934023 від 08.10.2012 року станом на 19.11.2014 року у розмірі 158 758, 22 (сто п’ятдесят вісім тисяч сімсот п’ятдесят вісім грн. 22 коп.) гривень та судовий збір в розмірі 1 587, 58 (одна тисяча п’ятсот вісімдесят сім грн. 58 коп.) гривень.

Зазначеним заочним рішенням передбачено, що воно може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Частиною 2 статті 228 ЦПК України в редакції, яка діяла на момент прийняття оскаржуваного заочного рішення (далі – ЦПК України у старій редакції), передбачено також, що заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

15 грудня 2017 року набула чинності нова редакція ЦПК України (далі – ЦПК України), відповідно до ч. 2 статті 284 якої заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Частиною 3 статті ЦПК України визначається, що учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд – якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Відповідно до ч. 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Таким чином, на даний момент вищезазначене заочне рішення підлягає перегляду в порядку, який передбачений новою редакцією ЦПК України, тобто протягом 20 днів, з дня вручення Відповідачу повного заочного рішення суду.

Як вбачається з матеріалів справи, Відповідачем не було отримано копію повного заочного рішення, про що свідчить відмітка на конверті про повернення листа за закінченням встановленого терміну зберігання.

Копію вищевказаного заочного рішення під час ознайомлення з матеріалами справи 04.03.2019 року отримав представник Відповідача –_____________________, що підтверджується копією клопотання про видачу копії судового рішення, що було подане до суду 04.03.2019 року.

Таким чином, Відповідач має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про перегляд заочного рішення, оскільки дана заява подається протягом 20 днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Відповідач вважає, що заочне рішення по вищевказаній справі підлягає скасуванню у зв’язку з наступними підставами.

Відповідно до ч. 2 статті 225 ЦПК України у редакції, яка діяла на момент постановлення заочного рішення (далі – ЦПК України у старій редакції), розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за загальними правилами з винятками і доповненнями, встановленими цією главою.

Частиною 1 статті 1 ЦПК України у старій редакції, що діяла на момент розгляду справи та ухвалення заочного рішення, визначено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Аналогічні приписи містить також і ЦПК України в редакції, чинній на даний момент (далі – ЦПК України).

Згідно ч. 2 статті 6 ЦПК України у старій редакції, ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про час і місце розгляду своєї справи.

Частиною 1 статті 8 ЦПК України передбачається, що ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи.

Відповідно до ч. 1, 2 та 4 статті 10 ЦПК України у старій редакції, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Суд сприяє всебічному і повному з’ясуванню обставин справи, роз’яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов’язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Аналогічні приписи містить також статті 12 ЦПК України.

Окрім зазначеного, ч. 1 статті 27 ЦПК України у старій редакції передбачено також, що особи, які беруть участь у справі, мають право, зокрема, брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, давати усні та письмові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Приписи вищевказаної статті повністю дублюються приписами статті 43 ЦПК України в редакції, чинній на даний момент.

Тобто, із зазначених вище статей вбачається, що учасник справи має право брати участь у судовому розгляді, подавати та досліджувати докази, доводити перед судом їх переконливість, заперечувати проти позовних вимог, а суд зобов’язаний сприяти йому у здійсненні його процесуальних прав.

Згідно з ч. 1 статті 74 ЦПК України у старій редакції судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик.

Частиною 3 зазначеної статті передбачається, що судові повістки про виклик у суд надсилаються особам, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч. 1 статті 76 ЦПК України у старій редакції, судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку, а юридичним особам – відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки.

Згідно ч. 4 зазначеної статті у разі відсутності адресата особа, що доставляє судову повістку, негайно повертає її до суду з поміткою про причини невручення.

Частиною 8 вищевказаної статті встановлено, що у разі відмови адресата одержувати судову повістку особа, яка її доставляє, робить відповідну помітку на повістці і повертає її до суду. Особа, яка відмовилася одержати судову повістку, вважається повідомленою.

Так, ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 25 лютого 2015 року по справі № 761/2733/15-ц було відкрите провадження та призначене судове засідання на 13 годину 20 хвилин 23 березня 2015 року.

            Як вбачається з матеріалів справи 23.02.2015 року Шевченківським районним судом було складено повістку про виклик Відповідача, яку, згідно відбитку печатки відділення поштового зв’язку, було направлено на адресу Особа_3а А.В. 02.03.2015 року.

Однак, як вбачається з конверта, який міститься в матеріалах справи, зазначена судова повістка повернулась до суду не врученою Відповідачу у зв’язку із закінченням встановленого терміну зберігання.

            Таким чином, про дату та час судового засідання, яке було призначено 23 березня 2015 року Відповідач не був повідомлений належним чином, що і є причиною, через яку Відповідач не з’явився до суду 23.03.2015 року.

            Відповідно до ч. 8 статті 128 ЦПК України у чинній на даний момент редакції, днем вручення судової повістки є:

  • день вручення судової повістки під розписку;
  • день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи;
  • день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;
  • день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

           Частинами 4, 9 статті 130 ЦПК України в новій редакції визначено, що у разі відсутності адресата (будь-кого з повнолітніх членів його сім’ї), особа, яка доставляє судову повістку, негайно повертає її до суду з поміткою про причини невручення.

У раз відмови адресата одержати судову повістку особа, яка її доставляє, робить відповідну помітку на повістці і повертає її до суду. Особа, яка відмовилася одержати судову повістку, вважається повідомленою.

Тобто, із приписів вищезазначених статей, вбачається, що особа вважається належним чином повідомленою про дату та час судового засідання тільки у разі, якщо вона відмовилася від одержання судової повістки, відсутня за раніше повідомленою суду адресою місця проживання.

За таких обставин, Відповідач не був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, оскільки повістка була повернута до суду у зв’язку із закінченням встановленого терміну зберігання.

Відповідно до п. 1 ч. 1 статті 169 ЦПК України у старій редакції, яка діяла на момент розгляду справи, суд відкладає розгляд справи в межах строків, встановлених статтею 157 ЦПК України, у разі: неявки в судове засідання однієї із сторін або будь-кого з інших осіб, які беруть участь у справі, про яких нема відомостей, що їм вручені судові повістки.

            Аналогічні приписи містяться також в п.1 ч. 2 ст. 223 ЦПК України.

            Таким чином, суд зобов’язаний був відкласти розгляд справи у зв’язку із тим, що станом на 23.03.2015 року були відсутні відомості про вручення судової повістки Відповідачу, у зв’язку із чим він не був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання.

Проте, всупереч зазначеним вище приписам ЦПК України, судом в цей же день, 23 березня 2015 року, із посиланням на те, що Відповідач був повідомлений про час та місце слухання справи належним чином, було постановлено заочне рішення, яким було повністю задоволено позовні вимоги Позивача, чим, фактично, було позбавлено Відповідача права брати участь у судовому розгляді.

            Частиною 4 статті 169 ЦПК України у старій редакції передбачено, що у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Аналогічні приписи містить ч. 4 статті 223 ЦПК України в редакції, чинній на даний момент.

Відповідно до ч. 1 статті 224 ЦПК України у старій редакції, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Статтею 280 ЦПК України встановлено, що суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов:

  • відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання;
  • відповідач не з’явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин;
  • відповідач не подав відзив;
  • позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

 

Таким чином, лише за належного повідомлення відповідача про дату, час та місце судового засідання, суд має право ухвалити заочне рішення.

Однак, за умови першої неявки Відповідача, про якого не було відомостей щодо його належного повідомлення про дату, час та місце судового розгляду, суд не мав права постановляти заочне рішення.

Отже, Відповідач був позбавлений права брати участь у розгляді спору, що стосується його прав та обов’язків.

Окрім зазначеного вище, слід наголосити, що позовна заява, ПАТ «Особа_1» до Особа_3а А.В. не підлягала розгляду у суді загальної юрисдикції.

Пунктом 7.1. кредитного договору № 150102038934023 від 08 жовтня 2012 року, укладеного між Відповідачем та ПАТ «________________», право вимоги за яким, згодом було передане ПАТ «Особа_1» (далі – Договір), передбачено, що всі спори щодо укладання, виконання, розірвання, зміни, визнання недійсним повністю або частково, а також з будь-яких інших питань, що стосуються цього договору, становлять предмет спору та підлягають розгляду в постійно діючому Третейському суді при Асоціації українських банків.

Пунктом 8.2. Договору сторони погодили, що всі додатки, зміни та доповнення до цього Договору мають бути вчинені в письмовій формі та підписані сторонами, з обов’язковим посиланням на цей договір. Будь-яких додаткових угод про зміну умов договору Відповідач з Позивачем не укладав.

Тобто, сторонами було погоджено інший порядок розгляду спорів, ніж в суді загальної юрисдикції.

Частиною 5 статті 130 ЦПК України у старій редакції передбачалось, що якщо між сторонами укладено договір про передачу спору на вирішення третейського суду, суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду.

Пунктом 6 ч. 1 статті 207 ЦПК України у старій редакції також було передбачено, що суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо між сторонами укладено договір про передачу спору на вирішення до третейського суду і від відповідача надійшло до початку з’ясування обставин у справі та перевірки їх доказами заперечення проти вирішення спору в суді.

Аналогічні приписи містить п. 6 ч. 1 статті 257 ЦПК України, відповідно до якого суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо між сторонами укладено угоду про передачу спору на вирішення до третейського суду, і від відповідача не пізніше початку розгляду справи по суті, але до подання ним першої заяви по суті спору надійшли заперечення проти вирішення спору в суді, якщо тільки суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.

Таким чином, враховуючи, що між Позивачем та Відповідачем існувала угода про передачу спору на вирішення третейського суду, Шевченківський районний суд, за наявності такої угоди та за відсутності доказів належного повідомлення Відповідача про дату та час розгляду справи, не мав права розглядати справу № 761/2733/15-ц.

Не будучи повідомленим належним чином про дату та час судового засідання, Відповідач був позбавлений права та можливості надати свої заперечення проти вирішення спору в місцевому суді загальної юрисдикції.

На підставі зазначеного, вважаємо, що судом першої інстанції були порушені норми процесуального права, було незаконно проведено заочний розгляд справи та постановлено заочне рішення.

Разом із зазначеним слід наголосити, що позовні вимоги Позивача були необґрунтованими, оскільки на момент пред’явлення позову Позивачем, сума заборгованості Відповідача була значно меншою.

Так, Позивачем у позовній заяві зазначалось, що Відповідач неналежним чином виконує умови кредитного договору, в результаті чого станом на 19.11.2014 року за ним наявна заборгованість у сумі 158 758, 22 грн., з яких:

143 750 грн. – заборгованість за кредитом;

15 008, 22 грн. – заборгованість за відсотками;

Проте, у зв’язку із тим, що Відповідач не був належним чином повідомлений про дату та час судового розгляду, він був позбавлений можливості надати власні докази на підтвердження здійснення оплати за договором.

Зокрема, до даної заяви про перегляд заочного рішення додаються копії квитанцій, з яких вбачається, що Відповідачем було сплачено заборгованості по кредиту на загальну суму 20 400 гривень.

Відповідно до умов укладеного між Позивачем та Відповідачем договору, сума грошових коштів, які були передані Відповідачу за кредитний договором, становить 150 000 гривень. Враховуючи, що Відповідачем було сплачено 20 400 гривень, то на момент розгляду справи в суді, заборгованість Відповідача складала не 143 750 грн., а максимум 129 600 гривень. Судом також не було враховано, що Відповідач здійснював оплати за договором також і в 2015 році, проте у останнього не збереглись квитанції за цей період, у зв’язку із чим сума заборгованості, яку Позивач вимагав стягнути з Відповідача, є необґрунтованою.

Тобто, неповідомлення відповідача про розгляд справи також стало причиною неподання відповідачем відзиву і доказів сплати по кредитному договору, що вплинуло на правильне обчислення по кредитному договору та законність прийнятого рішення.

Окрім цього, відповідно до ч. 1 статті 60 ЦПК України у старій редакції, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Частиною 2 цієї статті встановлено, що докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Згідно частини 4 статті 60 ЦПК України у старій редакції, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно статті 58 ЦПК України у старій редакції, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Частиною 2 статті 59 ЦПК України у старій редакції, визначається, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Аналогічні приписи містяться також і в статтях 12, 76-81. 83 ЦПК України, що діє на даний момент.

Пунктом 2.6. Договору, укладеного між Відповідачем та ПАТ «АСТРА БАНК», передбачається, що повернення кредиту здійснюється позичальником шляхом перерахування суми коштів, достатньої для повернення кредиту, на транзитний рахунок, визначений в п. 2.7. цього Договору, відповідно графіку зниження кредитного ліміту/заборгованості за кредитною лінією, викладеному в додатку № 1.

Пунктом 2.7. Договору передбачено, що погашення заборгованості за кредитом та/або нарахованими процентами, та/або комісією за управління кредитними коштами (резервування коштів на користь клієнта) (далі – платіж) здійснюється шляхом перерахування Позичальником необхідної суми платежу на рахунок № 37398003893401 в АТ АСТРА БАНК, МФО 380548 (далі-транзитний рахунок) в строки, визначені в п.п. 2.4. – 2.6 цього Договору.

Таким чином, у даному випадку належним доказом того, що Відповідач не сплачував заборгованість за договором кредиту, мала б бути виписка по вищезазначеному рахунку або будь-які інші первинні документи.

Проте, замість цього, Позивачем було надано у якості доказу заборгованості Відповідача довідку, яка складена самим Позивачем, та зміст якої фактично був продубльований у позовній заяві. Проте така довідка безпідставно була визнана судом належним доказом, оскільки відомості, зазначені в ній, не підтверджені жодними належними документами.

Документами, які можуть підтвердити наявність або відсутність заборгованості, а також встановлювати розмір зазначеної заборгованості, можуть бути виключно документи первинної бухгалтерської документації, оформлені згідно нормам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», оскільки лише первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та складені під час здійснення господарської операції — є правовою підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.

Окрім зазначеного, Позивачем взагалі не було доведено факту отримання кредиту Відповідачем.

Відповідно до п. 2.1. Договору, надання кредиту здійснюється за письмовим клопотанням Позичальника про його надання (далі – клопотання) шляхом зарахування кредитних коштів на поточний рахунок Позичальника № 26202003893401 в АТ_______________, МФО 380548, які вказані в клопотанні в межах ліміту, вказаного в п. 1.1. цього Договору з дотриманням вимог, встановлених нормативно-правовими актами НБУ.

Пунктом 2.2. Договору передбачено, що моментом (днем) надання кредиту вважається день списання кредитних коштів з позичкового рахунку для зарахування на поточний рахунок Позичальника, зазначений в п. 2.1. цього Договору.

            Проте, окрім Договору, Позивачем не було надано суду жодного належного та достатнього доказу, який би взагалі підтверджував факт списання грошових коштів з позичкового рахунку ПАТ «_____________» для зарахування на поточний рахунок Відповідача.

Судом також не було враховано, що відповідно до ч. 2 статті 517 ЦК України боржник має право не виконувати свого обов’язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов’язанні.

            Частиною 2 статті 527 ЦК України передбачено, що кожна із сторін у зобов’язанні має право вимагати доказів того, що обов’язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред’явлення такої вимоги.

Зокрема, до позовної заяви Позивачем було додано копію досудової вимоги від 23.09.2014 року, яка нібито направлялась Відповідачу, у якій Позивач повідомляв про те, що 02.12.2013 року між ПАТ «___________» та ПАТ «Особа_1» було укладено Договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, у зв’язку із чим Позивач повідомляв Відповідачу про те, що ним були порушені умови кредитного Договору, у зв’язку із чим вимагав сплатити прострочену заборгованість.

Таким чином, майже через рік після придбання права вимоги за кредитним договором, Позивач сповістив Відповідача про те, що в нього наявна заборгованість і про те, що її тепер необхідно сплачувати новому кредитору. При цьому, будь-яких доказів переходу права вимоги за кредитним Договором Позивач у досудовій вимозі, що направлялась на адресу Відповідача, не надав. Тобто, судом не було враховано, що Відповідач мав право не виконувати обов’язку новому кредиторові, оскільки докази направлення на адресу Відповідача документів, які підтверджують факт переходу права вимоги від ПАТ «__________» до Позивача, на адресу Відповідача не надсилались, про що свідчать матеріали справи.

Окрім зазначеного, у досудовій вимозі Позивачем не було повідомлено Відповідачу реквізитів нового рахунку, на який необхідно сплачувати заборгованість по кредиту, в результаті чого Відповідач не міг належним чином виконувати зобов’язання.

Відповідно до ч. 1 статті 616 ЦК України якщо порушення зобов’язання сталося з вини кредитора, суд відповідно зменшує розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника.

Частиною 2 статті 616 ЦК України передбачено, що суд має право зменшити розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника, якщо кредитор умисно або з необережності сприяв збільшенню розміру збитків, завданих порушенням зобов’язання, або не вжив заходів щодо їх зменшення.

У зв’язку із зазначеним, вважаємо також, що судом не було враховано, що Позивачем, як кредитором, не було вжито усіх заходів задля повідомлення Відповідача про перехід права вимоги до Позивача, не було надано доказів переходу права вимоги, а також не було повідомлено реквізитів розрахункового рахунку, на який необхідно сплачувати заборгованість по кредиту. Більше того, судом не було враховано, що Позивач повідомив Відповідача про зміну кредитора майже через рік після переходу до нього права вимоги, що свідчить про те, що заборгованість Відповідача могла виникнути з вини кредитора.

Таким чином, заочне рішення суду по справі № 761/2733/15-ц було постановлене з істотним порушенням норм матеріального та процесуального права, без повідомлення та участі Відповідача, на підставі неповного дослідження доказів та неврахування усіх обставин, що мають значення для судового розгляду. Судом було визнано встановленими обставини, які не підтверджені належними доказами.

На підставі зазначеного, вважаємо, що заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва повинне бути скасоване.

Відповідно до п. 2 ч. 3 статті 287 ЦПК України у результаті розгляду заяви про перегляд заочного рішення суд може своєю ухвалою скасувати заочне рішення і призначити справу до розгляду за правилами загального чи спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч. 1 статті 288 ЦПК України заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з’явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 42, 43, 48, 58, 60, 62, 64, 280, 284, 285, 287, 288 ЦПК України, —

ПРОСИМО СУД:

 

  1. Переглянути заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23.03.2015 року у справі № 761/2733/15-ц, за позовом Публічного акціонерного товариства «Особа_1» до Особа_3а, яким позовні вимоги ПАТ «Особа_1» до Особа_3а про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено та стягнуто з Особа_3а (ІПН 2729909230) на користь ПАТ «Особа_1» заборгованість за кредитним договором №150102038934023 від 08.10.2012 року станом на 19.11.2014 року у розмірі 158 758, 22 (сто п’ятдесят вісім тисяч сімсот п’ятдесят вісім грн. 22 коп.) гривень та судовий збір в розмірі 1 587, 58 (одна тисяча п’ятсот вісімдесят сім грн. 58 коп.) гривень.
  2. Постановити ухвалу, якою скасувати заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23.03.2015 року у справі № 761/2733/15-ц, за позовом Публічного акціонерного товариства «Особа_1» до Особа_3, і призначити справу № _____________до розгляду за правилами загального позовного провадження.

 

Додатки:

 

  1. Квитанція про сплату судового збору (оригінал для суду і копія для позивача) – на 1 арк.;
  2. Заява про поновлення пропущеного строку на подання заяви про перегляд заочного рішення – на 3 арк.;
  3. Копія заяви про видачу копії судового рішення від 04.03.2019 року – на 1 арк.;
  4. Копія клопотання про ознайомлення з матеріалами справи – на 1 арк.;
  5. Копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю – на 1 арк.;
  6. Копія ордеру на надання правової допомоги – на 1 арк.;
  7. Копія договору про надання правової допомоги – на 1 арк.;
  8. Копії квитанцій на підтвердження оплати кредиту – на 12 арк.;
  9. Копія паспорту Особа_3а А.В. – на ___ арк.;
  10. Копія кредитного договору з додатками на 14 арк.;
  11. Копія заочного рішення від 23.03.2015 року у справі № 761/2733/15-ц – на 4 арк.;
  12. Копія договору банківського рахунку – на 4 арк.;
  13. Лист ознайомлення з умовами отримання кредиту під заставу нерухомості — на 2 арк.;
  14. Копія заяви про перегляд заочного рішення для позивача – на __ арк.;

 

«__» _______ 2019 року

 

Представник відповідача, адвокат   __________             _______________

ПАТ «_______________________банк»

04070, м. Київ, вул. Андріївська, 434

 

Представника:_____________________, який діє на підставі довіреності від ___________ року

поштова адреса: а/с № 30, м. Київ, 03038

Тел.: _______________________

E-mail: ________________________________

в інтересах:_________________________, ______ року народження

поштова адреса: _____________________________

 

ДОСУДОВА ВИМОГА (ПРЕТЕНЗІЯ)

про повернення безпідставно отриманих грошових коштів

15 лютого 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу _____________було вчинено виконавчий напис № _____ на підставі заяви Публічного акціонерного товариства «Перший Український міжнародний банк», код ЄДРПОУ_______________. Вчинення вищезазначеного виконавчого напису було обґрунтоване тим, що за повідомленими ПАТ «______________» відомостями, _________ М.Т., нібито, мав перед банком заборгованість за кредитним договором № ________ від 22.02.2013 року у сумі 43 532, 07 грн., і допустив прострочення платежів.

На підставі зазначеного вище виконавчого напису, було відкрито виконавче провадження із реєстраційним номером 561_______, та винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 26.04.2018 року.

Зазначеною постановою було звернено стягнення на доходи_______________., які він отримує в Управлінні охорони в м. Києві, код ЄДРПОУ:_____________, адреса місця реєстрації: 04050, м. Київ, _______________________________, а також було постановлено здійснювати відрахування із доходів боржника у розмірі 20 відсотків.

Таким чином, на підставі вищевказаної постанови із заробітної плати та пенсії ________________щомісячно здійснювались відповідні відрахування.

Не погоджуючись із вищевказаним виконавчим написом та постановою приватного виконавця,_________________. звернувся із позовом про визнання вищевказаного виконавчого напису недійсним до Дніпровського районного суду міста Києва.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 27.07.2018 року по справі № ______________було задоволено заяву _________________ про забезпечення позову та зупинено стягнення на підставі виконавчого напису від 15.02.2018 року, зареєстрованого в реєстрі за № 5____, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу __________________________________ (вп № 56164351).

27 листопада 2018 року рішенням Дніпровського районного суду міста Києва по справі № 755/92___ було частково задоволено позовні вимоги Особа_1 до Публічного акціонерного товариства «______ банк», треті особи: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу _______________, Приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Вольф Тетяна Леонідівна про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню та визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, що вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Особа_1 та зареєстрований в реєстрі за № 5__, про стягнення з громадянина України _______________________ заборгованості за кредитним договором № GP-4231543 від 22.02.2013 року, яка складає 43 532, 07 грн.

Таким чином, на даний час належне Особа 1 майно (грошові кошти) безпідставно утримується ПАТ «____________банк» у своєму незаконному користуванні, чим порушені майнові права Особа_1 щодо розпорядження власністю.

Відповідно до ст. 1 Протоколу до «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов’язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов’язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовується незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

            На підставі вищезазначеного, керуючись статтями 530, 1212, 1214 ЦК України, —

 

ПРОШУ:

 

  1. Повернути особа_1, 03.10.1956 р.н. стягнені за виконавчим написом № 517 від 15.02.2018 року на користь ПАТ «_______________банк» (код ЄДРПОУ 14282) грошові кошти (кредитний договір № GP-4231543 від 22.02.2013 року) у сумі 20 000 грн.
  2. Перерахувати вказану суму на банківський рахунок особа_1 № 5167 4900 0543 4676, Банк ПАТ «Ощадбанк» (МФО 300465) протягом 7 днів з дня отримання вимоги.

 

У разі невиконання заявлених у цій претензії вимог у повному обсязі ми будемо змушені звернутися до суду за примусовим задоволенням наших вимог, що призведе до збільшення суми до встановленого індексу інфляції та відшкодування судових витрат, пов’язаних з розглядом справи в суді.

Про результати розгляду даної вимоги прошу повідомити за адресою: а/с № 30, м. Київ, 03038.

Додатки:

  1. Копія довіреності від 27.09.18 – на 2 арк.;
  2. Копія рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 27.11.2018 року по справі № 755/92_____ – на 7 арк.

 

31.01.2019 року

 

Представник                                                                      _____________   ___________

Подільський районний суд міста Києва

04071, м. Київ, вул. Хорива, 21

 

Позивач: Особа_1, 03.10.1956 року народження

місце проживання: ________________

іпн ____________________________

тел.: _____________________

інші засоби зв’язку відсутні

 

Представник позивача:___________________, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 0_______ від 19.02.2018 року, який діє на підставі договору № 1506/18 від 15.06.2018 року

Поштова адреса: а/с № 30, м. Київ, 03038

Тел.: _______________________________________E-mail: dobrevsimkiev@gmail.com

 

Відповідач: ПАТ «Особа_2»

адреса: 04070, м. Київ, вул. Андріївська, 4

ЄДРПОУ 1000000

тел.: 00000000

Адреса електронної пошти: _______________

інші засоби зв’язку невідомі

 

Ціна позову:

Судовий збір: 704,80 грн.

 

ПОЗОВНА ЗАЯВА

про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів

 

22 лютого 2013 року між Позивачем та АТ «Особа_2», правонаступником усіх прав та обов’язків якого є ПАТ «Особа_3» було укладено кредитний договір № GP-4231543. На підставі умов укладеного кредитного договору АТ «Особа_2» надав Позивачу суму кредиту у розмірі 49 999 грн., 66 коп.

15 лютого 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хара Н.С. було вчинено виконавчий напис № 517 на підставі заяви Публічного акціонерного товариства «Особа_3», код ЄДРПОУ 14282829. Вчинення вищезазначеного виконавчого напису було обґрунтоване тим, що з повідомленими ПАТ «ОСОБА_2» відомостями, Пупкін М.Т., нібито, мав перед банком заборгованість за кредитним договором № GP-4231543 від 22.02.2013 року у сумі 43 532, 07 грн., і допустив прострочення платежів.

На підставі зазначеного вище виконавчого напису, було відкрито виконавче провадження із реєстраційним номером 56164351, та винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 26.04.2018 року.

Зазначеною постановою було звернено стягнення на доходи Пупкіна М.Т., які він отримує в Управлінні охорони в м. Києві, код ЄДРПОУ:_______, адреса місця реєстрації: 04050, м. Київ, Шевченківський район, вул. Студентська, буд. ___, а також було постановлено здійснювати відрахування із доходів боржника у розмірі 20 відсотків.

Таким чином, на підставі вищевказаної постанови із заробітної плати та пенсії Пупкіна М.Т. щомісячно здійснювались відповідні відрахування, а саме:

  • Відповідно до довідки ГУ ПФУ в м. Києві №____ грошові кошти у розмірі 4000 грн.
  • Відповідно до довідку про доходи Пупкін М.Т. №531/43/29/01 грошові кошти у розмірі 10 124, 96 грн.

Відповідно до ч. 1 статті 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Не погоджуючись із вищевказаним виконавчим написом та постановою приватного виконавця, Пупкін М.Т. звернувся із позовом про визнання вищевказаного виконавчого напису недійсним до Дніпровського районного суду міста Києва.

27 листопада 2018 року рішенням Дніпровського районного суду міста Києва по справі № 755/9273/18 було частково задоволено позовні вимоги Пупкіна М.Т. до Пубілічного акціоненрного товариства «Особа_3», треті особи: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу_____________________, Приватний виконавець виконавчого округу м. Києва ________________________про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню та визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, що вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу _______________________та зареєстрований в реєстрі за № 5____, про стягнення з громадянина України Пупкіна Миколи Тимофійовича заборгованості за кредитним договором № GP-4231543 від 22.02.2013 року, яка складає 43 532, 07 грн.

Таким чином, станом на день подання позову Відповідачем безпідставно отримано грошових коштів на загальну суму _______ грн.

Відповідно до ч. 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 2 зазначеної статті, якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

На підставі чого, Позивач 30 січня 2019 року надіслано ПАТ «Особа_3» заяву повернення сплачених коштів, перерахувавши їх на номер банківської картки ПриватБанк № _________, протягом 7 днів, однак, відповідач не надав відповіді і не повернув кошти.

Таким чином, на даний час належне позивачу майно безпідставно утримується Відповідачем у своєму незаконному користуванні, чим порушені майнові права Позивача щодо розпорядження власністю.

Відповідно до ст. 1 Протоколу до «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.), ратифікованою Законом від 17 липня 1997 р. № 475/97-ВР(далі Конвенція), зокрема ст. 1 Першого протоколу до неї (1952 р.) передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Зазначені принципи сформульовано і в рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Спорронг і Лоннрот проти Швеції» (23 вересня 1982 р.), відповідно до якого суд повинен визначити, чи було дотримано справедливий баланс між вимогами інтересів суспільства і вимогами захисту основних прав людини. Забезпечення такої рівноваги є невід’ємним принципом Конвенції в цілому і також відображено у структурі ст. 1 Першого протоколу.

Гарантії здійснення права власності та його захисту закріплено й у вітчизняному законодавстві. Так, відповідно до ч. 4 ст.41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Тобто, право приватної власності Позивача є непорушним.

Згідно з усталеною практикою Європейського Суду з прав людини — стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див., серед інших джерел, рішення у справах «ОСОБА_2 проти Італії» (Immobiliare Saffi v. Italy), заява № 22774/93, п. 44, ECHR 1999-V, та «Вістіньш і Препьолкінс проти Латвії», заява № 71243/01, п. 93, від 25 жовтня 2012 року). Суд наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece) [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А № 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії» (Kushoglu v. Bulgaria), заява № 48191/99, пп. 49-62, від 10 травня 2007 року).

Стаття 41 Конституції України наголошує,що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Статтями 316-320,321,328 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Держава — не втручається у здійснення власником права власності.

 

Так, 27 листопада 2018 року, рішенням Дніпровського районного суду міста Києва по справі № 755/9273/18 було частково задоволено позовні вимоги Пупкіна М.Т. до Пубілічного акціоненрного товариства «Особа_3», треті особи: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хара Наталія Станіславівна, Приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Вольф Тетяна Леонідівна про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню та визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, що вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу __________________та зареєстрований в реєстрі за № 517, про стягнення з громадянина України Пупкіна Миколи Тимофійовича заборгованості за кредитним договором № GP-4231543 від 22.02.2013 року, яка складає 43 532, 07 грн.

Тобто, в обґрунтування вказаного позову зазначаємо, що рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 27.11.2018 року було встановлено, що Відповідача отримав від позивача кошти без достатньої правової підстави.

Згідно вимог ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч 1 ст. 4 ЦПК України «Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.»

Відповідно до ст. 5 ЦПК України «Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.»

Відповіднодо ч.ч. 2, 3 ст.12 ЦПК України «Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обовязків, передбачених законом.

За загальним правилом статей 1516 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

У відповідності до ч. 1 ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов’язана повернути потерпілому це майно. Відповідно до ч. 2 даної статті положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. З приписів ч. 2 ст. 1214 ЦК Україниглави 13 ЦК України (зокрема ст. ст. 179181190192 ЦК України) випливає, що норми ст. 1212 ЦК України повною мірою стосуються і випадків безпідставного набуття або збереження грошей.

Згідно з ч. 2ст.1212 Цивільного кодексуУкраїни положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Отже, обов’язок сплатити суму безпідставного збагачення виникає в силу самого факту такого збагачення і не залежить від того чи стало воно результатом поведінки набувача чи потерпілого або третіх осіб, або сталось поза волею останніх. При цьому має значення лише сам об’єктивний результат: наявність безпідставного збагачення.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, що виникають у зв’язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

За змістом пункту 4 частини третьої статті 1212 Цивільного кодексу України положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовується також до вимог про відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Відповідно до загальних положень законодавства про відшкодування завданої шкоди таке відшкодування є мірою відповідальності.

На відміну від зобов’язань, які виникають із завдання шкоди, для відшкодування шкоди за пунктом 4 частини третьої статті 1212 Цивільного кодексу України вина не має значення, оскільки важливий сам факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Відповідно до ст.1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов’язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23.05.2018 року по справі № 629/4628/16ц.

За умовами ч. 1 ст. 1214 ЦК України, на яку посилається позивач, як на підставу своїх позовних вимог, особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов’язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави.

Крім того, Відповідно до  ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов’язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 2  ст. 1214 ЦК України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов’язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов’язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовується незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовується також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов’язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Вищезазначене дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов’язань породжують такі юридичні факти як: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи та відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 02.10.2013 року № 6-88-цс13, Зобов’язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Таким чином, для визнання майна набутим без достатньої правової підстави обов’язковою є наявність усіх зазначених умов.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обовязків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов’язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов’язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпiдставностi такого виконання.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 22.01.2013 року у справі № 5006/18/13/2012 та від 17.06.2014 року у справі №3-30гс14, від 25.02.2015 року у справі №3-11гс15.

Крім того, у постанові Верховного суду України від 03.06.2015 року у справі №6-100цс15 зазначено, що системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої, другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов’язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви відсутні.

Позивач підтверджує, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 11, 15, 16, 316-320,321,328, 530, 536, 1212, 1214, ЦК України, ст. 2, 4, 5, 28, 82, 83, 175, 176, 184 ЦПК України, —

 

ПРОШУ СУД:

 

  1. Прийняти позовну заяву до розгляду.
  2. Зобов’язати ПАТ «Особа_3» (код ЄДРПОУ 14282829) повернути Пупкіну Миколі Тимофійовичу, 03.10.1956 р.н. стягнені за виконавчим написом № 517 від 15.02.2018 року Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу __________________грошові кошти у розмірі 10 124, 96 грн.
  3. Визнати виконавчий напис за № 517 від 15.02.2018 року Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Хара Наталії Станіславівни щодо пропозиції звернення стягнення з Пупкіна Миколи Тимофійовича, 03.10.1956 р.н., заборгованості за кредитним договором № GP-4231543 від 22.02.2013 року у загальній сумі 43 532, 07 гривень за період з 25.01.2017 року по 25.01.2018 року, таким, що не підлягає виконанню.
  4. Стягнути ПАТ «Особа_3» (код ЄДРПОУ _______9) повернути Пупкіну Миколі Тимофійовичу, 03.10.1956 р.н. стягнене за виконавчим написом № 517 від 15.02.2018 року Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Хара Наталії Станіславівни.
  5. Стягнути з ПАТ «Особа_3» (код ЄДРПОУ _________9) на користь Пупкіна Миколи Тимофійовича, 03.10.1956 р.н. судові витрати по сплаті судового збору та витрат на професійну правничу допомогу.

 

Додатки:

  1. Оригінал квитанції про сплату судового збору за подання позову (для суду) на 1 арк.
  2. попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв’язку із розглядом справи (для суду) на 1 арк.
  3. Копія претензії до ПАТ «Особа_3» на 1 арк.
  4. Клопотання про витребування доказів судом (для суду) на 5 арк.
  5. Копія договору про надання правової допомоги (оригінали знаходяться у позивача) на 4 арк.
  6. Копія ордеру (оригінали знаходяться у позивача) на 1 арк.
  7. Копія свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю (оригінали знаходяться у позивача) на 1 арк.
  8. Копія Загальних умов договорів кредитування, відкриття та ведення рахунків від 27.08.2012 року до кредитного договору (оригінал знаходяться у відповідача) на 3 арк.
  9. Копія Графіку погашення кредиту з додатками (оригінал знаходяться у відповідача) на 3 арк.
  10. Копія листування з банком (оригінал знаходяться у позивача) на 7 арк.
  11. Копії квитанцій та платіжного доручення (оригінали знаходяться у позивача) на 17 арк.
  12. Копія договору № Р20.220.70581.12 від 21.07.14 з додатками (оригінал знаходяться у позивача) на 5 арк.
  13. Копія виконавчого напису нотаріуса №517 (оригінал знаходяться у третьої особи) на 1 арк.
  14. Копія постанови про відкриття виконавчого провадження від 26.04.18 (оригінал знаходяться у приватного виконавця) на 2 арк.
  15. Копія постанови про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 26.04.2018 року – на 1 арк.;
  16. Копія рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 27.11.2018 року – на 7 арк.;
  17. Копія паспорту па ІПН Пупкін М.Т. (оригінал знаходяться у позивача) на 5 арк.
  18. Копії позовної заяви та додатків до неї для відповідача на ___ арк.

 

30.01.2019 року

           

Представник позивача                                          ____________          ___________

 

Law office «G&P»

АДВОКАТСЬКЕ БЮРО «ГЕРАСЬКО І ПАРТНЕРИ»

а/с № 30, м. Київ, 03038

E-mail: dobrevsimkiev@gmail.com, моб. 097 888 99 77, www.personal-advokat.com.ua

   

Подільський районний суд міста Києва

04071, м. Київ, вул. Хорива, 21

 

Позивач: Особа_1, 03.10.1956 року народження

місце проживання: ________________

іпн ____________________________

тел.: _____________________

інші засоби зв’язку відсутні

 

Представник позивача:___________________, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 0_______ від 19.02.2018 року, який діє на підставі договору № 1506/18 від 15.06.2018 року

Поштова адреса: а/с № 30, м. Київ, 03038

Тел.: _______________________________________E-mail: dobrevsimkiev@gmail.com

 

Відповідач: ПАТ «Особа_2»

адреса: 04070, м. Київ, вул. Андріївська, 4

ЄДРПОУ 1000000

тел.: 00000000

Адреса електронної пошти: _______________

інші засоби зв’язку невідомі

 

Ціна позову:

Судовий збір: 704,80 грн.

 

ПОЗОВНА ЗАЯВА

про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів

 

22 лютого 2013 року між Позивачем та АТ «Особа_2», правонаступником усіх прав та обов’язків якого є ПАТ «Особа_3» було укладено кредитний договір № GP-4231543. На підставі умов укладеного кредитного договору АТ «Особа_2» надав Позивачу суму кредиту у розмірі 49 999 грн., 66 коп.

15 лютого 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хара Н.С. було вчинено виконавчий напис № 517 на підставі заяви Публічного акціонерного товариства «Особа_3», код ЄДРПОУ 14282829. Вчинення вищезазначеного виконавчого напису було обґрунтоване тим, що з повідомленими ПАТ «ОСОБА_2» відомостями, Пупкін М.Т., нібито, мав перед банком заборгованість за кредитним договором № GP-4231543 від 22.02.2013 року у сумі 43 532, 07 грн., і допустив прострочення платежів.

На підставі зазначеного вище виконавчого напису, було відкрито виконавче провадження із реєстраційним номером 56164351, та винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 26.04.2018 року.

Зазначеною постановою було звернено стягнення на доходи Пупкіна М.Т., які він отримує в Управлінні охорони в м. Києві, код ЄДРПОУ:_______, адреса місця реєстрації: 04050, м. Київ, Шевченківський район, вул. Студентська, буд. ___, а також було постановлено здійснювати відрахування із доходів боржника у розмірі 20 відсотків.

Таким чином, на підставі вищевказаної постанови із заробітної плати та пенсії Пупкіна М.Т. щомісячно здійснювались відповідні відрахування, а саме:

  • Відповідно до довідки ГУ ПФУ в м. Києві №____ грошові кошти у розмірі 4000 грн.
  • Відповідно до довідку про доходи Пупкін М.Т. №531/43/29/01 грошові кошти у розмірі 10 124, 96 грн.

Відповідно до ч. 1 статті 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Не погоджуючись із вищевказаним виконавчим написом та постановою приватного виконавця, Пупкін М.Т. звернувся із позовом про визнання вищевказаного виконавчого напису недійсним до Дніпровського районного суду міста Києва.

27 листопада 2018 року рішенням Дніпровського районного суду міста Києва по справі № 755/9273/18 було частково задоволено позовні вимоги Пупкіна М.Т. до Пубілічного акціоненрного товариства «Особа_3», треті особи: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу_____________________, Приватний виконавець виконавчого округу м. Києва ________________________про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню та визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, що вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу _______________________та зареєстрований в реєстрі за № 5____, про стягнення з громадянина України Пупкіна Миколи Тимофійовича заборгованості за кредитним договором № GP-4231543 від 22.02.2013 року, яка складає 43 532, 07 грн.

Таким чином, станом на день подання позову Відповідачем безпідставно отримано грошових коштів на загальну суму _______ грн.

Відповідно до ч. 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 2 зазначеної статті, якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

На підставі чого, Позивач 30 січня 2019 року надіслано ПАТ «Особа_3» заяву повернення сплачених коштів, перерахувавши їх на номер банківської картки ПриватБанк № _________, протягом 7 днів, однак, відповідач не надав відповіді і не повернув кошти.

Таким чином, на даний час належне позивачу майно безпідставно утримується Відповідачем у своєму незаконному користуванні, чим порушені майнові права Позивача щодо розпорядження власністю.

Відповідно до ст. 1 Протоколу до «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.), ратифікованою Законом від 17 липня 1997 р. № 475/97-ВР(далі Конвенція), зокрема ст. 1 Першого протоколу до неї (1952 р.) передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Зазначені принципи сформульовано і в рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Спорронг і Лоннрот проти Швеції» (23 вересня 1982 р.), відповідно до якого суд повинен визначити, чи було дотримано справедливий баланс між вимогами інтересів суспільства і вимогами захисту основних прав людини. Забезпечення такої рівноваги є невід’ємним принципом Конвенції в цілому і також відображено у структурі ст. 1 Першого протоколу.

Гарантії здійснення права власності та його захисту закріплено й у вітчизняному законодавстві. Так, відповідно до ч. 4 ст.41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Тобто, право приватної власності Позивача є непорушним.

Згідно з усталеною практикою Європейського Суду з прав людини — стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див., серед інших джерел, рішення у справах «ОСОБА_2 проти Італії» (Immobiliare Saffi v. Italy), заява № 22774/93, п. 44, ECHR 1999-V, та «Вістіньш і Препьолкінс проти Латвії», заява № 71243/01, п. 93, від 25 жовтня 2012 року). Суд наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece) [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А № 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії» (Kushoglu v. Bulgaria), заява № 48191/99, пп. 49-62, від 10 травня 2007 року).

Стаття 41 Конституції України наголошує,що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Статтями 316-320,321,328 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Держава — не втручається у здійснення власником права власності.

 

Так, 27 листопада 2018 року, рішенням Дніпровського районного суду міста Києва по справі № 755/9273/18 було частково задоволено позовні вимоги Пупкіна М.Т. до Пубілічного акціоненрного товариства «Особа_3», треті особи: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хара Наталія Станіславівна, Приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Вольф Тетяна Леонідівна про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню та визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, що вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу __________________та зареєстрований в реєстрі за № 517, про стягнення з громадянина України Пупкіна Миколи Тимофійовича заборгованості за кредитним договором № GP-4231543 від 22.02.2013 року, яка складає 43 532, 07 грн.

Тобто, в обґрунтування вказаного позову зазначаємо, що рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 27.11.2018 року було встановлено, що Відповідача отримав від позивача кошти без достатньої правової підстави.

Згідно вимог ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч 1 ст. 4 ЦПК України «Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.»

Відповідно до ст. 5 ЦПК України «Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.»

Відповіднодо ч.ч. 2, 3 ст.12 ЦПК України «Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обовязків, передбачених законом.

За загальним правилом статей 1516 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

У відповідності до ч. 1 ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов’язана повернути потерпілому це майно. Відповідно до ч. 2 даної статті положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. З приписів ч. 2 ст. 1214 ЦК Україниглави 13 ЦК України (зокрема ст. ст. 179181190192 ЦК України) випливає, що норми ст. 1212 ЦК України повною мірою стосуються і випадків безпідставного набуття або збереження грошей.

Згідно з ч. 2ст.1212 Цивільного кодексуУкраїни положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Отже, обов’язок сплатити суму безпідставного збагачення виникає в силу самого факту такого збагачення і не залежить від того чи стало воно результатом поведінки набувача чи потерпілого або третіх осіб, або сталось поза волею останніх. При цьому має значення лише сам об’єктивний результат: наявність безпідставного збагачення.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, що виникають у зв’язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

За змістом пункту 4 частини третьої статті 1212 Цивільного кодексу України положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовується також до вимог про відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Відповідно до загальних положень законодавства про відшкодування завданої шкоди таке відшкодування є мірою відповідальності.

На відміну від зобов’язань, які виникають із завдання шкоди, для відшкодування шкоди за пунктом 4 частини третьої статті 1212 Цивільного кодексу України вина не має значення, оскільки важливий сам факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Відповідно до ст.1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов’язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23.05.2018 року по справі № 629/4628/16ц.

За умовами ч. 1 ст. 1214 ЦК України, на яку посилається позивач, як на підставу своїх позовних вимог, особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов’язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави.

Крім того, Відповідно до  ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов’язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 2  ст. 1214 ЦК України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов’язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов’язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовується незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовується також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов’язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Вищезазначене дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов’язань породжують такі юридичні факти як: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи та відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 02.10.2013 року № 6-88-цс13, Зобов’язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Таким чином, для визнання майна набутим без достатньої правової підстави обов’язковою є наявність усіх зазначених умов.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обовязків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов’язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов’язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпiдставностi такого виконання.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 22.01.2013 року у справі № 5006/18/13/2012 та від 17.06.2014 року у справі №3-30гс14, від 25.02.2015 року у справі №3-11гс15.

Крім того, у постанові Верховного суду України від 03.06.2015 року у справі №6-100цс15 зазначено, що системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої, другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов’язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви відсутні.

Позивач підтверджує, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 11, 15, 16, 316-320,321,328, 530, 536, 1212, 1214, ЦК України, ст. 2, 4, 5, 28, 82, 83, 175, 176, 184 ЦПК України, —

 

ПРОШУ СУД:

 

  1. Прийняти позовну заяву до розгляду.
  2. Зобов’язати ПАТ «Особа_3» (код ЄДРПОУ 14282829) повернути Пупкіну Миколі Тимофійовичу, 03.10.1956 р.н. стягнені за виконавчим написом № 517 від 15.02.2018 року Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу __________________грошові кошти у розмірі 10 124, 96 грн.
  3. Визнати виконавчий напис за № 517 від 15.02.2018 року Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Хара Наталії Станіславівни щодо пропозиції звернення стягнення з Пупкіна Миколи Тимофійовича, 03.10.1956 р.н., заборгованості за кредитним договором № GP-4231543 від 22.02.2013 року у загальній сумі 43 532, 07 гривень за період з 25.01.2017 року по 25.01.2018 року, таким, що не підлягає виконанню.
  4. Стягнути ПАТ «Особа_3» (код ЄДРПОУ _______9) повернути Пупкіну Миколі Тимофійовичу, 03.10.1956 р.н. стягнене за виконавчим написом № 517 від 15.02.2018 року Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Хара Наталії Станіславівни.
  5. Стягнути з ПАТ «Особа_3» (код ЄДРПОУ _________9) на користь Пупкіна Миколи Тимофійовича, 03.10.1956 р.н. судові витрати по сплаті судового збору та витрат на професійну правничу допомогу.

 

Додатки:

  1. Оригінал квитанції про сплату судового збору за подання позову (для суду) на 1 арк.
  2. попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв’язку із розглядом справи (для суду) на 1 арк.
  3. Копія претензії до ПАТ «Особа_3» на 1 арк.
  4. Клопотання про витребування доказів судом (для суду) на 5 арк.
  5. Копія договору про надання правової допомоги (оригінали знаходяться у позивача) на 4 арк.
  6. Копія ордеру (оригінали знаходяться у позивача) на 1 арк.
  7. Копія свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю (оригінали знаходяться у позивача) на 1 арк.
  8. Копія Загальних умов договорів кредитування, відкриття та ведення рахунків від 27.08.2012 року до кредитного договору (оригінал знаходяться у відповідача) на 3 арк.
  9. Копія Графіку погашення кредиту з додатками (оригінал знаходяться у відповідача) на 3 арк.
  10. Копія листування з банком (оригінал знаходяться у позивача) на 7 арк.
  11. Копії квитанцій та платіжного доручення (оригінали знаходяться у позивача) на 17 арк.
  12. Копія договору № Р20.220.70581.12 від 21.07.14 з додатками (оригінал знаходяться у позивача) на 5 арк.
  13. Копія виконавчого напису нотаріуса №517 (оригінал знаходяться у третьої особи) на 1 арк.
  14. Копія постанови про відкриття виконавчого провадження від 26.04.18 (оригінал знаходяться у приватного виконавця) на 2 арк.
  15. Копія постанови про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 26.04.2018 року – на 1 арк.;
  16. Копія рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 27.11.2018 року – на 7 арк.;
  17. Копія паспорту па ІПН Пупкін М.Т. (оригінал знаходяться у позивача) на 5 арк.
  18. Копії позовної заяви та додатків до неї для відповідача на ___ арк.

 

30.01.2019 року

           

Представник позивача                                          ____________          ___________

 

Law office «G&P»

АДВОКАТСЬКЕ БЮРО «ГЕРАСЬКО І ПАРТНЕРИ»

а/с № 30, м. Київ, 03038

E-mail: dobrevsimkiev@gmail.com, моб. 097 888 99 77, www.personal-advokat.com.ua

   

Подільський районний суд міста Києва

04071, м. Київ, вул. Хорива, 21

 

Позивач: Особа_1, 03.10.1956 року народження

місце проживання: ________________

іпн ____________________________

тел.: _____________________

інші засоби зв’язку відсутні

 

Представник позивача:___________________, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 0_______ від 19.02.2018 року, який діє на підставі договору № 1506/18 від 15.06.2018 року

Поштова адреса: а/с № 30, м. Київ, 03038

Тел.: _______________________________________E-mail: dobrevsimkiev@gmail.com

 

Відповідач: ПАТ «Особа_2»

адреса: 04070, м. Київ, вул. Андріївська, 4

ЄДРПОУ 1000000

тел.: 00000000

Адреса електронної пошти: _______________

інші засоби зв’язку невідомі

 

Ціна позову:

Судовий збір: 704,80 грн.

 

ПОЗОВНА ЗАЯВА

про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів

 

22 лютого 2013 року між Позивачем та АТ «Особа_2», правонаступником усіх прав та обов’язків якого є ПАТ «Особа_3» було укладено кредитний договір № GP-4231543. На підставі умов укладеного кредитного договору АТ «Особа_2» надав Позивачу суму кредиту у розмірі 49 999 грн., 66 коп.

15 лютого 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хара Н.С. було вчинено виконавчий напис № 517 на підставі заяви Публічного акціонерного товариства «Особа_3», код ЄДРПОУ 14282829. Вчинення вищезазначеного виконавчого напису було обґрунтоване тим, що з повідомленими ПАТ «ОСОБА_2» відомостями, Пупкін М.Т., нібито, мав перед банком заборгованість за кредитним договором № GP-4231543 від 22.02.2013 року у сумі 43 532, 07 грн., і допустив прострочення платежів.

На підставі зазначеного вище виконавчого напису, було відкрито виконавче провадження із реєстраційним номером 56164351, та винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 26.04.2018 року.

Зазначеною постановою було звернено стягнення на доходи Пупкіна М.Т., які він отримує в Управлінні охорони в м. Києві, код ЄДРПОУ:_______, адреса місця реєстрації: 04050, м. Київ, Шевченківський район, вул. Студентська, буд. ___, а також було постановлено здійснювати відрахування із доходів боржника у розмірі 20 відсотків.

Таким чином, на підставі вищевказаної постанови із заробітної плати та пенсії Пупкіна М.Т. щомісячно здійснювались відповідні відрахування, а саме:

  • Відповідно до довідки ГУ ПФУ в м. Києві №____ грошові кошти у розмірі 4000 грн.
  • Відповідно до довідку про доходи Пупкін М.Т. №531/43/29/01 грошові кошти у розмірі 10 124, 96 грн.

Відповідно до ч. 1 статті 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Не погоджуючись із вищевказаним виконавчим написом та постановою приватного виконавця, Пупкін М.Т. звернувся із позовом про визнання вищевказаного виконавчого напису недійсним до Дніпровського районного суду міста Києва.

27 листопада 2018 року рішенням Дніпровського районного суду міста Києва по справі № 755/9273/18 було частково задоволено позовні вимоги Пупкіна М.Т. до Пубілічного акціоненрного товариства «Особа_3», треті особи: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу_____________________, Приватний виконавець виконавчого округу м. Києва ________________________про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню та визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, що вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу _______________________та зареєстрований в реєстрі за № 5____, про стягнення з громадянина України Пупкіна Миколи Тимофійовича заборгованості за кредитним договором № GP-4231543 від 22.02.2013 року, яка складає 43 532, 07 грн.

Таким чином, станом на день подання позову Відповідачем безпідставно отримано грошових коштів на загальну суму _______ грн.

Відповідно до ч. 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 2 зазначеної статті, якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

На підставі чого, Позивач 30 січня 2019 року надіслано ПАТ «Особа_3» заяву повернення сплачених коштів, перерахувавши їх на номер банківської картки ПриватБанк № _________, протягом 7 днів, однак, відповідач не надав відповіді і не повернув кошти.

Таким чином, на даний час належне позивачу майно безпідставно утримується Відповідачем у своєму незаконному користуванні, чим порушені майнові права Позивача щодо розпорядження власністю.

Відповідно до ст. 1 Протоколу до «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.), ратифікованою Законом від 17 липня 1997 р. № 475/97-ВР(далі Конвенція), зокрема ст. 1 Першого протоколу до неї (1952 р.) передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Зазначені принципи сформульовано і в рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Спорронг і Лоннрот проти Швеції» (23 вересня 1982 р.), відповідно до якого суд повинен визначити, чи було дотримано справедливий баланс між вимогами інтересів суспільства і вимогами захисту основних прав людини. Забезпечення такої рівноваги є невід’ємним принципом Конвенції в цілому і також відображено у структурі ст. 1 Першого протоколу.

Гарантії здійснення права власності та його захисту закріплено й у вітчизняному законодавстві. Так, відповідно до ч. 4 ст.41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Тобто, право приватної власності Позивача є непорушним.

Згідно з усталеною практикою Європейського Суду з прав людини — стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див., серед інших джерел, рішення у справах «ОСОБА_2 проти Італії» (Immobiliare Saffi v. Italy), заява № 22774/93, п. 44, ECHR 1999-V, та «Вістіньш і Препьолкінс проти Латвії», заява № 71243/01, п. 93, від 25 жовтня 2012 року). Суд наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece) [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А № 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії» (Kushoglu v. Bulgaria), заява № 48191/99, пп. 49-62, від 10 травня 2007 року).

Стаття 41 Конституції України наголошує,що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Статтями 316-320,321,328 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Держава — не втручається у здійснення власником права власності.

 

Так, 27 листопада 2018 року, рішенням Дніпровського районного суду міста Києва по справі № 755/9273/18 було частково задоволено позовні вимоги Пупкіна М.Т. до Пубілічного акціоненрного товариства «Особа_3», треті особи: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хара Наталія Станіславівна, Приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Вольф Тетяна Леонідівна про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню та визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, що вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу __________________та зареєстрований в реєстрі за № 517, про стягнення з громадянина України Пупкіна Миколи Тимофійовича заборгованості за кредитним договором № GP-4231543 від 22.02.2013 року, яка складає 43 532, 07 грн.

Тобто, в обґрунтування вказаного позову зазначаємо, що рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 27.11.2018 року було встановлено, що Відповідача отримав від позивача кошти без достатньої правової підстави.

Згідно вимог ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч 1 ст. 4 ЦПК України «Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.»

Відповідно до ст. 5 ЦПК України «Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.»

Відповіднодо ч.ч. 2, 3 ст.12 ЦПК України «Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обовязків, передбачених законом.

За загальним правилом статей 1516 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

У відповідності до ч. 1 ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов’язана повернути потерпілому це майно. Відповідно до ч. 2 даної статті положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. З приписів ч. 2 ст. 1214 ЦК Україниглави 13 ЦК України (зокрема ст. ст. 179181190192 ЦК України) випливає, що норми ст. 1212 ЦК України повною мірою стосуються і випадків безпідставного набуття або збереження грошей.

Згідно з ч. 2ст.1212 Цивільного кодексуУкраїни положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Отже, обов’язок сплатити суму безпідставного збагачення виникає в силу самого факту такого збагачення і не залежить від того чи стало воно результатом поведінки набувача чи потерпілого або третіх осіб, або сталось поза волею останніх. При цьому має значення лише сам об’єктивний результат: наявність безпідставного збагачення.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, що виникають у зв’язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

За змістом пункту 4 частини третьої статті 1212 Цивільного кодексу України положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовується також до вимог про відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Відповідно до загальних положень законодавства про відшкодування завданої шкоди таке відшкодування є мірою відповідальності.

На відміну від зобов’язань, які виникають із завдання шкоди, для відшкодування шкоди за пунктом 4 частини третьої статті 1212 Цивільного кодексу України вина не має значення, оскільки важливий сам факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Відповідно до ст.1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов’язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23.05.2018 року по справі № 629/4628/16ц.

За умовами ч. 1 ст. 1214 ЦК України, на яку посилається позивач, як на підставу своїх позовних вимог, особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов’язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави.

Крім того, Відповідно до  ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов’язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 2  ст. 1214 ЦК України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов’язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов’язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовується незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовується також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов’язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Вищезазначене дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов’язань породжують такі юридичні факти як: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи та відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 02.10.2013 року № 6-88-цс13, Зобов’язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Таким чином, для визнання майна набутим без достатньої правової підстави обов’язковою є наявність усіх зазначених умов.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обовязків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов’язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов’язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпiдставностi такого виконання.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 22.01.2013 року у справі № 5006/18/13/2012 та від 17.06.2014 року у справі №3-30гс14, від 25.02.2015 року у справі №3-11гс15.

Крім того, у постанові Верховного суду України від 03.06.2015 року у справі №6-100цс15 зазначено, що системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої, другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов’язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви відсутні.

Позивач підтверджує, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 11, 15, 16, 316-320,321,328, 530, 536, 1212, 1214, ЦК України, ст. 2, 4, 5, 28, 82, 83, 175, 176, 184 ЦПК України, —

 

ПРОШУ СУД:

 

  1. Прийняти позовну заяву до розгляду.
  2. Зобов’язати ПАТ «Особа_3» (код ЄДРПОУ 14282829) повернути Пупкіну Миколі Тимофійовичу, 03.10.1956 р.н. стягнені за виконавчим написом № 517 від 15.02.2018 року Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу __________________грошові кошти у розмірі 10 124, 96 грн.
  3. Визнати виконавчий напис за № 517 від 15.02.2018 року Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Хара Наталії Станіславівни щодо пропозиції звернення стягнення з Пупкіна Миколи Тимофійовича, 03.10.1956 р.н., заборгованості за кредитним договором № GP-4231543 від 22.02.2013 року у загальній сумі 43 532, 07 гривень за період з 25.01.2017 року по 25.01.2018 року, таким, що не підлягає виконанню.
  4. Стягнути ПАТ «Особа_3» (код ЄДРПОУ _______9) повернути Пупкіну Миколі Тимофійовичу, 03.10.1956 р.н. стягнене за виконавчим написом № 517 від 15.02.2018 року Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Хара Наталії Станіславівни.
  5. Стягнути з ПАТ «Особа_3» (код ЄДРПОУ _________9) на користь Пупкіна Миколи Тимофійовича, 03.10.1956 р.н. судові витрати по сплаті судового збору та витрат на професійну правничу допомогу.

 

Додатки:

  1. Оригінал квитанції про сплату судового збору за подання позову (для суду) на 1 арк.
  2. попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв’язку із розглядом справи (для суду) на 1 арк.
  3. Копія претензії до ПАТ «Особа_3» на 1 арк.
  4. Клопотання про витребування доказів судом (для суду) на 5 арк.
  5. Копія договору про надання правової допомоги (оригінали знаходяться у позивача) на 4 арк.
  6. Копія ордеру (оригінали знаходяться у позивача) на 1 арк.
  7. Копія свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю (оригінали знаходяться у позивача) на 1 арк.
  8. Копія Загальних умов договорів кредитування, відкриття та ведення рахунків від 27.08.2012 року до кредитного договору (оригінал знаходяться у відповідача) на 3 арк.
  9. Копія Графіку погашення кредиту з додатками (оригінал знаходяться у відповідача) на 3 арк.
  10. Копія листування з банком (оригінал знаходяться у позивача) на 7 арк.
  11. Копії квитанцій та платіжного доручення (оригінали знаходяться у позивача) на 17 арк.
  12. Копія договору № Р20.220.70581.12 від 21.07.14 з додатками (оригінал знаходяться у позивача) на 5 арк.
  13. Копія виконавчого напису нотаріуса №517 (оригінал знаходяться у третьої особи) на 1 арк.
  14. Копія постанови про відкриття виконавчого провадження від 26.04.18 (оригінал знаходяться у приватного виконавця) на 2 арк.
  15. Копія постанови про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 26.04.2018 року – на 1 арк.;
  16. Копія рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 27.11.2018 року – на 7 арк.;
  17. Копія паспорту па ІПН Пупкін М.Т. (оригінал знаходяться у позивача) на 5 арк.
  18. Копії позовної заяви та додатків до неї для відповідача на ___ арк.

 

30.01.2019 року

           

Представник позивача                                          ____________          ___________

 

ДОГОВІР
оренди нерухомого майна № ____

м. ______                                                                                                           «___» _______________ ____ р.

_______________________________________________________________________________, названий у подальшому «Орендодавець», в особі _____________________________________

__________________________________________, діючого на підставі ___________________, з одного боку,

та _____________________________________________________________________________,

в особі _________________________________________________________________________,

який діє на підставі _____________________________________________________________, названий у подальшому «Орендар», з іншого боку, разом за текстом – Сторони, на підставі діючого законодавства України уклали цей договір оренди нерухомого майна № ___ від «___»______ ______ року (надалі — Договір) про наступне.

 

1. ПРЕДМЕТ ДОГОВОРУ

1.1. Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування ________________________________________________________________________________

(домоволодіння, будинок, квартиру, гараж, дачний будинок, будівлю, споруду і т.і.)

(надалі — МАЙНО), розташоване (ий, а) за  адресою: ___________________________________

_______________________________________________________________________________,

загальною площею (для квартири – корисною площею): __________________________ кв. м.

1.2. Розмір земельної ділянки, що припадає під МАЙНО: _______________________ га.

1.3. Кількість приміщень (кімнат): ____________________________________________.

1.4. Наявність телефону: _____________________________________________________.

1. 5. Показання електричного лічильника _______________________________________.

1.6. Стан МАЙНА на момент передачі в оренду: _________________________________

_______________________________________________________________________________.

1.7. Недоліки МАЙНА: ______________________________________________________

_______________________________________________________________________________.

 

2. МЕТА ОРЕНДИ

2.1. Приміщення надається з метою_____________________________________________

_______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________.

 

3. ПОРЯДОК ПРИЙМАННЯ МАЙНА В ОРЕНДУ

3.1. Приймання-передача МАЙНА здійснюється протягом _________________________

днів з моменту підписання Договору.

3.2. При передачі МАЙНА в оренду складається акт приймання-передачі, який підписується Сторонами або уповноваженими ними особами.

3.3. МАЙНО вважається переданим в оренду з моменту підписання акту приймання-передачі.

 

4. СТРОК ОРЕНДИ

4.1. Строк оренди  складає ______________________ місяців з моменту прийняття МАЙНА за актом приймання-передачі.

4.2. Після закінчення строку дії Договору Орендар має переважне право на укладання нового договору на МАЙНО.

4.3. Орендар має право відмовитися від Договору, попередивши Орендодавця за ______________________________. При цьому сплачена наперед орендна плата Орендарю не повертається.

4.4. Орендодавець має право відмовитися від Договору, попередивши Орендаря за ________________________________. При цьому сплачена наперед орендна плата повертається Орендарю.

 

 

5. ОРЕНДНА ПЛАТА, ОПЛАТА КОМУНАЛЬНИХ ПЛАТЕЖІВ
ТА ПОРЯДОК РОЗРАХУНКІВ

5.1. Розмір орендної плати за МАЙНО складає   __________________________________

____________________________________________________________________________грн.

5.2. Початкова орендна плата сплачується авансовим платежем в готівковій формі в момент підписання Договору за ___________________________ місяців. Наступні платежі здійснюються авансовими платежами щомісяця після спливу місяців, оплачених за рахунок початкового авансого платежу, в строк не пізніше ____________ числа місяця попереднього звітному місяцю.

5.3. Розмір орендної плати підлягає безумовному перегляду пропорційно:

_______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________.

5.4. Комунальні послуги Орендодавець оплачує самостійно, за виключенням оплати за користування електроенергію та телефонним зв’язком, які оплачуються Орендодавцем  щомісяця не пізніше _________ числа місяця, наступного за звітним.

 

6. ПРАВА ТА ОБОВ’ЯЗКИ ОРЕНДОДАВЦЯ

6.1. Орендодавець має право у будь-який час здійснювати перевірку порядку використання Орендарем МАЙНА у відповідності до умов Договору, але не частіше ніж один раз на місяць.

6.2. Орендодавець за Договором втрачає право розпорядження МАЙНОМ на строк оренди без письмової згоди Орендаря.

 

7. ПРАВА ТА ОБОВ’ЯЗКИ ОРЕНДАРЯ

7.1. Орендар зобов’язується:

—   використовувати  МАЙНО за  його  цільовим  призначенням  у  відповідності  до п. 2.1. Договору;

— своєчасно здійснювати орендну плату та комунальні платежі за користування електроенергію та телефонним зв’язком;

— самостійно і за власний рахунок здійснювати поточний ремонт МАЙНА протягом строку оренди;

—  утримувати МАЙНО у належному стані;

—  здійснювати за власний рахунок поточний ремонт МАЙНА;

— не здійснювати без письмової згоди Орендодавця перебудову, добудову та перепланування МАЙНА;

—  підтримувати Приміщення у належному пожежобезпечному та санітарному стані;

—  за власний рахунок усувати наслідки аварій, несправності та поломки комунікацій МАЙНА;

—  безперешкодно допускати Орендодавця або його представника з метою перевірки  використання МАЙНА у відповідності до умов Договору один раз на місяць.

7.2. Орендар має право:

— обладнати МАЙНО на власний розсуд;

— здавати МАЙНО у суборенду за згодою Орендодавця;

—          виготовляти дублікати ключів від МАЙНА.

 

8. ПОРЯДОК ПОВЕРНЕННЯ МАЙНА

8.1. Повернення Орендодавцю МАЙНА здійснюється протягом ____________________________________________ днів з моменту закінчення строку оренди.

8.2. До моменту закінчення строку дії Договору Орендар повинен залишити МАЙНО та підготувати його до передачі Орендодавцю.

8.3. При повернені МАЙНА складається акт приймання-передачі, який підписується Сторонами або уповноваженими ними особами.

8.4. МАЙНО передається Орендодавцю у тому ж стані, в якому воно було надано в оренду з урахуванням нормального зносу.

8.5. Здійснені Орендарем невідокремлені покращання МАЙНА є власністю Орендодавця без відшкодування вартості цих покращень.

8.6. Здійснені Орендарем віддільні покращання МАЙНА є власністю Орендаря.

 

9. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ СТОРІН

9.1. Сторони несуть відповідальність в порядку, встановленому діючим законодавством України.

 

10. ПІДСТАВИ ДОСТРОКОВОГО РОЗІРВАННЯ ДОГОВОРУ

10.1. Договір розірванню в односторонньому порядку не підлягає, за винятком випадків, коли одна із Сторін систематично, тобто два і більше разів порушує будь які умови Договору і свої зобов’язання.

 

11. ІНШІ УМОВИ

11.1. Договір складено у двох оригінальних примірниках, що мають однакову юридичну силу, по одному для кожної із Сторін.

11.2. У випадках, не передбачених Договором, Сторони керуються чинним цивільним законодавством.

11.3. Після підписання Договору всі попередні переговори, листування, домовленості, у тому числі письмові, за ним втрачають юридичну силу.

11.4. Зміни та доповнення  до Договору оформлюються письмово і підписуються повноважними представниками Сторін.

 

12.  АДРЕСИ, БАНКІВСЬКІ РЕКВІЗИТИ
І ПІДПИСИ СТОРІН

Орендодавець:                                                                                                                               Орендар:

_______________________                                                                                   _______________________

_______________________                                                                                   _______________________

_______________________                                                                                   _______________________

_______________________                                                                                   _______________________

_______________________                                                                                   _______________________

_______________________                                                                                   _______________________

(підпис)                                                                                                                   (підпис)

Оболонський районний суд міста Києва

04212, м. Київ, вул. Тимошенка, 2-Є

Позивач: Особа 1

Місце проживання: інформація 1

Відповідач: Особа 2

Місцезнаходження: інформація 2

Поштова адреса: інформація 3

Код ЄДРПОУ: інформація 4

Тел.: інформація 5

Офіційна електронна адреса відсутня

Адреса електронної пошти: інформація 6

 

Справа №

Суддя: Прізвище І.П.

ВІДЗИВ

на позовну заяву ПОЗИВАЧА про визнання договору про надання правової допомоги № ________ від ______  року припиненим

 

            На розгляді Оболонського районного суду міста Києва перебуває цивільна справа №  за позовом Особа 1 (далі – Позивач) до Особа 2 та Особа 3, (далі – Відповідач 1 та Відповідач 2) про визнання договору про надання правової допомоги від ________ року №  припиненим.

Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 11 березня 2019 року було відкрито провадження по вищезазначеній справі та призначено підготовче судове засідання. Зазначеною ухвалою відповідачу було визначено п’ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження для подання відзиву на позовну заяву.

Відповідно до ч. 1 статті 174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої  вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.

Згідно ч. 2 статті 174 ЦПК України до заяв по суті справи відноситься відзив на позовну заяву (відзив).

Частиною 4 статті 174 ЦПК України передбачено, що подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Відповідно до ч. 1 статті 178 ЦПК України у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову.

Враховуючи вищезазначені приписи цивільного процесуального законодавства України, а також незгоду Відповідача 2 із позовом Позивача, вважаємо за необхідне скористатись наданим відповідачу правом та надати відзив на позовну заяву Позивача.

Із позовними вимогами Позивача» не погоджується в повному обсязі, вважає їх безпідставними та необґрунтованими на підставі наступного.

  1. Твердження Позивача про те, що Відповідачем 2 не було встановлено особу ОСОБИ 2 під час підписання спірного договору про надання правової допомоги не відповідають дійсності.

Зокрема, у позовній заяві Позивач посилається на те, що на момент укладення Договору від _______ року № між Особа 2 та Відповідачем 2, Особа 2 вже змінила прізвище на Інформація 6 , а з 04.12.2016 року паспорт із прізвищем Інформація 7 був недійсним. На підставі цього, Позивач стверджує про те, що Відповідачем не було встановлено особу ОСОБИ 2 та було виписано ордер з невірними даними.

Однак, із такими твердженнями Позивача погодитись не можна на підставі наступного.

Відповідно до підпунктів а), б) п. 1 ч. 1 статті 13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що посвідчують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» до документів, які посвідчують особу та підтверджують громадянство України відносяться, зокрема, паспорт громадянина України, а також паспорт громадянина України для виїзду за кордон.

Так, Позивач стверджує про те, що на момент підписання між Відповідачем 1 та Відповідачем 2 спірного договору про надання правової допомоги, паспорт громадянина України з прізвищем Інформація 8 був недійсним з 04.12.2016 року.

Проте, на момент підписання Договору про надання правової допомоги від 08.12.2016 року №  (далі – Договір), особа клієнта була встановлена Відповідачем  на підставі паспорту громадянина України для виїзду за кордон № Інформація 9 , який був виданий на ім’я Особа 2 16.03.2016 року та дійсний до 16.03.2026 року.

На підставі зазначеного документа, із Особа 1 було укладено Договір про надання правової допомоги від 08.12.2016 року № інформація 10.

Правовідносини, пов’язані з укладенням, зміною та розірванням Договору про надання правової допомоги врегульовані приписами Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Відповідно до ч. 1 статті 27 зазначеного Закону, договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі.

Частиною 3 статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Частиною 5 статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначається також, що зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

Таким чином, до Договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права, в тому числі і Цивільного кодексу України.

            Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною 1 статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Виходячи з приписів частини 1-3, 5, 6 статті 203 ЦК України, правочин може бути визнаний недійсним у випадках, коли:

  • — зміст правочину суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам;
  • — особа, яка вчинила правочин не мала відповідного обсягу цивільної дієздатності;
  • — відсутній факт вільного волевиявлення учасника правочину і невідповідність волевиявлення учасника правочину його внутрішній волі;
  • — правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;
  • — правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами), суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

            Таким чином, діючим законодавством не передбачено, що зазначення у Договорі дошлюбного прізвища особи є підставою для визнання такого правочину недійсним.

Відповідно до ч. 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

            Проте, прямої вказівки на те, що у випадку зазначення в Договорі дошлюбного прізвище особи, такий договір є нікчемним, Закон не містить також.

Окрім зазначеного, ч. 1 статті 36 Сімейного кодексу України встановлено, що шлюб є підставою для виникнення прав та обов’язків подружжя.

Частиною 2 статті 36 СК України передбачено, що шлюб не може бути підставою для надання особі пільг чи переваг, а також для обмеження її прав та свобод, які встановлені Конституцією і законами України.

Таким чином, реєстрація Особа 2 шлюбу, у зв’язку із чим в останньої змінилося прізвище, жодним чином не звужує її Конституційних прав.

           Зокрема, частина 1 статті 59 Конституції України гарантує кожному право на професійну правничу допомогу.

Отже, за відсутності під час укладення договору про надання правової допомоги документа, у якому було зазначено нове прізвище, Особа 2 було надано на підтвердження своїх даних, документ, який містив дошлюбне прізвище. Однак, даний факт жодним чином не свідчить про відсутність вільного волевиявлення Особі 2 на укладення Договору, а також про відсутність повноважень у Відповідача 2  на представництво її інтересів.

Про факт вільного волевиявлення Відповідача 1 та її згоду на те, щоб правова допомога надавалась їй Відповідачем 2, свідчить також квитанція від 14.06.2018 року, згідно якої від імені Особа 2 (прізвище, яке було отримано Особа 2 після укладення шлюбу) на розрахунковий рахунок Відповідача 2 було сплачено *** грн. у якості гонорару за договором № інформація 10.

Частиною 2 статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

             Статтею 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Отже, враховуючи вільне волевиявлення сторін, досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов, а також наявність їх  підписів на Договорі, —  зазначений договір є укладеним та є дійсним, а будь-які твердження Позивача про інше – є безпідставними. Посилання ж позивача на те, що під час укладення спірного Договору Відповідачем 2 не було встановлено особу клієнта є необґрунтованими, а сам договір не може бути визнаний нікчемним або недійсним з цієї підстави

  1. Твердження Позивача про відсутність укладеної між Відповідачем 1 та Відповідачем 2 додаткової угоди до Договору № інформація 11 від 08.12.2016 року, не відповідають дійсності.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги Позивач стверджує, що відповідно до п. 4.1. Договору, Відповідач 1 та Відповідач 2 погодили необхідність укладення Додаткової угоди про гонорар, яка повинна бути підписана протягом 1 року з моменту укладення даного Договору. У разі непідписання даної додаткової угоди Сторони домовились, що Договір вважається таким, що не укладений.

Проте, у зв’язку із тим, що представниками Відповідача 1 копія договору про надання правової допомоги № інформація 12 від 08.12.2016 року надавалась без відповідної додаткової угоди, Позивач вважає, що це свідчить про її відсутність, у зв’язку із чим стверджує про розірвання спірного Договору на підставі п. 4.1.

Однак, такі твердження Позивача є необґрунтованими  у зв’язку із тим, що 08.12.2016 року разом із Договором від 08.12.2016 року № інформація 13 Відповідачем 1 та Відповідачем 2 було складено та підписано Додаткову угоду № 1 до Договору про надання правової допомоги від 08.12.2016 року № інформація 14, якою сторони погодили ціну Договору.

Таким чином, посилання Позивача на відсутність Додаткової угоди до Договору є безпідставними.

Порядок укладення, зміни і розірвання договорів регламентований Главою 53 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 1 статті 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.

Відповідно до п. 1 ч. 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

          Тобто, оскільки між Відповідачем 1 та Відповідачем 2 було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов договору, відповідно, Договір № інформація 14  від 08.12.2016 року був укладений.

У зв’язку із його укладенням, у Відповідача 1 та Відповідача 2 виникли взаємні права та обов’язки.

Проте, у своїй позовній заяві Позивач стверджує, що Договір від 08.12.2016 року № інформація 15, укладений між Відповідачем 1 та Відповідачем 2 є розірваним, у зв’язку із тим, що не була підписана відповідна додаткова угода до Договору.

Однак, як вже було встановлено, Додаткова угода до спірного Договору, про відсутність якої стверджує Позивач, насправді була підписана сторонами Договору.

         Окрім зазначеного, із Позовних вимог Позивача неможливо зрозуміти чи вважає він спірний Договір неукладеним, або розірваним, адже якщо правочин не було укладено, то відповідно, жодних обов’язків за ним не виникло і вимога про визнання припиненим неукладеного правочину є безпідставною.

Пунктом 8 постанови пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», передбачено, що не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. У зв’язку із чим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено.

При чому, цим же пунктом передбачено, що вимога про визнання правочину (договору) неукладеним не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених законом. Суди мають відмовляти в позові з такою вимогою.

Таким чином, неукладений договір не може створювати будь-яких прав та обов’язків для осіб, що зазначені у ньому як сторони. Більше того, якщо договір не було укладено, як стверджує Позивач, то жодним чином не могли бути порушені права та інтереси Особа 1 як третьої особи.

Так, пунктом 4.1. Договору передбачено, що у разі непідписання додаткової угоди до Договору протягом 1 року з моменту укладення Договору, сторони домовились, що даний Договір вважається таким, що не укладений.  Проте, як вже було зазначено, додаткова угода була підписана Сторонами, у зв’язку із чим Договір від 08.12.2016 року № інформація 15 є укладеним.

Однак Позивач у своєму позові намагається підмінити поняття та стверджує, що непідписання додаткової угоди до спірного Договору свідчить про те, що Договір про надання правової допомоги від 08.12.2016 року № інформація 16 був розірваний.

Підстави ж розірвання Договору передбачені статтею 651 ЦК України, відповідно до ч. 1 якої зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 2 статті 651 ЦК України визначається, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Статтею 654 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом, чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Статтею 29 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» також передбачено, що дія договору про надання правової допомоги припиняється його належним виконанням.

Частиною 2 статті 29 зазначеного Закону встановлено, що договір про надання правової допомоги може бути достроково припинений за взаємною згодою сторін або розірваний на вимогу однієї із сторін на умовах, передбачених договором. 

           Тобто, із зазначених приписів законодавства вбачається, що договір про надання правової допомоги припиняється у випадку належного його виконання або може бути  достроково припинений чи розірваний за взаємною згодою сторін.

           При цьому, виходячи з приписів статті 654 ЦК України, договір про надання правової допомоги повинен бути розірваний або припинений саме у письмовій формі.

          Таким чином договір про надання правової допомоги може бути припинений або розірваний тільки за взаємною згодою сторін або на підставі рішення суду на вимогу однієї із сторін договору.

Пунктом 7 частини 2 статті 16 ЦК України передбачений такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів як припинення правовідношення. Проте, враховуючи, приписи статті 651 ЦК України, такий спосіб захисту може бути обраний лише стороною відповідного договору, якою Позивач не є. У зв’язку із чим вважаємо, що вимоги Позивача не підлягають задоволенню, оскільки він є неналежним позивачем.

Звертаємо увагу суду, що відповідно до ч. 1 статті 12 ЦК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Частиною 3 статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 5 та ч. 6 статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Тобто, саме на Позивача покладається обов’язок довести, у даному випадку, що Договір про надання правової допомоги було розірвано або припинено. Проте, жодного документа на підтвердження того, що 08.12.2017 року дія спірного Договору про надання правової допомоги припинилась, Позивачем надано не було.  Таким чином, позовні вимоги Короленка М.В. є недоведеними та необґрунтованими.

Посилання Позивача на те, що спірний договір якимось чином порушує його права  та інтереси є безпідставними, оскільки він не є стороною Договору. Окрім цього, навіть якщо б спірного Договору не було, Відповідач 1 скористалася б послугами інших захисників, які б точно в такий же спосіб представляли її інтереси і вимагали б від Позивача сплатити на користь Відповідача 1 суму заборгованості.

Звертаємо також увагу суду на те, що відповідно до п. 1 ч. 1 статті 23 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» забороняються будь-які втручання і перешкоди здійсненню адвокатської діяльності. Вважаємо, що позовна заява Позивач спрямована саме на здійснення перешкод Відповідачу 2 у наданні правової допомоги Відповідачу 1 та порушення права останньої на професійну правничу допомогу, яке гарантоване їй Конституцією України, адже Позивач неодноразово вчиняв дії спрямовані на затягування судового розгляду, в результаті чого позов Відповідача 2  до Позивача про стягнення заборгованості у розмірі __________ грн. розглядається вже четвертий рік поспіль. За цей час Особа 1 неодноразово подавав необґрунтовані позови та навіть замовив проведення почеркознавчої експертизи розписки, висновки якої показали, що розписку про отримання коштів написав Особа 1 .

Тобто, достовірно знаючи, що він сам писав розписку, з метою затягування спору, замовив експертизу.

           Подання даної позовної заяви обумовлено бажанням ПОЗИВАЧА зупинити розгляд справи за позовом ОСОБА 2 до нього у Дніпровському районному суді міста Києва, з метою уникнення цивільно-правової відповідальності та неповернення грошових коштів, позичених у ОСОБА 2. Про зупинення розгляду справи в Дніпровському районному суді міста Києва ПОЗИВАЧ вже встиг просити навіть до відкриття провадження за цим позовом.

  1. Предмет спору за позовом ПОЗИВАЧА відсутній, оскільки спірний Договір було розірвано за згодою його сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 654 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом, чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

У зв’язку із зазначеним, між Відповідачем 2 та Відповідачем 1 15 лютого 2019 року було укладено Додаткову угоду № 2 до Договору про надання правової допомоги від 08.12.2016 року.

Пунктом 1 зазначеної Додаткової угоди сторони домовились змінити замовника в Договорі від 08.12.2016 року № з ********** на ****** (дівоче прізвище _______) ІБ та далі по тексту вважати замовника – Особа 2 (дівоче прізвище ________) ІБ .

Окрім зазначеного, на підставі ч. 3 ст. 631 ЦК України сторони домовились, що умови даного пункту застосовуються до відносин між ними, які виникли за Договором про надання правової допомоги від 08.02.2016 р. №  та діють з моменту укладення даного договору.

           Також пунктом 2 вказаної Додаткової угоди сторони вирішили розірвати Договір про надання правової допомоги від 08.12.2016 року №  з 15 лютого 2019 року.

Таким чином, з 15 лютого 2019 року договір, укладений між Відповідачем  та Особа2 розірваний, а зобов’язання сторін за цим договором припинилися.

Частиною 3 статті 653 ЦК України передбачено, що у разі зміни або розірвання договору зобов’язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

На підставі зазначеного, вважаємо, що позовні вимоги Позивача  є необґрунтованими та безпідставними, у зв’язку із чим не підлягають задоволенню.

У зв’язку з вищевикладеним, керуючись статтями 42, 43, 48, 49, 61, 62, 174, 178 ЦПК України, —

 

ПРОСИМО СУД:

  1. Відмовити у задоволенні позовних вимог Позивача ПІБ про визнання припиненим договору про надання правової допомоги № від 08.12.2016 року, що укладений між Особа 1 ПІБ (дівоче прізвище) та Відповідачем (повна юридична назва)  з 08.12.2017 року.
  2. судові витрати покласти на Позивача.

 

Додатки:

  1. копія договору про надання правової допомоги від 08.12.2016 року № 0812/16 із додатковою угодою № 1 – на 2 арк.;
  2. копія паспорту громадянина України для виїзду за кордон на ім’я Особа 2 (дівоче прізвище) – на 1 арк.;
  3. копія паспорту громадянина України на ім’я Особа 2 (змінене прізвище) – на 2 арк.;
  4. копія квитанції про оплату гонорару за договором № 0812/16 – на 1 арк.;
  5. копія додаткової угоди № 2 до Договору від 15.02.2019 року – на 1 арк.;
  6. копія ордера на надання правової допомоги – на 1 арк.;
  7. копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю на 1 арк.;
  8. попередній орієнтовний розрахунок судових витрат – на 1 арк.;

 

22.03.2019 року

 

Представник відповідача                     ______________               ПІБ

Оболонський районний суд міста Києва

04212, м. Київ, вул. Тимошенка, 2-Є

Позивач: Особа 1

Місце проживання: інформація 1

Відповідач: Особа 2

Місцезнаходження: інформація 2

Поштова адреса: інформація 3

Код ЄДРПОУ: інформація 4

Тел.: інформація 5

Офіційна електронна адреса відсутня

Адреса електронної пошти: інформація 6

 

Справа №

Суддя: Прізвище І.П.

ВІДЗИВ

на позовну заяву ПОЗИВАЧА про визнання договору про надання правової допомоги № ________ від ______  року припиненим

 

            На розгляді Оболонського районного суду міста Києва перебуває цивільна справа №  за позовом Особа 1 (далі – Позивач) до Особа 2 та Особа 3, (далі – Відповідач 1 та Відповідач 2) про визнання договору про надання правової допомоги від ________ року №  припиненим.

Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 11 березня 2019 року було відкрито провадження по вищезазначеній справі та призначено підготовче судове засідання. Зазначеною ухвалою відповідачу було визначено п’ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження для подання відзиву на позовну заяву.

Відповідно до ч. 1 статті 174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої  вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.

Згідно ч. 2 статті 174 ЦПК України до заяв по суті справи відноситься відзив на позовну заяву (відзив).

Частиною 4 статті 174 ЦПК України передбачено, що подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Відповідно до ч. 1 статті 178 ЦПК України у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову.

Враховуючи вищезазначені приписи цивільного процесуального законодавства України, а також незгоду Відповідача 2 із позовом Позивача, вважаємо за необхідне скористатись наданим відповідачу правом та надати відзив на позовну заяву Позивача.

Із позовними вимогами Позивача» не погоджується в повному обсязі, вважає їх безпідставними та необґрунтованими на підставі наступного.

  1. Твердження Позивача про те, що Відповідачем 2 не було встановлено особу ОСОБИ 2 під час підписання спірного договору про надання правової допомоги не відповідають дійсності.

Зокрема, у позовній заяві Позивач посилається на те, що на момент укладення Договору від _______ року № між Особа 2 та Відповідачем 2, Особа 2 вже змінила прізвище на Інформація 6 , а з 04.12.2016 року паспорт із прізвищем Інформація 7 був недійсним. На підставі цього, Позивач стверджує про те, що Відповідачем не було встановлено особу ОСОБИ 2 та було виписано ордер з невірними даними.

Однак, із такими твердженнями Позивача погодитись не можна на підставі наступного.

Відповідно до підпунктів а), б) п. 1 ч. 1 статті 13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що посвідчують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» до документів, які посвідчують особу та підтверджують громадянство України відносяться, зокрема, паспорт громадянина України, а також паспорт громадянина України для виїзду за кордон.

Так, Позивач стверджує про те, що на момент підписання між Відповідачем 1 та Відповідачем 2 спірного договору про надання правової допомоги, паспорт громадянина України з прізвищем Інформація 8 був недійсним з 04.12.2016 року.

Проте, на момент підписання Договору про надання правової допомоги від 08.12.2016 року №  (далі – Договір), особа клієнта була встановлена Відповідачем  на підставі паспорту громадянина України для виїзду за кордон № Інформація 9 , який був виданий на ім’я Особа 2 16.03.2016 року та дійсний до 16.03.2026 року.

На підставі зазначеного документа, із Особа 1 було укладено Договір про надання правової допомоги від 08.12.2016 року № інформація 10.

Правовідносини, пов’язані з укладенням, зміною та розірванням Договору про надання правової допомоги врегульовані приписами Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Відповідно до ч. 1 статті 27 зазначеного Закону, договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі.

Частиною 3 статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Частиною 5 статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначається також, що зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

Таким чином, до Договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права, в тому числі і Цивільного кодексу України.

            Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною 1 статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Виходячи з приписів частини 1-3, 5, 6 статті 203 ЦК України, правочин може бути визнаний недійсним у випадках, коли:

  • — зміст правочину суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам;
  • — особа, яка вчинила правочин не мала відповідного обсягу цивільної дієздатності;
  • — відсутній факт вільного волевиявлення учасника правочину і невідповідність волевиявлення учасника правочину його внутрішній волі;
  • — правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;
  • — правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами), суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

            Таким чином, діючим законодавством не передбачено, що зазначення у Договорі дошлюбного прізвища особи є підставою для визнання такого правочину недійсним.

Відповідно до ч. 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

            Проте, прямої вказівки на те, що у випадку зазначення в Договорі дошлюбного прізвище особи, такий договір є нікчемним, Закон не містить також.

Окрім зазначеного, ч. 1 статті 36 Сімейного кодексу України встановлено, що шлюб є підставою для виникнення прав та обов’язків подружжя.

Частиною 2 статті 36 СК України передбачено, що шлюб не може бути підставою для надання особі пільг чи переваг, а також для обмеження її прав та свобод, які встановлені Конституцією і законами України.

Таким чином, реєстрація Особа 2 шлюбу, у зв’язку із чим в останньої змінилося прізвище, жодним чином не звужує її Конституційних прав.

           Зокрема, частина 1 статті 59 Конституції України гарантує кожному право на професійну правничу допомогу.

Отже, за відсутності під час укладення договору про надання правової допомоги документа, у якому було зазначено нове прізвище, Особа 2 було надано на підтвердження своїх даних, документ, який містив дошлюбне прізвище. Однак, даний факт жодним чином не свідчить про відсутність вільного волевиявлення Особі 2 на укладення Договору, а також про відсутність повноважень у Відповідача 2  на представництво її інтересів.

Про факт вільного волевиявлення Відповідача 1 та її згоду на те, щоб правова допомога надавалась їй Відповідачем 2, свідчить також квитанція від 14.06.2018 року, згідно якої від імені Особа 2 (прізвище, яке було отримано Особа 2 після укладення шлюбу) на розрахунковий рахунок Відповідача 2 було сплачено *** грн. у якості гонорару за договором № інформація 10.

Частиною 2 статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

             Статтею 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Отже, враховуючи вільне волевиявлення сторін, досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов, а також наявність їх  підписів на Договорі, —  зазначений договір є укладеним та є дійсним, а будь-які твердження Позивача про інше – є безпідставними. Посилання ж позивача на те, що під час укладення спірного Договору Відповідачем 2 не було встановлено особу клієнта є необґрунтованими, а сам договір не може бути визнаний нікчемним або недійсним з цієї підстави

  1. Твердження Позивача про відсутність укладеної між Відповідачем 1 та Відповідачем 2 додаткової угоди до Договору № інформація 11 від 08.12.2016 року, не відповідають дійсності.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги Позивач стверджує, що відповідно до п. 4.1. Договору, Відповідач 1 та Відповідач 2 погодили необхідність укладення Додаткової угоди про гонорар, яка повинна бути підписана протягом 1 року з моменту укладення даного Договору. У разі непідписання даної додаткової угоди Сторони домовились, що Договір вважається таким, що не укладений.

Проте, у зв’язку із тим, що представниками Відповідача 1 копія договору про надання правової допомоги № інформація 12 від 08.12.2016 року надавалась без відповідної додаткової угоди, Позивач вважає, що це свідчить про її відсутність, у зв’язку із чим стверджує про розірвання спірного Договору на підставі п. 4.1.

Однак, такі твердження Позивача є необґрунтованими  у зв’язку із тим, що 08.12.2016 року разом із Договором від 08.12.2016 року № інформація 13 Відповідачем 1 та Відповідачем 2 було складено та підписано Додаткову угоду № 1 до Договору про надання правової допомоги від 08.12.2016 року № інформація 14, якою сторони погодили ціну Договору.

Таким чином, посилання Позивача на відсутність Додаткової угоди до Договору є безпідставними.

Порядок укладення, зміни і розірвання договорів регламентований Главою 53 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 1 статті 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.

Відповідно до п. 1 ч. 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

          Тобто, оскільки між Відповідачем 1 та Відповідачем 2 було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов договору, відповідно, Договір № інформація 14  від 08.12.2016 року був укладений.

У зв’язку із його укладенням, у Відповідача 1 та Відповідача 2 виникли взаємні права та обов’язки.

Проте, у своїй позовній заяві Позивач стверджує, що Договір від 08.12.2016 року № інформація 15, укладений між Відповідачем 1 та Відповідачем 2 є розірваним, у зв’язку із тим, що не була підписана відповідна додаткова угода до Договору.

Однак, як вже було встановлено, Додаткова угода до спірного Договору, про відсутність якої стверджує Позивач, насправді була підписана сторонами Договору.

         Окрім зазначеного, із Позовних вимог Позивача неможливо зрозуміти чи вважає він спірний Договір неукладеним, або розірваним, адже якщо правочин не було укладено, то відповідно, жодних обов’язків за ним не виникло і вимога про визнання припиненим неукладеного правочину є безпідставною.

Пунктом 8 постанови пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», передбачено, що не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. У зв’язку із чим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено.

При чому, цим же пунктом передбачено, що вимога про визнання правочину (договору) неукладеним не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених законом. Суди мають відмовляти в позові з такою вимогою.

Таким чином, неукладений договір не може створювати будь-яких прав та обов’язків для осіб, що зазначені у ньому як сторони. Більше того, якщо договір не було укладено, як стверджує Позивач, то жодним чином не могли бути порушені права та інтереси Особа 1 як третьої особи.

Так, пунктом 4.1. Договору передбачено, що у разі непідписання додаткової угоди до Договору протягом 1 року з моменту укладення Договору, сторони домовились, що даний Договір вважається таким, що не укладений.  Проте, як вже було зазначено, додаткова угода була підписана Сторонами, у зв’язку із чим Договір від 08.12.2016 року № інформація 15 є укладеним.

Однак Позивач у своєму позові намагається підмінити поняття та стверджує, що непідписання додаткової угоди до спірного Договору свідчить про те, що Договір про надання правової допомоги від 08.12.2016 року № інформація 16 був розірваний.

Підстави ж розірвання Договору передбачені статтею 651 ЦК України, відповідно до ч. 1 якої зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 2 статті 651 ЦК України визначається, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Статтею 654 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом, чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Статтею 29 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» також передбачено, що дія договору про надання правової допомоги припиняється його належним виконанням.

Частиною 2 статті 29 зазначеного Закону встановлено, що договір про надання правової допомоги може бути достроково припинений за взаємною згодою сторін або розірваний на вимогу однієї із сторін на умовах, передбачених договором. 

           Тобто, із зазначених приписів законодавства вбачається, що договір про надання правової допомоги припиняється у випадку належного його виконання або може бути  достроково припинений чи розірваний за взаємною згодою сторін.

           При цьому, виходячи з приписів статті 654 ЦК України, договір про надання правової допомоги повинен бути розірваний або припинений саме у письмовій формі.

          Таким чином договір про надання правової допомоги може бути припинений або розірваний тільки за взаємною згодою сторін або на підставі рішення суду на вимогу однієї із сторін договору.

Пунктом 7 частини 2 статті 16 ЦК України передбачений такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів як припинення правовідношення. Проте, враховуючи, приписи статті 651 ЦК України, такий спосіб захисту може бути обраний лише стороною відповідного договору, якою Позивач не є. У зв’язку із чим вважаємо, що вимоги Позивача не підлягають задоволенню, оскільки він є неналежним позивачем.

Звертаємо увагу суду, що відповідно до ч. 1 статті 12 ЦК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Частиною 3 статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 5 та ч. 6 статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Тобто, саме на Позивача покладається обов’язок довести, у даному випадку, що Договір про надання правової допомоги було розірвано або припинено. Проте, жодного документа на підтвердження того, що 08.12.2017 року дія спірного Договору про надання правової допомоги припинилась, Позивачем надано не було.  Таким чином, позовні вимоги Короленка М.В. є недоведеними та необґрунтованими.

Посилання Позивача на те, що спірний договір якимось чином порушує його права  та інтереси є безпідставними, оскільки він не є стороною Договору. Окрім цього, навіть якщо б спірного Договору не було, Відповідач 1 скористалася б послугами інших захисників, які б точно в такий же спосіб представляли її інтереси і вимагали б від Позивача сплатити на користь Відповідача 1 суму заборгованості.

Звертаємо також увагу суду на те, що відповідно до п. 1 ч. 1 статті 23 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» забороняються будь-які втручання і перешкоди здійсненню адвокатської діяльності. Вважаємо, що позовна заява Позивач спрямована саме на здійснення перешкод Відповідачу 2 у наданні правової допомоги Відповідачу 1 та порушення права останньої на професійну правничу допомогу, яке гарантоване їй Конституцією України, адже Позивач неодноразово вчиняв дії спрямовані на затягування судового розгляду, в результаті чого позов Відповідача 2  до Позивача про стягнення заборгованості у розмірі __________ грн. розглядається вже четвертий рік поспіль. За цей час Особа 1 неодноразово подавав необґрунтовані позови та навіть замовив проведення почеркознавчої експертизи розписки, висновки якої показали, що розписку про отримання коштів написав Особа 1 .

Тобто, достовірно знаючи, що він сам писав розписку, з метою затягування спору, замовив експертизу.

           Подання даної позовної заяви обумовлено бажанням ПОЗИВАЧА зупинити розгляд справи за позовом ОСОБА 2 до нього у Дніпровському районному суді міста Києва, з метою уникнення цивільно-правової відповідальності та неповернення грошових коштів, позичених у ОСОБА 2. Про зупинення розгляду справи в Дніпровському районному суді міста Києва ПОЗИВАЧ вже встиг просити навіть до відкриття провадження за цим позовом.

  1. Предмет спору за позовом ПОЗИВАЧА відсутній, оскільки спірний Договір було розірвано за згодою його сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 654 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом, чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

У зв’язку із зазначеним, між Відповідачем 2 та Відповідачем 1 15 лютого 2019 року було укладено Додаткову угоду № 2 до Договору про надання правової допомоги від 08.12.2016 року.

Пунктом 1 зазначеної Додаткової угоди сторони домовились змінити замовника в Договорі від 08.12.2016 року № з ********** на ****** (дівоче прізвище _______) ІБ та далі по тексту вважати замовника – Особа 2 (дівоче прізвище ________) ІБ .

Окрім зазначеного, на підставі ч. 3 ст. 631 ЦК України сторони домовились, що умови даного пункту застосовуються до відносин між ними, які виникли за Договором про надання правової допомоги від 08.02.2016 р. №  та діють з моменту укладення даного договору.

           Також пунктом 2 вказаної Додаткової угоди сторони вирішили розірвати Договір про надання правової допомоги від 08.12.2016 року №  з 15 лютого 2019 року.

Таким чином, з 15 лютого 2019 року договір, укладений між Відповідачем  та Особа2 розірваний, а зобов’язання сторін за цим договором припинилися.

Частиною 3 статті 653 ЦК України передбачено, що у разі зміни або розірвання договору зобов’язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

На підставі зазначеного, вважаємо, що позовні вимоги Позивача  є необґрунтованими та безпідставними, у зв’язку із чим не підлягають задоволенню.

У зв’язку з вищевикладеним, керуючись статтями 42, 43, 48, 49, 61, 62, 174, 178 ЦПК України, —

 

ПРОСИМО СУД:

  1. Відмовити у задоволенні позовних вимог Позивача ПІБ про визнання припиненим договору про надання правової допомоги № від 08.12.2016 року, що укладений між Особа 1 ПІБ (дівоче прізвище) та Відповідачем (повна юридична назва)  з 08.12.2017 року.
  2. судові витрати покласти на Позивача.

 

Додатки:

  1. копія договору про надання правової допомоги від 08.12.2016 року № 0812/16 із додатковою угодою № 1 – на 2 арк.;
  2. копія паспорту громадянина України для виїзду за кордон на ім’я Особа 2 (дівоче прізвище) – на 1 арк.;
  3. копія паспорту громадянина України на ім’я Особа 2 (змінене прізвище) – на 2 арк.;
  4. копія квитанції про оплату гонорару за договором № 0812/16 – на 1 арк.;
  5. копія додаткової угоди № 2 до Договору від 15.02.2019 року – на 1 арк.;
  6. копія ордера на надання правової допомоги – на 1 арк.;
  7. копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю на 1 арк.;
  8. попередній орієнтовний розрахунок судових витрат – на 1 арк.;

 

22.03.2019 року

 

Представник відповідача                     ______________               ПІБ

Оболонський районний суд міста Києва

04212, м. Київ, вул. Тимошенка, 2-Є

Позивач: Особа 1

Місце проживання: інформація 1

Відповідач: Особа 2

Місцезнаходження: інформація 2

Поштова адреса: інформація 3

Код ЄДРПОУ: інформація 4

Тел.: інформація 5

Офіційна електронна адреса відсутня

Адреса електронної пошти: інформація 6

 

Справа №

Суддя: Прізвище І.П.

ВІДЗИВ

на позовну заяву ПОЗИВАЧА про визнання договору про надання правової допомоги № ________ від ______  року припиненим

 

            На розгляді Оболонського районного суду міста Києва перебуває цивільна справа №  за позовом Особа 1 (далі – Позивач) до Особа 2 та Особа 3, (далі – Відповідач 1 та Відповідач 2) про визнання договору про надання правової допомоги від ________ року №  припиненим.

Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 11 березня 2019 року було відкрито провадження по вищезазначеній справі та призначено підготовче судове засідання. Зазначеною ухвалою відповідачу було визначено п’ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження для подання відзиву на позовну заяву.

Відповідно до ч. 1 статті 174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої  вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.

Згідно ч. 2 статті 174 ЦПК України до заяв по суті справи відноситься відзив на позовну заяву (відзив).

Частиною 4 статті 174 ЦПК України передбачено, що подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Відповідно до ч. 1 статті 178 ЦПК України у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову.

Враховуючи вищезазначені приписи цивільного процесуального законодавства України, а також незгоду Відповідача 2 із позовом Позивача, вважаємо за необхідне скористатись наданим відповідачу правом та надати відзив на позовну заяву Позивача.

Із позовними вимогами Позивача» не погоджується в повному обсязі, вважає їх безпідставними та необґрунтованими на підставі наступного.

  1. Твердження Позивача про те, що Відповідачем 2 не було встановлено особу ОСОБИ 2 під час підписання спірного договору про надання правової допомоги не відповідають дійсності.

Зокрема, у позовній заяві Позивач посилається на те, що на момент укладення Договору від _______ року № між Особа 2 та Відповідачем 2, Особа 2 вже змінила прізвище на Інформація 6 , а з 04.12.2016 року паспорт із прізвищем Інформація 7 був недійсним. На підставі цього, Позивач стверджує про те, що Відповідачем не було встановлено особу ОСОБИ 2 та було виписано ордер з невірними даними.

Однак, із такими твердженнями Позивача погодитись не можна на підставі наступного.

Відповідно до підпунктів а), б) п. 1 ч. 1 статті 13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що посвідчують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» до документів, які посвідчують особу та підтверджують громадянство України відносяться, зокрема, паспорт громадянина України, а також паспорт громадянина України для виїзду за кордон.

Так, Позивач стверджує про те, що на момент підписання між Відповідачем 1 та Відповідачем 2 спірного договору про надання правової допомоги, паспорт громадянина України з прізвищем Інформація 8 був недійсним з 04.12.2016 року.

Проте, на момент підписання Договору про надання правової допомоги від 08.12.2016 року №  (далі – Договір), особа клієнта була встановлена Відповідачем  на підставі паспорту громадянина України для виїзду за кордон № Інформація 9 , який був виданий на ім’я Особа 2 16.03.2016 року та дійсний до 16.03.2026 року.

На підставі зазначеного документа, із Особа 1 було укладено Договір про надання правової допомоги від 08.12.2016 року № інформація 10.

Правовідносини, пов’язані з укладенням, зміною та розірванням Договору про надання правової допомоги врегульовані приписами Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Відповідно до ч. 1 статті 27 зазначеного Закону, договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі.

Частиною 3 статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Частиною 5 статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначається також, що зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

Таким чином, до Договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права, в тому числі і Цивільного кодексу України.

            Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною 1 статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Виходячи з приписів частини 1-3, 5, 6 статті 203 ЦК України, правочин може бути визнаний недійсним у випадках, коли:

  • — зміст правочину суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам;
  • — особа, яка вчинила правочин не мала відповідного обсягу цивільної дієздатності;
  • — відсутній факт вільного волевиявлення учасника правочину і невідповідність волевиявлення учасника правочину його внутрішній волі;
  • — правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;
  • — правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами), суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

            Таким чином, діючим законодавством не передбачено, що зазначення у Договорі дошлюбного прізвища особи є підставою для визнання такого правочину недійсним.

Відповідно до ч. 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

            Проте, прямої вказівки на те, що у випадку зазначення в Договорі дошлюбного прізвище особи, такий договір є нікчемним, Закон не містить також.

Окрім зазначеного, ч. 1 статті 36 Сімейного кодексу України встановлено, що шлюб є підставою для виникнення прав та обов’язків подружжя.

Частиною 2 статті 36 СК України передбачено, що шлюб не може бути підставою для надання особі пільг чи переваг, а також для обмеження її прав та свобод, які встановлені Конституцією і законами України.

Таким чином, реєстрація Особа 2 шлюбу, у зв’язку із чим в останньої змінилося прізвище, жодним чином не звужує її Конституційних прав.

           Зокрема, частина 1 статті 59 Конституції України гарантує кожному право на професійну правничу допомогу.

Отже, за відсутності під час укладення договору про надання правової допомоги документа, у якому було зазначено нове прізвище, Особа 2 було надано на підтвердження своїх даних, документ, який містив дошлюбне прізвище. Однак, даний факт жодним чином не свідчить про відсутність вільного волевиявлення Особі 2 на укладення Договору, а також про відсутність повноважень у Відповідача 2  на представництво її інтересів.

Про факт вільного волевиявлення Відповідача 1 та її згоду на те, щоб правова допомога надавалась їй Відповідачем 2, свідчить також квитанція від 14.06.2018 року, згідно якої від імені Особа 2 (прізвище, яке було отримано Особа 2 після укладення шлюбу) на розрахунковий рахунок Відповідача 2 було сплачено *** грн. у якості гонорару за договором № інформація 10.

Частиною 2 статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

             Статтею 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Отже, враховуючи вільне волевиявлення сторін, досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов, а також наявність їх  підписів на Договорі, —  зазначений договір є укладеним та є дійсним, а будь-які твердження Позивача про інше – є безпідставними. Посилання ж позивача на те, що під час укладення спірного Договору Відповідачем 2 не було встановлено особу клієнта є необґрунтованими, а сам договір не може бути визнаний нікчемним або недійсним з цієї підстави

  1. Твердження Позивача про відсутність укладеної між Відповідачем 1 та Відповідачем 2 додаткової угоди до Договору № інформація 11 від 08.12.2016 року, не відповідають дійсності.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги Позивач стверджує, що відповідно до п. 4.1. Договору, Відповідач 1 та Відповідач 2 погодили необхідність укладення Додаткової угоди про гонорар, яка повинна бути підписана протягом 1 року з моменту укладення даного Договору. У разі непідписання даної додаткової угоди Сторони домовились, що Договір вважається таким, що не укладений.

Проте, у зв’язку із тим, що представниками Відповідача 1 копія договору про надання правової допомоги № інформація 12 від 08.12.2016 року надавалась без відповідної додаткової угоди, Позивач вважає, що це свідчить про її відсутність, у зв’язку із чим стверджує про розірвання спірного Договору на підставі п. 4.1.

Однак, такі твердження Позивача є необґрунтованими  у зв’язку із тим, що 08.12.2016 року разом із Договором від 08.12.2016 року № інформація 13 Відповідачем 1 та Відповідачем 2 було складено та підписано Додаткову угоду № 1 до Договору про надання правової допомоги від 08.12.2016 року № інформація 14, якою сторони погодили ціну Договору.

Таким чином, посилання Позивача на відсутність Додаткової угоди до Договору є безпідставними.

Порядок укладення, зміни і розірвання договорів регламентований Главою 53 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 1 статті 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.

Відповідно до п. 1 ч. 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

          Тобто, оскільки між Відповідачем 1 та Відповідачем 2 було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов договору, відповідно, Договір № інформація 14  від 08.12.2016 року був укладений.

У зв’язку із його укладенням, у Відповідача 1 та Відповідача 2 виникли взаємні права та обов’язки.

Проте, у своїй позовній заяві Позивач стверджує, що Договір від 08.12.2016 року № інформація 15, укладений між Відповідачем 1 та Відповідачем 2 є розірваним, у зв’язку із тим, що не була підписана відповідна додаткова угода до Договору.

Однак, як вже було встановлено, Додаткова угода до спірного Договору, про відсутність якої стверджує Позивач, насправді була підписана сторонами Договору.

         Окрім зазначеного, із Позовних вимог Позивача неможливо зрозуміти чи вважає він спірний Договір неукладеним, або розірваним, адже якщо правочин не було укладено, то відповідно, жодних обов’язків за ним не виникло і вимога про визнання припиненим неукладеного правочину є безпідставною.

Пунктом 8 постанови пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», передбачено, що не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. У зв’язку із чим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено.

При чому, цим же пунктом передбачено, що вимога про визнання правочину (договору) неукладеним не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених законом. Суди мають відмовляти в позові з такою вимогою.

Таким чином, неукладений договір не може створювати будь-яких прав та обов’язків для осіб, що зазначені у ньому як сторони. Більше того, якщо договір не було укладено, як стверджує Позивач, то жодним чином не могли бути порушені права та інтереси Особа 1 як третьої особи.

Так, пунктом 4.1. Договору передбачено, що у разі непідписання додаткової угоди до Договору протягом 1 року з моменту укладення Договору, сторони домовились, що даний Договір вважається таким, що не укладений.  Проте, як вже було зазначено, додаткова угода була підписана Сторонами, у зв’язку із чим Договір від 08.12.2016 року № інформація 15 є укладеним.

Однак Позивач у своєму позові намагається підмінити поняття та стверджує, що непідписання додаткової угоди до спірного Договору свідчить про те, що Договір про надання правової допомоги від 08.12.2016 року № інформація 16 був розірваний.

Підстави ж розірвання Договору передбачені статтею 651 ЦК України, відповідно до ч. 1 якої зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 2 статті 651 ЦК України визначається, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Статтею 654 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом, чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Статтею 29 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» також передбачено, що дія договору про надання правової допомоги припиняється його належним виконанням.

Частиною 2 статті 29 зазначеного Закону встановлено, що договір про надання правової допомоги може бути достроково припинений за взаємною згодою сторін або розірваний на вимогу однієї із сторін на умовах, передбачених договором. 

           Тобто, із зазначених приписів законодавства вбачається, що договір про надання правової допомоги припиняється у випадку належного його виконання або може бути  достроково припинений чи розірваний за взаємною згодою сторін.

           При цьому, виходячи з приписів статті 654 ЦК України, договір про надання правової допомоги повинен бути розірваний або припинений саме у письмовій формі.

          Таким чином договір про надання правової допомоги може бути припинений або розірваний тільки за взаємною згодою сторін або на підставі рішення суду на вимогу однієї із сторін договору.

Пунктом 7 частини 2 статті 16 ЦК України передбачений такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів як припинення правовідношення. Проте, враховуючи, приписи статті 651 ЦК України, такий спосіб захисту може бути обраний лише стороною відповідного договору, якою Позивач не є. У зв’язку із чим вважаємо, що вимоги Позивача не підлягають задоволенню, оскільки він є неналежним позивачем.

Звертаємо увагу суду, що відповідно до ч. 1 статті 12 ЦК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Частиною 3 статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 5 та ч. 6 статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Тобто, саме на Позивача покладається обов’язок довести, у даному випадку, що Договір про надання правової допомоги було розірвано або припинено. Проте, жодного документа на підтвердження того, що 08.12.2017 року дія спірного Договору про надання правової допомоги припинилась, Позивачем надано не було.  Таким чином, позовні вимоги Короленка М.В. є недоведеними та необґрунтованими.

Посилання Позивача на те, що спірний договір якимось чином порушує його права  та інтереси є безпідставними, оскільки він не є стороною Договору. Окрім цього, навіть якщо б спірного Договору не було, Відповідач 1 скористалася б послугами інших захисників, які б точно в такий же спосіб представляли її інтереси і вимагали б від Позивача сплатити на користь Відповідача 1 суму заборгованості.

Звертаємо також увагу суду на те, що відповідно до п. 1 ч. 1 статті 23 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» забороняються будь-які втручання і перешкоди здійсненню адвокатської діяльності. Вважаємо, що позовна заява Позивач спрямована саме на здійснення перешкод Відповідачу 2 у наданні правової допомоги Відповідачу 1 та порушення права останньої на професійну правничу допомогу, яке гарантоване їй Конституцією України, адже Позивач неодноразово вчиняв дії спрямовані на затягування судового розгляду, в результаті чого позов Відповідача 2  до Позивача про стягнення заборгованості у розмірі __________ грн. розглядається вже четвертий рік поспіль. За цей час Особа 1 неодноразово подавав необґрунтовані позови та навіть замовив проведення почеркознавчої експертизи розписки, висновки якої показали, що розписку про отримання коштів написав Особа 1 .

Тобто, достовірно знаючи, що він сам писав розписку, з метою затягування спору, замовив експертизу.

           Подання даної позовної заяви обумовлено бажанням ПОЗИВАЧА зупинити розгляд справи за позовом ОСОБА 2 до нього у Дніпровському районному суді міста Києва, з метою уникнення цивільно-правової відповідальності та неповернення грошових коштів, позичених у ОСОБА 2. Про зупинення розгляду справи в Дніпровському районному суді міста Києва ПОЗИВАЧ вже встиг просити навіть до відкриття провадження за цим позовом.

  1. Предмет спору за позовом ПОЗИВАЧА відсутній, оскільки спірний Договір було розірвано за згодою його сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 654 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом, чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

У зв’язку із зазначеним, між Відповідачем 2 та Відповідачем 1 15 лютого 2019 року було укладено Додаткову угоду № 2 до Договору про надання правової допомоги від 08.12.2016 року.

Пунктом 1 зазначеної Додаткової угоди сторони домовились змінити замовника в Договорі від 08.12.2016 року № з ********** на ****** (дівоче прізвище _______) ІБ та далі по тексту вважати замовника – Особа 2 (дівоче прізвище ________) ІБ .

Окрім зазначеного, на підставі ч. 3 ст. 631 ЦК України сторони домовились, що умови даного пункту застосовуються до відносин між ними, які виникли за Договором про надання правової допомоги від 08.02.2016 р. №  та діють з моменту укладення даного договору.

           Також пунктом 2 вказаної Додаткової угоди сторони вирішили розірвати Договір про надання правової допомоги від 08.12.2016 року №  з 15 лютого 2019 року.

Таким чином, з 15 лютого 2019 року договір, укладений між Відповідачем  та Особа2 розірваний, а зобов’язання сторін за цим договором припинилися.

Частиною 3 статті 653 ЦК України передбачено, що у разі зміни або розірвання договору зобов’язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

На підставі зазначеного, вважаємо, що позовні вимоги Позивача  є необґрунтованими та безпідставними, у зв’язку із чим не підлягають задоволенню.

У зв’язку з вищевикладеним, керуючись статтями 42, 43, 48, 49, 61, 62, 174, 178 ЦПК України, —

 

ПРОСИМО СУД:

  1. Відмовити у задоволенні позовних вимог Позивача ПІБ про визнання припиненим договору про надання правової допомоги № від 08.12.2016 року, що укладений між Особа 1 ПІБ (дівоче прізвище) та Відповідачем (повна юридична назва)  з 08.12.2017 року.
  2. судові витрати покласти на Позивача.

 

Додатки:

  1. копія договору про надання правової допомоги від 08.12.2016 року № 0812/16 із додатковою угодою № 1 – на 2 арк.;
  2. копія паспорту громадянина України для виїзду за кордон на ім’я Особа 2 (дівоче прізвище) – на 1 арк.;
  3. копія паспорту громадянина України на ім’я Особа 2 (змінене прізвище) – на 2 арк.;
  4. копія квитанції про оплату гонорару за договором № 0812/16 – на 1 арк.;
  5. копія додаткової угоди № 2 до Договору від 15.02.2019 року – на 1 арк.;
  6. копія ордера на надання правової допомоги – на 1 арк.;
  7. копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю на 1 арк.;
  8. попередній орієнтовний розрахунок судових витрат – на 1 арк.;

 

22.03.2019 року

 

Представник відповідача                     ______________               ПІБ

Оболонський районний суд міста Києва

04212, м. Київ, вул. Тимошенка, 2-Є

Позивач: Особа 1

Місце проживання: інформація 1

Відповідач 1: Особа 2

Місце проживання: Інформація 2

Поштова адреса: інформація 3

РНОКПП: інформація 4

Тел.: інформація 5

Офіційна електронна адреса відсутня

Адреса електронної пошти відсутня

Представник відповідача: Особа 3

свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №  від _____ року

Поштова адреса: інформація 6

Тел.: інформація 7

Електронна пошта: інформація 8

 

Справа №

Суддя:

КЛОПОТАННЯ

про забезпечення судових витрат

 

У провадженні Оболонського районного суду міста Києва перебуває цивільна справа № за позовом Особа 1 (далі – Позивач) до Особа 2, Особа 4 (далі – Відповідач 1 та Відповідач 2) про визнання договору про надання правової допомоги від 08.12.2016 року №  припиненим.

Вважаємо, що позов Позивача має ознаки завідомо безпідставного, у зв’язку із чим вважаємо за необхідне просити суд про забезпечення судових витрат Відповідач 1.

Відповідно до ч. 4 статті 135 ЦПК України як захід забезпечення судових витрат суд з урахуванням конкретних обставин справи має право, за клопотанням відповідача, зобов’язати позивача внести на депозитний рахунок суду грошову суму для забезпечення можливого відшкодування майбутніх витрат відповідача на професійну правничу допомогу та інших витрат, які має понести відповідач у зв’язку із розглядом справи (забезпечення витрат на професійну правничу допомогу).

Таке забезпечення судових витрат позов має ознаки завідомо безпідставного або інші ознаки зловживання правом на позов.

Абзацом 2 пункту 2 ч. 4 статті 135 ЦПК України також встановлено, що таке забезпечення судових витрат також може бути застосоване, якщо суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування судових витрат відповідача у випадку відмови в позові.

Зокрема, у відзиві на позовну заяву Позивача   Відповідач 1 повідомлялось про те, що Позивач  вживає усіх можливих дій задля того, щоб затягнути розгляд позовної заяви Відповідач 1 до нього в Дніпровському районному суді міста Києва, оскільки Позивач    не бажає повертати Відповідач 1  суму заборгованості у розмірі _______ грн.

З цією метою Позивач   заявляються необґрунтовані клопотання та відводи суддям, подаються завідомо безпідставні позови, один з яких (про визнання договору позики, укладеного між Позивач   та Відповідач 1  (дівоче прізвище І.П-Б.) недійсним) вже розглядався в Оболонському районному суді (у задоволенні цього позову Позивач   було відмовлено).

На даний момент Позивач , знову вчиняє усі можливі дії метою яких є зупинення провадження за позовом Відповідач 1 до нього по справі, що розглядається Дніпровським районним судом міста Києва (клопотання про зупинення провадження ще до відкриття провадження по даній справі в Оболонському районному суді міста Києва, Позивач   вже заявляв у Дніпровському районному суді міста Києва, однак за відсутності ухвали про відкриття провадження, йому було відмовлено у його задоволенні).

Таким чином, позов Позивач    не зумовлений порушенням його прав, а зумовлений наміром останнього уникнути цивільно – правової відповідальності та повернення боргу.

Необхідність забезпечення судових витрат обумовлена також і тим, що у випадку, якщо у задоволенні позовних вимог Позивач  буде відмовлено, останній не має можливості відшкодувати понесені Відповідачем судові витрати.

Зокрема, Позивач перебуває у незадовільному фінансовому стані, оскільки у нього наявні також і заборгованості перед іншими особами.

Зокрема, на даний момент Київським апеляційним судом розглядається апеляційна скарга на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 14.02.2019 року з питань забезпечення позову. Зазначеною ухвалою було накладено арешт на земельні ділянки, що належать Позивач 1.

У якості підстав для скасування заходів забезпечення позову,  Позивач   посилається на те, що в нього є інша заборгованість перед особою на ім’я ОСОБА 5, яким також було подано апеляційну скаргу на вищезазначену ухвалу про забезпечення позову, у якій він стверджує із наданням доказів, що Позивач має перед ним заборгованість по кредитному договору у сумі ______ грн. Окрім цього, Позивач та ОСОБА 5 у своїх апеляційних скаргах стверджують, що одна із земельних ділянок, на яку накладено арешт в межах забезпечення позову, перебуває в іпотеці у ОСОБА 5.

Також Позивачем вживаються заходи щодо відчуження належного йому майна.

Зокрема, Позивач 18.09.2018 року було продано належну йому на праві власності земельну ділянку особі на ім’я ОСОБА 6.

Будь-якого іншого майна, за рахунок якого можна буде стягнути судові витрати з Позивача, у останнього відсутнє.

Таким чином, фінансове становище Позивача є незадовільним, а сам Позивач до того ж вживає заходів щодо відчуження майна, яке є у нього.

На підставі зазначеного, вважаємо що судові витрати Відповідача повинні бути забезпечені, оскільки невжиття таких заходів може зробити неможливим в подальшому їх стягнення на користь Відповідач 1.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 42, 43, 48, 49, 61, 62, 135, 182, 183 ЦПК України, —

 

ПРОСИМО СУД:

  1. Задовольнити дане клопотання;
  2. Забезпечити судові витрати Відповідача 1, зобов’язавши Позивача внести на депозитний рахунок суду грошову суму у розмірі ________ гривень для забезпечення можливого відшкодування витрат Відповідача 1 на професійну правничу допомогу.

Додатки:

 

  1. Копія апеляційної скарги Позивач на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва з питань забезпечення позову – на 6 арк.;
  2. Копія апеляційної скарги ОСОБА 5 на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва з питань забезпечення позову – на 3 арк.;
  3. Копія договору відступлення права вимоги за іпотечним договором – на 4 арк.;
  4. Копія вимоги про усунення порушень умов кредитного договору, адресована Позивачу – на 1 арк.;
  5. Копія інформаційної довідки по земельній ділянці з кадастровим номером ______________, яку Позивач продав 18.09.2018 року – на 2 арк.;

 

25.03.2019 року

 

Представник відповідача                                 _____________      ПІБ

Оболонський районний суд міста Києва

04212, м. Київ, вул. Тимошенка, 2-Є

Позивач : Особа 1

РНОКПП: інформація 1

Тел.: інформація 2

Адреса електронної пошти: інформація 3

Офіційна електронна адреса: відсутня

Відповідач :  Особа 2

Місцезнаходження: інформація 4

Код ЄДРПОУ: інформація 5

Тел.: інформація 6

Адреса електронної пошти невідома

Офіційна електронна адреса невідома

Ціна позову: позов немайнового характеру

Судовий збір: 768, 40 грн.

 

ПОЗОВНА ЗАЯВА

про визнання кредитного договору недійсним

 

             Приблизно 13-14 лютого 2019 року Позивач (далі – Позивач) на належний їй номер мобільного телефону __________ почали телефонувати невідомі особи. Зазначені особи представились співробітниками оператора мобільного зв’язку «____» та почали пропонувати Позивачу перейти на умови іншого тарифного плану. Задля здійснення такого переходу, вказані особи повідомили Позивачу про те, що на її телефон буде надіслане повідомлення із кодом підтвердження, який вони попросили Позивача повідомити, нібито, з метою переведення її на умови іншого тарифного плану. Нічого не підозрюючи, Позивачем було повідомлено зазначений код підтвердження вищевказаним невідомим особам.

Після цього, в ніч з 16 на 17 лютого 2019 року, як згодом стало відомо Позивачу, невстановлені особи, імовірно, здійснили заміну належної Позивачу сім-карти з номером мобільного телефону ___________, використавши послугу відновлення втраченої сім-картки.  В результаті зазначених дій Позивач втратила можливість використовувати належний їй номер мобільного телефону ____________.

17 лютого 2019 року, одразу після того, як Позивач дізналась про те, що вона не може користуватися належним їй телефонним номером, оскільки її сім-карта заблокована, вона звернулась до офісу компанії «____» та відновила належний їй номер мобільного телефону, зазначений вище.

Одразу після цього, 17 лютого 2019 року, Позивачу на мобільний телефон почали надходити смс-повідомлення від різних фінансових компаній, які надають послуги з кредитування населення. Із змісту зазначених повідомлень Позивачу стало зрозуміло, що за той час, коли вона не могла користуватися належним їй номером телефону, невстановлені особи уклали від її імені кредитні договори із декількома фінансовими компаніями, серед яких, зокрема, і Відповідач (Код ЄДРПОУ________), яке здійснює діяльність в мережі «Інтернет» під назвою «_____» на сайті _________ (далі – Відповідач).

Як згодом вдалося з’ясувати Позивачу, сума отриманих коштів за договором кредиту №, що був укладений від її імені, становила ______  гривень.

Проте, ніяких кредитних договорів із зазначеною юридичної особою Позивачем не укладалось. Вищезазначену суму грошових коштів Позивач не отримувала.

Одразу після цього, Позивачем було подано до Дарницького управління Поліції ГУНП в м. Києві заяву про вчинення кримінального правопорушення, у якій були викладені усі вищезазначені обставини.

Окрім цього, Позивачем на адресу Відповідача також були направлені запити на отримання інформації з метою встановлення обставин, за яких від її імені було укладено кредитний договір з Відповідачем. Позивач у зазначених запитах також просила вважати нікчемним кредитний договір, укладений від її імені невстановленими особами, оскільки вона не має до цього жодного відношення та не отримувала кредитних коштів.

Відповіді на зазначені запити Позивачем отримано не було.

Відповідно до ч. 1 статті 1 ЦК України цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.

Частиною 2 зазначеної статті передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 статті 12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.

Відповідно до ч. 3 статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Частиною 4 зазначеної статті визначено, що при здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Також, відповідно до ч. 2 статті 14 ЦК України особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов’язковим для неї.

Із зазначених статей вбачається, що особа розпоряджається своїми цивільними правами вільно, на власний розсуд та не може бути примушена до вчинення дій, які несуть для неї певні цивільно-правові наслідки, як от укладення договору.

Частиною 1 статті 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ч. 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною 2 статті 16 ЦК України передбачені способи захисту цивільних прав та інтересів, серед яких, зокрема, визнання правочину недійсним.

Цивільний кодекс також регулює питання укладення правочинів, а також умови, за яких вони можуть бути визнані недійсними.

Відповідно до ч. 3 статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

            Відповідно до ч. 1 статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

На інтернет-сайті Відповідача _________ розміщено документацію, якою встановлено порядок надання грошових коштів у позику.

Відповідно до п. 1.3. «Внутрішніх правил надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ 1, які затверджені Рішенням Загальних зборів учасників ТОВ 1, протокол № 7 від 26 липня 2018 року (далі – Правила), основними принципами надання Товариством фінансових послуг є:

  • законність – надання фінансових кредитів виключно у порядку та на умовах, передбачених чинним законодавством для такого виду фінансових послуг;
  • добровільність – ніхто не може бути примушений до укладення договору про надання фінансових послуг із Товариством, клієнти мають самостійно, свідомо та добровільно вступити у правовідносини із Товариством, що відповідає їх волевиявленню;
  • прозорість – Товариство надає відповідні фінансові послуги лише після здійснення ідентифікації особи клієнта та вжиття заходів відповідно до законодавства, яке регулює відносини у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму.

Пунктом 1.4. Правил також передбачено, що позика у вигляді фінансового кредиту надається Товариством на підставі Договору, який відповідає вимогам статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», Закону України «Про споживче кредитування», статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», статей 203, 207, 639, 1047, 1055 Цивільного кодексу України, інших законів з питань регулювання окремих ринків фінансових послуг, вимогам до договорів про надання фінансових послуг фізичним особам, визначеним Нацкомфінпослуг, та положенням цих Правил.

Відповідно до п. 1.6. Правил, для укладення договору фізична особа повинна, серед інших умов, діяти від власного імені, з власних інтересів, не отримувати фінансовий кредит в якості представника третьої особи і не діяти на користь третьої особи (вигодонабувача або кінцевого бенефіціарного власника).

Пунктом 2.1.1. Правил передбачено, що договір із споживачем фінансових послуг укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно п. 2.1.2. Правил договір із споживачем фінансових послуг вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору та підписали цей договір.

Умовами пункту 2.1.3 Правил встановлено, що для укладення договору споживач фінансових послуг – фізична особа-резидент України зобов’язаний надати Товариству наступні документи або їх належним чином засвідчені копії, які ідентифікують його особу та підтверджують її дієздатність та правоздатність:

  • паспорт або документ, що його замінює;
  • документ про присвоєння індивідуального податкового номеру за ДРФО (реєстраційний номер облікової картки платника податків);
  • інші документи за вимогою Товариства в разі необхідності.

Надання документів для укладення Договору може відбуватись шляхом завантаження до анкети на сайті Товариства скан-копій відповідних документів у належній якості, яка дає можливість перевірити дійсність таких документів.

Таким чином, однією з обов’язкових умов надання грошових коштів у кредит, є ідентифікація особи позичальника.  При чому позичальник повинен надати належним чином завірені копії паспорта та реєстраційного номера облікової картки платника податків.

Пунктом 2.2.3 Правил також визначається, що договори про надання товариством фінансових кредитів укладаються у письмовій формі, в тому числі в електронному вигляді, з урахуванням вимог чинного законодавства України.

Вищевказаними правилами передбачається також порядок укладення договорів шляхом оформлення клієнтом заявки на Сайті.

Згідно п. 2.3.1. Правил, оформлення клієнтом Заявки на сайті товариства передбачає здійснення реєстрації. Реєстрація клієнта на сайті відбувається шляхом створення Особистої сторінки клієнта.

Для реєстрації та Сайті клієнт заповнює анкету, яка одночасно може бути і первісною заявою на отримання фінансового кредиту, вказуючи повні, точні та достовірні особисті дані.

Пунктом 2.3.10 Правил передбачено, що зареєструвавшись на сайті, клієнт у подальшому може подавати заявки на одержання фінансового кредиту шляхом заповнення відповідних форм заявок, розміщених на Особистій сторінці.

Згідно пункту 2.3.13 Правил, у випадку прийняття рішення про надання фінансового кредиту, Товариство укладає із клієнтом договір, який розміщується на Особистій сторінці клієнта.

Клієнт підтверджує свою повну обізнаність та згоду з усіма істотними умовами договору шляхом кліку на відповідній інтерактивній кнопці на Особистій сторінці, доступ до якої здійснюється за допомогою унікальної пари Логін та Пароль.

Відповідно до п. 2.3.15 Правил дата переказу суми фінансового кредиту на рахунок банківської платіжної картки клієнта є датою укладання Договору між Товариством і клієнтом.

Однак, жодних грошових коштів на банківську картку Позивача не надходило, що свідчить про те, що волевиявлення Позивача на укладення договору не було, а також про те, що кредитний договір між Позивачем та Відповідачем не укладався.

Із зазначених вище приписів Правил вбачається також, що особа, яка укладає кредитний договір, повинна діяти від власного імені, на власний розсуд та за власним бажанням. Окрім зазначеного, особа, яка отримує кредит, повинна підтвердити свої дані, шляхом направлення належним чином завіреної копії паспорта та ідентифікаційного номера Відповідачу (у тому числі і шляхом завантаження таких копій на сайті Відповідача).

            В свою чергу, Відповідач повинен перевірити відомості, які зазначила особа про себе.

            Таким чином, невстановлені особи, які уклали кредитний договір від імені Позивача, імовірно, незаконно використали її особисті дані задля цієї мети, що свідчить про те, що спірний договір кредиту є таким, що порушує права Позивача, передбачені Конституцією України.

Окрім Правил, на сайті Відповідача міститься також Примірний договір про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту (Публічна пропозицій (Оферта)) ТОВ 1 , який затверджений Загальними зборами учасників ТОВ 1 протоколом № _ від  ____ 2018 року (далі — Примірний договір).

Пунктом 1.1.1. Примірного договору передбачено, що кредит надається Позичальнику шляхом безготівкового переказу грошових коштів на рахунок банківської платіжної картки Позичальника на підставі розгляду Заявки – приєднання.

Пунктом 2.2. Примірного договору передбачено, що для отримання Кредиту, передбаченого цим Договором, Позичальник зобов’язаний ознайомитися з Внутрішніми правилами Кредитодавця, умовами цього Договору, умовами кредитування та пройти процедуру Реєстрації через відповідний сервіс веб-сайту Кредитодавця.

Під Реєстрацією для цілей даного договору сторони розуміють внесення Позичальником на веб-сайті Кредитодавця своїх ідентифікаційних даних у спеціальну форму та надання згоди на обробку персональних даних, їх перевірку шляхом встановлення належності та відповідності їх Позичальнику, у результаті чого створюється аккаунт (обліковий запис) Позичальника на веб-сайті Кредитодавця.

При цьому, згідно п. 2.6. Примірного договору, Кредитодавець має право відмовити у наданні кредиту у разі, якщо здійснити ідентифікацію (верифікацію) Позичальника неможливо або є підозра, що Позичальник умисно надав неправдиві відомості щодо себе чи не надав документи, необхідні для здійснення кредитодавцем первинного фінансового моніторингу.

Таким чином, процедурі отримання кредиту передує процедура реєстрації на сайті Відповідача, під час якої Відповідач повинен здійснити ідентифікацію позичальника.

            Окрім цього, із зазначених приписів вбачається також, що саме Позичальник повинен вносити свої персональні дані та надавати копії підтверджуючих документів. Тобто, на отримання кредиту повинна бути обов’язково надана згода позичальника. У даному є випадку Позивач не надавала жодної згоди на отримання кредиту, та не завантажувала свої особисті дані на сайті Відповідача, що свідчить про відсутність її згоди на укладення кредитного договору.

Пунктом 2.9. Примірного договору визначається, що підписання електронного Договору у розумінні статті 12 Закону України про е-комерцію є використання електронного цифрового підпису Позичальника одноразовим ідентифікатором, що є поєднанням даних логіна і пароля особистої сторінки Позичальника, та введенням на Особистій сторінці Позичальника унікального коду-підтвердження про схвалення Заявки-приєднання з отриманого смс-повідомлення на номер телефону, вказаний при реєстрації та заповненні Заявки.

Таким чином, підписання електронного договору, згідно умов Примірного договору, відбувається шляхом направлення на адресу Відповідача коду-підтвердження про схвалення Заявки-приєднання з отриманого смс-повідомлення.

            Однак, у період, коли від імені Позивача було укладено кредитний договір, вона не могла можливості користуватися номером телефону, що їй належав, оскільки невстановленими особами було заблоковано її картку. Тобто, Позивач жодним чином не мала змоги підписати кредитний договір електронним підписом, відповідно до приписів Закону України «Про електронну комерцію» та Правил, розміщених на сайті Відповідача.

Частинами 6, 11 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:

  • надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;
  • заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;
  • вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз’яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз’яснення логічно пов’язані з нею. Покупець (замовник, споживач) повинен отримати підтвердження вчинення електронного правочину у формі електронного документа, квитанції, товарного чи касового чека, квитка, талона або іншого документа у момент вчинення правочину або у момент виконання продавцем обов’язку передати покупцеві товар.

Згідно частини 7 статті 11 вказаного Закону електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Отже, з приписів Закону також вбачається, що саме особа, яка укладає електронний договір повинна підтвердити факт власної згоди одним із декількох способів, визначених законодавством.

Проте, за відсутності згоди Позивача на укладення кредитного договору з Відповідачем, за відсутності факту отримання Позивачем грошових коштів за вищевказаним договором, а також враховуючи, що невстановленими особами були незаконно використані персональні дані Позивача з метою отримання кредиту, вважаємо, що кредитний договір, який від імені Позивача було укладено невстановленими особами з Відповідачем, повинен бути визнаний недійсним.

Відповідно до ч. 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ч. 1 статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Частиною 2 зазначеної статті передбачено, що правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Таким чином, правочин, який порушує конституційні права і свободи людини і громадянина, є нікчемним.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами інтелектуальної, творчої діяльності.

Окрім зазначеного, відповідно до статті 32 Конституції України не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

За таких обставин, вважаємо, що наявні об’єктивні підстави для визнання правочину недійсним.

Відповідно до ч. 2 статті 17 Закону України «Про електронні довірчі послуги» Електронна взаємодія фізичних та юридичних осіб, яка потребує відправлення, отримання, використання та постійного зберігання за участю третіх осіб електронних даних, аналоги яких на паперових носіях повинні містити власноручний підпис відповідно до законодавства, а також автентифікація в складових частинах інформаційних систем, в яких здійснюється обробка таких електронних даних та володільцями інформації в яких є органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації державної форми власності, повинні здійснюватися з використанням кваліфікованих електронних довірчих послуг.

Згідно ч. 5 статті 23 зазначеного Закону правочин, вчинений в електронній формі, може бути визнаний судом недійсним у разі, коли під час його вчинення використовувався кваліфікований електронний підпис чи печатка, кваліфікований сертифікат якого/якої не містить відомостей, передбачених частиною другою цієї статті, або містить недостовірні відомості.

Враховуючи, що код-підтвердження, яким було схвалено Заявку-приєднання, надсилався на адресу Відповідача невстановленими особами, які незаконно заволоділи телефонним номером Позивача, вважаємо, що електронний підпис, яким такий код підтвердження вважається згідно Закону, містив недостовірні відомості, та не підтверджує реальної згоди Позивача на отримання кредиту.

Пунктом 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідно  до  статей  215  та  216  ЦК суди розглядають  справи  за  позовами: про   визнання   оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.            Відповідно до  статей  215  та  216  ЦК ( 435-15 ) вимога про визнання оспорюваного  правочину  недійсним  та  про  застосування наслідків  його  недійсності,  а  також  вимога  про  застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути  заявлена  як однією  зі  сторін правочину,  так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.             Вищезазначений кредитний договір порушує права Позивача, оскільки після його укладення невстановленими особами у Позивача з’явився обов’язок щодо повернення отриманої за договором грошової суми у розмірі ____ гривень. Більше того, відповідно до ч. 1 статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.            Пунктом 1.1. Примірного договору також передбачається обов’язок позичальника сплатити проценти за користування наданими у кредит грошовими коштами.             Згідно п. 1.3. Примірного договору позичальник сплачує кредитодавцю проценти за користування кредитними коштами за фактичну кількість календарних днів, визначених Договором, але не більше строку, на який надається фінансовий кредит.            Таким чином, окрім суми грошових коштів, взятих в кредит, на Позивача також незаконно покладено обов’язок зі сплати процентів за користування отриманими грошовими коштами.             Враховуючи, що Позивач не отримувала жодних коштів від Відповідача, в подальшому може бути завдана шкода майновим правам Позивача, оскільки, у випадку несплати заборгованості, Відповідач буде вимагати повернення коштів від Позивача через суд.             Пунктом 6 вищевказаної постанови визначається, що вимоги про визнання  оспорюваного  правочину  недійсним  і застосування   наслідків   його   недійсності,   про  застосування наслідків  недійсності  нікчемного   правочину   розглядаються   у позовному  провадженні в порядку цивільного судочинства відповідно до вимог статті 15 ЦПК.            На підставі зазначеного, вважаємо, що кредитний договір, укладений від імені Позивача з Відповідачем невстановленими особами, необхідно визнати недійсним.             На виконання п.п. 6, 7 ч. 3 статті 175 ЦПК України повідомляємо, що заходи досудового врегулювання спору позивачем не проводились, заходи забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви Позивачем не вчинялись.            На виконання п. 10 ч. 3 ст. 175 ЦПК України Позивач підтверджує, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.             Окрім цього, згідно приписів статті 141 ЦПК України у разі задоволення позовних вимог, Позивач має право на відшкодування судових витрат за рахунок Відповідача.             Відповідно до ч. 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи.             Відповідно до ч. 3 статті 133 ЦПК України до витрат, пов’язаних із розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу, а також витрати, пов’язані із забезпеченням доказів.             Так, за подання даної позовної заяви Позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 768 грн. 40 коп. Окрім цього, Позивач також сплатив судовий збір за подання заяви про забезпечення позову, що становить 384 грн. 20 коп.            Позивачем також були понесені витрати на правову допомогу на суму 10 000 грн.            Таким чином, загальний розмір судових витрат, понесених позивачем складає 11152, 60 грн.             Окрім цього, в процесі розгляду справи Позивач може понести й інші витрати, розмір яких на момент подачі даної позовної заяви встановити неможливо.             Вважаємо, що зазначені витрати, у випадку задоволення позовних вимог, повинні бути покладені на Відповідача.             На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 1, 12-16, 203, 205, 215, 228 ЦК України, 11 Закону України «Про електронну комерцію», статтями 32, 41 Конституції України, статтями 17, 23 Закону України «Про електронні довірчі послуги», статтями 12, 15,42, 43, 58, 60, 62, 133, 134, 137, 141, 174, 175 ЦПК України, —   ПРОСИМО СУД: 1.                 Визнати недійсним кредитний договір № 408269 на загальну суму ____ грн., укладений невстановленою особою від імені Позивач 1 (РНОКПП: _______) з Товариством з обмеженою відповідальністю 1 (код ЄДРПОУ: ________) яке діє в мережі Інтернет під назвою «______» за допомогою сайту _______. 2.                 Стягнути на користь Позивача  (РНОКПП: _________) з Товариства з обмеженою відповідальністю 1 (код ЄДРПОУ: ________) судові витрати, понесені Позивачем.  Додатки:  1.                 Оригінал квитанції про сплату судового збору (для суду) – на 1 арк.;2.                 Попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат – на 1 арк.;3.                 Клопотання про витребування доказів – на 18 арк.;4.                 Заява про забезпечення позову з додатками – на 4 арк.;5.                 Копія заяви на адресу ТОВ 1 – на 2 арк. (оригінали наявні у позивача);6.                 Копія заяви про вчинення кримінального правопорушення – на 2 арк. (оригінал наявний у позивача);7.                 Копії квитанції та опису вкладення – на 3 арк. (оригінал наявний у позивача)8.                 Копії роздруківок з сайту _________ на підтвердження укладення кредитного договору від імені позивача – на 6 арк.;9.                 Копія свідоцтва про реєстрацію фінансової установи – на 1 арк. (оригінал наявний у відповідача);10.             Копія витягу з реєстру ТОВ 1 — на 2 арк. (оригінал наявний у відповідача);11.             Копія примірного договору – на 16 арк. (оригінал наявний у відповідача);12.             Копія внутрішніх правил надання коштів у позику – на 15 арк. (оригінал наявний з відповідача);13.             Копія смс-повідомлень, що надходили на адресу Позивача – на 1 арк. (оригінал наявний у позивача);14.             Копія витягу з ЄДРПОУ ТОВ 1 — на 5 арк.;15.             Копія паспорту Позивача  – на 5 арк. (оригінал наявний у позивача);16.             Копія РНОКПП Позивача – на 1 арк. (оригінал наявний у позивача);17.             Копія ордеру на надання правової допомоги – на 1 арк.;18.             Копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю – на 1 арк.;19.             Копія позовної заяви з додатками для відповідача – на __ арк.; 28.02.2019 року  Представник позивача                          ____________         Призвіще, І.П.

Пирятинський районний суд Полтавської області

37000, Полтавська область, м. Пирятин, вул. Ярмакова, 17

 

Позивач: ОСОБА_1

Місце проживання: 37140, РНОКПП:

тел.:

Офіційна електронна адреса невідома

Адреса електронної пошти:

 

Відповідач: ОСОБА_2

Місце проживання: 37100, РНОКПП:

тел.:

Офіційна електронна адреса відсутня

Адреса електронної пошти відсутня

 

Представник відповідача: ОСОБА_3, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю року

Поштова адреса: 02090, м. Київ, вул. В. Сосюри, 5, оф. 304.

моб.: 097-888-99-77

E-mail:

 

Справа: №

Суддя:

ЗАЯВА

про зупинення провадження у справі

 

В провадженні Пирятинського районного суду Полтавської області знаходиться справа № за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів.

Крім того, відповідно до звіту про автоматизований розподіл справ від 04.03.2019 року в провадженні Пирятинського районного суду Полтавської області знаходиться справа № за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Відповідно до п. 6 ч. 1 статті 251 ЦПК України суд зобов’язаний зупинити провадження у справі у разі об’єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, — до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об’єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Слід зазначити, що обидва позови взаємопов’язані і задоволення на даний час позову ОСОБА_1 може виключити повністю або частково задоволення позову ОСОБА_2

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом.

Відповідно до ч.2 статті 214 ЦПК України головуючий відповідно до завдання цивільного судочинства керує ходом судового засідання, забезпечує додержання послідовності і порядку вчинення процесуальних дій, здійснення учасниками судового процесу їх процесуальних прав і виконання ними обов’язків, спрямовує судовий розгляд на забезпечення повного, всебічного та об’єктивного з’ясування обставин справи, усуваючи із судового розгляду все, що не має істотного значення для вирішення справи.

Вважаємо, що результати розгляду справи № 549/ за позовом ОСОБА_2 будуть мати істотне значення для вирішення справи № 549.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 12, 42, 43, 58, 60, 62, 182, 183 ЦПК України, —

ПРОШУ СУД:

  1. Зупинити провадження у справі № 549/ за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів до вирішення справи № 549/ за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

 

Додатки:

  1. Звіт про автоматизований розподіл справ від 04.03.2019 року на 1 арк.

 

Документи, які підтверджують повноваження представника, знаходяться в матеріалах справи.

 

14.03.2019 року

 

Представник відповідача                                       ___________           ОСОБА_3

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Пирятинський районний суд Полтавської області

37000, Полтавська область, м. Пирятин, вул. Ярмаркова, 17

Позивач: ОСОБА_1

Місце проживання: 37100,

РНОКПП:

Тел.: Офіційна електронна адреса відсутня

Адреса електронної пошти відсутня

Представник позивача:

ОСОБА_2, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю року

Поштова адреса: 02090, м. Київ, вул. В. Сосюри, 5, оф. 304.

моб.: 097-888-99-77

Відповідач: ОСОБА_3

Місце проживання: 37140, РНОКПП:

Тел.: Офіційна електронна адреса невідома

Адреса електронної пошти:

Ціна позову: 81 247, 00 грн.

Судовий збір: 812, 47 грн.

 

ПОЗОВНА ЗАЯВА

про відшкодування матеріальної та моральної шкоди

 

У 2017 році ОСОБА_1 (далі-Позивач) на праві власності належало наступне нерухоме майно:

  • Житловий будинок, загальною площею 92.6 кв.м. та житловою площею 48,7 кв. м., з господарськими будівлями: погріб з шийкою, прибудова до літньої кухні, сарай літня-кухня, вбиральня, огорожа, водопровід, яма вигрібна, який розташований в селищі на земельній ділянці площею 0, 0511 га з кадастровим номером.

Зазначений будинок належав Позивачу на підставі Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, виданого. Право власності було зареєстроване в Державному реєстрі речових прав реєстраційний номер об’єкта нерухомого майна:, номер запису про право власності.

Маючи намір на відчуження зазначеного вище майна, Позивач розмістила оголошення в мережі «Інтернет» на сайті продажу нерухомого майна DOM.RIA про продаж вищезазначеного будинку. Оголошена ціна будинку складала 10 000 доларів США (копія аналогічного оголошення додається).

За вказаним оголошенням з Позивачем зв’язалася особа на ім’я ОСОБА_3 (далі – Відповідач), після попереднього торгу з яким, між Позивачем та Відповідачем було досягнуто попередньої згоди щодо укладення договору купівлі-продажу належного Позивачу будинку, вартість якого, за домовленістю сторін, було визначено у сумі 8 700 (вісім тисяч сімсот) доларів США.

Однак, згодом, у зв’язку з тим, що Відповідач не володів достатньою сумою грошових коштів для укладення договору купівлі-продажу, між Позивачем та Відповідачем було досягнуто згоди про укладення договору оренди нерухомого майна з наступним його викупом. Сторонами також було обумовлено, що Позивач спочатку сплатить частину грошових коштів за будинок у сумі 3 900 доларів США, і одразу почне проживати в будинку, належному Позивачу, на умовах оренди з правом наступного викупу будинку. При чому після, сплати усієї суми грошових коштів, обумовлених домовленістю сторін (8 700 доларів США), сторони домовились, що Позивач переоформить на Відповідача належний їй будинок.

Позивач, в свою чергу, виконував досягнуті домовленості, надавши відповідачу можливість проживання в будинку та оформивши всі необхідні документи для продажу (копія рахунку на оплату експертної оцінки додається).

Сторонами було обумовлено, що сума грошових коштів, переданих Відповідачем Позивачу, включає в себе також і орендні платежі за користування будинком. Сторони обумовили, що розмір орендних платежів становить 6 000 грн. щомісяця.

Залишок суми – 4 800 доларів США, Відповідач повинен був сплатити Позивачу до вересня 2017 року.

Після сплати усієї вартості будинку, сторонами було обумовлено, що Позивач переоформить право власності на будинок на Відповідача.

На виконання умов досягнутої домовленості Відповідачем 12.07.2017 року було передано Позивачу грошові кошти у сумі 3 900 доларів США, що станом на зазначену дату, згідно офіційного курсу НБУ становило 101 283 грн., про що Позивачем було написано розписку на ім’я Відповідача. Зазначені кошти були сплачені Відповідачем в рахунок оренди нерухомого майна та виплати вартості належного Позивачу будинку.

Після передачі зазначеної суми грошових коштів, Позивач, на виконання домовленості, досягнутої з Відповідачем, передав останньому в користування належний Позивачу будинок, а також земельні ділянки, які були прийняті Відповідачем (факт користування підтверджується розпискою від 15.03.2018 року та показами свідків).

Відповідно до ч. 1 статті 11 ЦК України цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.

Відповідно до пунктів 1, 3, 4 ч. 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Відповідно до ч. 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Виходячи із суті правочину, про який Сторони досягли домовленості, між Позивачем та Відповідачем було укладено договір оренди житла з викупом.

Відповідно до статті 810 ЦК України за договором найму (оренди) житла одна сторона – власник житла (наймодавець), передає або зобов’язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату.

Відповідно до статті 810-1 ЦК України за договором оренди житла з викупом одна сторона – підприємство-орендодавець передає другій стороні – фізичній особі (особі-орендарю) житло за плату на довготривалий (до 30 років) строк, після закінчення якого або достроково, за умови повної сплати орендних платежів, житло переходить у власність орендаря.

Відповідно до ч. 4 статті 810-1 ЦК України укладення та припинення договору оренди житла з викупом здійснюється на умовах та у порядку, визначених законом.

Частиною 5 зазначеної статті передбачені істотні умови договору оренди житла з викупом. Зокрема, до таких умов віднесено:

  • найменування сторін;
  • характеристика житла, щодо якого встановлюються відносини оренди з викупом;
  • строк, на який укладається договір;
  • розміри, порядок формування, спосіб, форма і строки внесення орендних платежів та умови їх перегляду;
  • умови дострокового розірвання договору;
  • порядок повернення коштів у разі дострокового розірвання або припинення договору;
  • права та обов’язки сторін;
  • відповідальність сторін;
  • інші умови, визначені законом.

Відповідно до ч. 7 статті 810-1 ЦК України договір оренди житла з викупом є документом, що свідчить про перехід права власності на нерухоме майно від підприємства-орендодавця до особи-орендаря з відкладальними обставинами, визначеними законом.

Відповідно до ч. 6 статті 810-1 ЦК України до Договору оренди житла з викупом застосовуються положення статей 811, 813-820, 823 частини другої статті 825, статей 826, 1232-1 цього Кодексу, з урахуванням особливостей, встановлених законом.

Частиною 2 статті 811 ЦК України передбачено, що договір оренди житла з викупом підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню.

Таким чином, законодавством передбачено обов’язкове нотаріальне посвідчення договору оренди житла з викупом.

Відповідно до ч. 1 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 2 статті 209 ЦК України нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису.

Згідно ч. 3 статті 209 ЦК України нотаріальне посвідчення може бути вчинене на тексті лише такого правочину, який відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 цього Кодексу.

Однак, договір оренди майна з наступним його викупом було укладено між Позивачем та Відповідачем в усному порядку.

Статтею 220 ЦК України встановлені наслідки недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору.

Відповідно до ч. 1 статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Відповідно до ч. 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, — відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ч. 5 зазначеної статті, вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред’явлена будь-якою заінтересованою особою.

Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Окрім зазначеного, відповідно до ч. 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Як було зазначено вище, істотними умовами договору оренди житла з викупом, відповідно до ч. 5 статті 810-1 ЦК України є:

1) найменування сторін;

2) характеристики житла, щодо якого встановлюються відносини оренди з викупом;

3) строк, на який укладається договір;

4) розміри, порядок формування, спосіб, форма і строки внесення орендних платежів та умови їх перегляду;

5) умови дострокового розірвання договору;

6) порядок повернення коштів у разі дострокового розірвання або припинення договору;

7) права та зобов’язання сторін;

8) відповідальність сторін;

9) інші умови, визначені законом.

Таким чином, оскільки сторонами було укладено усний договір оренди житла з викупом, не досягнуто згоди щодо усіх, визначених законодавством істотних умов, не дотримано вимоги закону щодо обов’язкового нотаріального посвідчення договору, вважаємо, що вищезазначений правочин є нікчемним, у зв’язку із чим Сторони повинні відшкодувати одна одній усе майно та інші блага, отримані за нікчемним правочином. Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» (далі – Постанова) нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом.

Пунктом 5 зазначеної Постанови передбачено, що вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі
нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги.

Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не вправі посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким доводам позивача.

            Зокрема, у зв’язку із наявністю судового спору між Відповідачем та Позивачем, у якому Відповідач необґрунтовано просить суд стягнути на його користь передані Позивачу 3 900 доларів США, Позивач вважає, що йому повинні бути відшкодовані матеріальні та моральні збитки, які були завдані Позивачу у зв’язку із погіршенням переданого майна, а також вартість користування нерухомим майном протягом 6 місяців.

Доводи Позивача з приводу укладення з Відповідачем договору оренди житла з викупом підтверджуються розпискою від 12.07.2017 року, якою підтверджується факт передання Відповідачем Позивачу грошових коштів у сумі 3 900 доларів США за продаж належного Позивачу житлового будинку з подальшим переоформленням.

Слід також взяти до уваги певні суттєві розбіжності відомостей, викладених у розписці від 12.07.2017 року фактичним обставинам справи.

Таким чином, із зазначеної розписки вбачається, що Сторонами не було обумовлено конкретного строку переоформлення будинку, оскільки Позивач не знав коли Відповідач сплатить повну вартість будинку.

Факт прийняття Відповідачем будинку Позивача у фактичне користування підтверджується розпискою Відповідача від 15.03.2018 року, з якої вбачається, що 15.03.2018 року Відповідач забрав свої речі із належного Позивачу будинку, а саме: документи, телевізор Samsung сірого кольору, музичний центр, принтер, телефон Samsung, праску білого кольору, соковижималку, очищувач фруктів та інші дрібні речі (копія розписки додається).

Таким чином, виходячи з переліку речей, які забрав Відповідач з будинку, який належав Позивачу, а станом на 15.03.2018 року вже перебував у власності дочки Позивача, підтверджує факт проживання Відповідача у будинку Позивача.

Факт проживання Відповідача у будинку, належному Позивачу, можуть також підтвердити свідки:

Відповідно до ч. 5 статті 626 ЦК України договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ч. 1 статті 795 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов’язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частиною 1 статті 761 ЦК України передбачено, що право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.

Відповідно до ч. 1 статті 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення.

Таким чином, враховуючи, що Відповідач фактично проживав та користувався будинком та земельними ділянками з 12.07.2017 року по 15.03.2018 року (8 місяців), вартість оренди складає 6 000х8=48 000 грн.

Однак, враховуючи, що з 06 лютого 2018 року, будинок Позивачу вже не належав, вважаємо, що Відповідачем повинно бути сплачено на користь Позивача вартість оренди будинку за період з 12.07.2017 року по 06.02.2018 року, тобто за 6 місяців користування у сумі 36 000 грн. (6 місяців х 6 000 грн. = 36 000 грн.)

Відповідно до ч. 5 статті 762 ЦК України плата за користуванням майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Однак, отримавши у фактичне користування належне Позивачу нерухоме майно, Відповідач відмовився сплатити решту грошових коштів, а саме 4 800 доларів США, посилаючись на те, що в нього відсутня така можливість. При цьому Відповідач продовжував користуватись нерухомим майном, належним Відповідачу, при чому почавши стверджувати, що між сторонами було досягнуто згоди щодо укладення договору купівлі-продажу будинку, належного Позивачу, за 3 900 доларів США, які Позивач вже отримала, а не за 8 700 доларів США, як було реально обумовлено сторонами.

Окрім зазначеного, Відповідач почав використовувати майно, власником якого станом на 2017 рік ще був Позивач, на власний розсуд. Зокрема, фактично використовуючи з липня 2017 року по березень 2018 року нерухоме майно, належне Позивачу, Відповідач самовільно розпочав перебудову приміщень, фактично зруйнувавши (пошкодивши) їх частину, чим позивачу було завдано додаткових збитків.

Зокрема, Відповідачем було здійснено:

  • знесення внутрішньої стіни в сараї;
  • демонтаж частини стелі сараю;
  • демонтаж торцевої стіни сараю та фронту для облаштування гаражних воріт;
  • повний демонтаж печі (типу «руська піч» в літній кухні).

Через деякий час, Відповідач почав вимагати від Позивача повернення переданої ним частини грошових коштів у розмірі 3 900 доларів США, оскільки передумав купувати будинок Позивача. При цьому, Відповідач почав погрожувати Позивачу, що, у випадку, якщо грошові кошти не будуть повернуті, він звернеться до суду та вимагатиме або повернення грошей, або покласти на Позивача обов’язок укласти договір на підставі того, що, за його словами, він вже сплатив повну вартість будинку, обумовлену домовленістю між Позивачем та Відповідачем.

Таким чином, своїми неправомірними діями, Відповідачем було завдано збитків майну Позивача, які до сьогоднішнього дня ним не відшкодовані.

Відповідно до ч. 1 статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно ч. 2 статті 22 ЦК України збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Відповідно до зазначеної оцінки розмір матеріального збитку, завданого садибному (індивідуальному) житловому будинку, а саме сараю літній кухні становить 26 602 (двадцять шість тисяч шістсот дві) гривні (з урахуванням ПДВ).

Згідно ч. 2 статті 779 ЦК України, у разі неможливості відновлення речі наймодавець має право вимагати відшкодування завданих йому збитків.

Відповідно до ч. 1 статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частина другастатті 1166 ЦК України встановлює презумпцію вини завдавача шкоди, тобто особа, яка завдала шкоду, буде вважатися винною, якщо вона сама не доведе відсутність своєї вини.

Згідно до п. 2. Постанови Пленуму Верховного суду України від 27.03.1992 року №6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянину або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв’язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Відповідно до ч. 1 статті 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов’язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Оскільки Позивач не є спеціалістом у галузі будівництва, вважаємо, що завдані Позивачу збитки повинні бути відшкодовані у грошовій формі.

Окрім цього, як потім стало відомо Позивачу, за час користування належним йому нерухомим майном, у Відповідача утворився борг за комунальні послуги, а саме: за спожитий газ – 3 645,00 грн. та за електроенергію – 210,80 грн., які були сплачені Позивачем за Відповідача (підтверджується відповідними квитанціями).

Відповідно до статті 162 Житлового кодексу Української РСР плата за комунальні послуги береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами.

Зазначеною статтею також передбачено, що наймач повинен своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги.

Таким чином, за загальним правилом, обов’язок зі сплати вартості спожитих комунальних послуг покладається на наймача. Відповідачем не було виконано обов’язку, передбаченого договором, укладеним з Позивачем. Зокрема, в результаті використання нерухомого майна Позивача, Відповідач утворив борги за комунальні послуги, які також повинні бути ним відшкодовані.

В результаті зазначених неправомірних дій Відповідача, Позивачу було також завдано моральної шкоди, яка знаходиться в безпосередньому причинно-наслідковому зв’язку з такими діями Відповідача та є підставою для настання цивільно-правової відповідальності.

Відповідно до ч. 1 статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Віповідно до п. 3 ч. 2 статті 23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Частиною 3 зазначеної статті передбачено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до ч. 4 статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов’язана з розміром цього відшкодування.

Зокрема, Відповідачем було протиправно, без дозволу Позивача здійснено демонтаж, перебудову, пошкодження конструктивних елементів будівель та обладнання та не відновлено їх після звільнення будинку.

Позивач яка приймала безпосередню участь у будівництві домоволодіння, значний час проживала в будинку, зазнала істотних душевних страждань у зв’язку із пошкодженням (знищенням) свого майна. Окрім цього, на неодноразові усні звернення до Відповідача з вимогою відновити пошкоджене майно або компенсувати збитки грошима, Позивач отримувала категоричні відмови у грубій формі.

Моральну шкоду, яка була завдана Відповідачем, Позивач оцінює в 15 000 грн.

Відповідно до ч. 1 статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статт

Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Таким чином, Відповідач повинен відшкодувати на користь Позивача вартість користування житловим будинком, який на той час належав Позивачу, вартість завданих майну позивача збитків, вартість сплаченої Позивачем заборгованості за комунальні послуги, а також моральну шкоду, завдану Позивачу.

Факт заподіяння шкоди відповідачем позивачу доведений та обґрунтований вище переліченими доказами, а загальна сума, яка підлягає стягненню з Відповідача становить 81 247 грн., з яких:

— 36 000 грн. – сума оренди за користування належним позивачу житловим будинком;- 26 602 грн. – сума завданих майну Позивача збитків;- 15 000 грн. – моральна шкода, завдана Позивачу;- 3 645 грн. – сума заборгованості за спожитий під час користування майном Позивача газ.Окрім зазначеного, відповідно до ч. 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи. Окрім зазначеного, до витрат, пов’язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу. Відповідно до ч. 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до ч. 2 зазначеної статті інші судові витрати, пов’язані з розглядом справи, покладаються, у разі задоволення позову, на відповідача. Таким чином, Позивач має право на відшкодування за рахунок Відповідача суми судового збору, а також суми витрат на професійну правничу допомогу. Так, зокрема, за подання цього позову, Позивачем було сплачено 812, 47 грн., судового збору, що підтверджується відповідною квитанцією. Окрім зазначеного, Позивач звернулась за правовою допомогою до адвокатського бюро, у зв’язку із чим нею також будуть понесені витрати на правову допомогу, орієнтовний розмір яких складає 20 000 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст.12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обовязків, передбачених законом.

За загальним правилом статей 1516 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

На виконання п. 7 ч. 3 статті 175 ЦПК України повідомляємо, що Позивачем не вживались заходи забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви.На виконання п. 7 ч. 3 статті 175 ЦПК України Позивач підтверджує, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого Відповідача з тим самим предметом та з тих самих підстав. На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 42, 43, 48, 49, 58, 60, 62, 64, 133, 134, 137, 141, 174, 175, 176, 177, 184 ЦПК України, 11, 22, 23, 202, 203, 204, 209, 215, 216, 220, 626, 638, 761, 762, 795, 810, 810-1, 811, 1166, 1167, 1192 ЦК України, —  ПРОСИМО СУД: 1. Прийняти позовну заяву до розгляду.2. Стягнути з ОСОБА_3, року народження, який зареєстрований та проживає за адресою: 37100, РНОКПП на користь ОСОБА_1, РНОКПП, суму орендної плати за проживання у належному позивачу будинку за період з 12.07.2017 року по 01.02.2018 року у розмірі 36 000 (тридцять шість тисяч) грн.3. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму завданих збитків у розмірі 26 602 грн.4. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму завданої моральної шкоди у розмірі 15 000 грн.5. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 збитки, які були понесені у зв’язку із сплатою заборгованості за спожитий газ, що утворилася під час проживання в будинку, належному позивачу, у розмірі 3 645 грн.6. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи. Додатки: 1. Оригінал квитанції про сплату судового збору – на 1 арк.2. Попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв’язку із розглядом справи – на 1 арк.3. Клопотання про виклик і допит свідків – на 2 арк.4. Копія паспорту та РНОКПП на 3 арк. (оригінал знаходиться у позивача)5. Копія технічного паспорту на садибний (індивідуальний) житловий будинок  – на 4 арк. (оригінал знаходиться у третьої особи)6. Копія договору дарування будинку від 06.02.2018 року – на 3 арк. (оригінал знаходиться у позивача)7. Копія витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності – на 2 арк. (оригінал знаходиться у третьої особи)8. Копія попередження про відключення від 12.12.2017 року – на 1 арк. (оригінал знаходиться у позивача)9. Копія квитанції про сплату вартості використаного природного газу від 27.02.2018 року – на 1 арк. (оригінал знаходиться у позивача)10. Копія фотографій будинку та сараю Позивача – на 8 арк.11. Копія розписки від 12.07.2017 року – на 2 арк. (оригінал знаходиться у відповідача)12. Копія розписки від 15.03.2018 року – на 1 арк. (оригінал знаходиться у позивача)13. Копія рахунку на оплату експертної оцінки від 07.10.2017 року – на 1 арк. (оригінал знаходиться у третьої особи)14. Копія звіту про оцінку розміру матеріального збитку, завданого садибному (індивідуальному) житловому будинку позивача – на 36 арк. (оригінал знаходиться у позивача)15. Копія договору про проведення незалежної оцінки майна – на 1 арк. (оригінал знаходиться у третьої особи)16. Копія акту приймання-передачі робіт з незалежної оцінки – на 1 арк. (оригінал знаходиться у третьої особи)17. Копії рахунків фактур на оплату послуг з оцінки – на 2 арк. (оригінал знаходиться у третьої особи)18. Копія оголошення про продаж будинку – на 1 арк.19. Копія договору про надання правової допомоги від 15.10.2018 року – на 2 арк.20. Копія свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю – на 1 арк.21. Копія ордера на надання правової допомоги – на 1 арк.22. Копія позовної заяви з додатками для Відповідача та третьої особи всього – на 172 арк. 25.02.2019 року Представник позивача                                       ____________               ОСОБА_2

Голосіївський районний суд м. Києва

03127, м. Київ, вул. Полковника Потєхіна, 14-а

тел/факс (044) 259-71-10

 

Позивач:

ОСОБА_1

місце реєстрації та місце проживання: реєстраційний номер облікової картки платника податків:

номер засобу зв’язку: +

адреса електронної пошти:

 

Відповідач:

ОСОБА_2

місце реєстрації:

місце проживання: не відомо

реєстраційний номер облікової картки платника податків:

номер засобу зв’язку: +

адреса електронної пошти:

 

Третя особа:

Служба у справах дітей та сім’ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації

ЄДРПОУ: 37397237

місцезнаходження: 02094, м. Київ, вул. Краківська, 20

номер засобу зв’язку: (044) 296-80-80

інші засоби зв’язку невідомі

 

Ціна позову: позов немайнового характеру

Судовий збір: 768,40 грн.

 

ПОЗОВНА ЗАЯВА

про визначення способу участі батька у вихованні дитини та спілкуванні з нею

 

21 жовтня 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб, про що свідчить свідоцтво про шлюб №.

У шлюбі у подружжя народилась дитина ОСОБА_3, 27.07.2016 року народження. Чоловік не заперечував з приводу проживання дитини – ОСОБА_3 разом з матір’ю.

Протягом останніх декількох років стосунки у подружжя розладились, зникло взаєморозуміння і взаємоповага, стали частими сварки. Вже тривалий час кожен з подружжя живе окремим життям та своїми інтересами. Фактично сім’я припинила своє існування. Спільного побуту подружжя не веде з 19.02.2018 року.

Заявник та Батько мають різні характери та погляди на життя. А тому 20 квітня 2018 року рішенням Дніпровського районного суду м. Києва по справі № шлюб між нами було розірвано.

Дитина, ОСОБА_3, проживає разом зі мною за адресою: ­­­­­­­­­­­­­­­­­___________

Після розлучення стосунки між мною та колишнім чоловіком настільки зруйновані, що мирно домовитись про періодичність спілкування з дитиною не виходить. Колишній чоловік проявляє ініціативу зустрічей з сином, але хоче бачитись з дитиною в будь-який зручний для нього час, а також за власним бажанням забирати його до себе. Спонтанні та незаплановані заздалегідь зустрічі батька з дитиною та взаємні претензії спричиняють перешкоди для забезпечення фактору стабільності, який надає дитині можливість нормально розвиватись, враховуючи вік дитини, її режим дня, стан здоров’я та необхідність забезпечення психологічно комфортних умов для дитини, що буде сприяти її стабільному та нормальному розвитку.

Крім того, фактично, зустрічі батька з дитиною мають настільки не регулярний та хаотичний характер, що при появі батька дитина починає плакати, оскільки перестає впізнавати ОСОБА_2

Одночасно слід зазначити, що мати не забороняла батьку брати сина до себе і не перешкоджала ОСОБА_2 спілкуватися з сином в будь-який час, при першому ж бажанні. Але батько часу для сина не знаходив, про що говорить поведінка останнього. Так, з 12 травня по 2 липня 2018 року ОСОБА_3 не бачився з сином жодного разу, в подальшому схожа ситуація відбулася в період з 12 липня по 5 вересня 2018 року. Дані факти можуть підтвердити свідки.

Своїми нерегулярними зустрічами раз в 2-3 місяці в житті малолітньої дитини ОСОБА_2 тільки порушує нервову систему і лякає ОСОБА_3

Таким чином, батько ОСОБА_2 порушує право дитини на нормальний духовний розвиток та розвиток особистості.

Дитина досягла віку лише 2,5 років, постійно проживає з матір’ю, звикла до неї, а тому в інтересах дитини, враховуючи вік дитини необхідно обумовити побачення позивача з малолітньою дитиною в присутності матері.

Відповідно до ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до вимог ч. ч. 4, 5 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов’язковою є участь органу опіки та піклування.  Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв’язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 159 СК України суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування.

Відповідно до ч. 2 ст. 159 СК України, в окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною в присутності іншої особи. Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов’язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров’я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров’я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.

В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною в присутності іншої особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою Верховної Ради Української РСР від 27 лютого 1991 року № 789-XII, ч. 7, 8 ст. 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року установлено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).

Відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви відсутні.

Позивач підтверджує, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

На підставі викладеного і відповідно до ст.ст. 7, 19, 159 Сімейного Кодексу України, ст.ст. 4, 19, 175, 177, 184 Цивільного процесуального кодексу України, —

 

ПРОШУ СУД:

 

  1. Прийняти позовну заяву до розгляду.
  2. Встановити графік зустрічей для батька ОСОБА_2, року народження, з дитиною ОСОБА_3 року народження, наступним чином:

— ОСОБА_2 має право на спілкування з ОСОБА_3 — І, III неділя місяця з 10 до 13 години та щорічно 27 липня (в день народження дитини) — з 11 до 15 години.

  1. Спілкування з ОСОБА_3 має відбуватися на території фактичного проживання дитини в присутності матері дитини.
  2. Залучити до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог — Служба у справах дітей та сім’ї Дніпровської районної в м.Києві Державної адміністрації та зобов’язати подати до суду висновок щодо розв’язування спору.
  3. Стягнути з Відповідача на користь Позивача судові витрати по сплаті судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи.

 

Додатки:

  1. Оригінал квитанції про сплату судового збору (для суду) на 1 арк.;
  2. попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв’язку із розглядом справи (для суду) на 1 арк.
  3. копія паспорту та ідентифікаційного коду ОСОБА_1 (оригінал знаходиться у Позивача) на __ арк.;
  4. копія свідоцтва про шлюб серія І- №від 21.10.11 (оригінал знаходиться у Позивача) на 1арк.;
  5. копія свідоцтва про народження ОСОБА_3 (оригінал знаходиться у Позивача) на 1арк.;
  6. копія рішення суду від 20.04.18 на 2 арк. (оригінал знаходиться у Позивача);
  7. копія психолого-педагогічної характеристики ОСОБА_3 на 1 арк. (оригінал знаходиться у Позивача);
  8. копія довідки про реєстрацію місця проживання ОСОБА_3 на 1 арк. (оригінал знаходиться у Позивача);
  9. заява про виклик свідків на 2 арк.
  10. копія позовної заяви з додатками для Відповідача та третьої особи всього на __ арк.

 

          .01.2019 р.

 

Позивач                                                                               __________ ОСОБА_1

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Шевченківський районний суд міста Києва

03057, м.Київ, вул. Дегтярівська, 31-А

 

Позивач: ОСОБА_1

поштова адреса: 02090, м. Київ, вул. В. Сосюри, 5, офіс 304

код ЄДРПОУ

тел: 097-888-99-77

E-mail:

 

Відповідач: ОСОБА_2, р.н.

Адреса проживання: іпн невідомо

тел.:

інші засоби зв’язку невідомі

 

Ціна позову: 56 000, 00 грн.

Судовий збір: 1762, 00 грн.

 

ПОЗОВНА ЗАЯВА

про стягнення заборгованості

 

14 вересня 2018 року між ОСОБА_3, який діє від імені ОСОБА_1 (код ЄДРПОУ) та ОСОБА_2, 12.12. р.н., було укладено договір № 1409/18 про надання правової допомоги, відповідно до якого Відповідач («Замовник» за договором) доручає, а Позивач («Виконавець» за договором) бере на себе зобов’язання надати правову допомогу (юридичні послуги) Підзахисному в обсязі та на умовах, передбачених даним Договором, а Замовник в свою чергу сплатити винагороду (гонорар) за надані послуги на умовах даного Договору. Обсяг надання правової допомоги (юридичних послуг) визначається Додатковою угодою №1 до даного Договору укладеною між Сторонами.

Згідно п. 2.1 договору Позивач зобов’язувався надавати правову (юридичну) допомогу в обсягах обумовлених даним Договором та додатками до нього відповідно до вимог законодавства України, а також чинних міжнародних договорів, згода на обов’язковість, яких надана Верховною Радою України.

14 вересня 2018 року Позивач згідно вимог договору надав Відповідачеві юридичні послуги в повному обсязі, що підтверджується Додатковими угодами №1, №2, №3 до Договору та актом здавання-приймання наданих послуг від  _____ р., які підписані Відповідачем.

У свою чергу, Позивачем акт здавання-приймання наданих послуг від  _____ р. підписаний не був у зв’язку із істотним порушенням умов договору Відповідачем, а саме п.1.1., п.5.2.

Згідно п. 5.2 договору розмір коштів зазначений в Додатковій угоді №2 Замовник зобов’язаний сплатити готівкою або безготівковим способом на розрахунковий Виконавця зазначений в даному Договорі протягом 24 годин з дня укладення Додаткової угоди №2.

Згідно п. 6.4 договору У разі не виконання Замовником грошових зобов’язань по оплаті за даним Договором, він вважається припиненим з моменту такого невиконання. У такому разі будь-які обов’язки Виконавця по діючих провадженнях стосовно Замовника та/або Підзахисного припиняються.

Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частини першої статті 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов’язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Таким чином, Відповідач станом на теперішній час не оплатив названі послуги в розмірі  56 000, 00 грн., що складає загальну заборгованість в розмірі  56 000, 00 грн.

Відповідно до ч. 1 статті 11 ЦК України цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України визначено, що підставою виникнення цивільних прав та обов’язків є договори та інші правочини.

Згідно із частиною 1 ст. 174 ГК України, господарські зобов’язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною 2 зазначеної статті передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов’язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст. 526 ЦК України та ч.1 ст. 193 ГК України, господарське зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до закону та умов договору.

Також, як передбачено ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов’язанні встановлено строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Отже, предметом дослідження є питання виконання сторонами зобов’язань за договором, який за своєю правовою природою є договором про надання послуг. Статтею 901 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором про надання послуг виконавець зобов’язується за завданням замовника надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу. Згідно з приписами статті 903 Кодексу, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов’язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Тобто оплата замовником проводиться за фактично надані послуги, якщо сторони не домовились про інше.

За приписами статті 175 Господарського кодексу України майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Відповідно до приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов’язковим до виконання. За приписами пункту 3 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом у вигляді сплати неустойки. Згідно з приписами статті 612 цього ж Кодексу боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Приписи закону, які регулюють відносини за договором про надання послуг, пов’язують обов’язок замовника оплатити послуги за фактом їх надання Виконавцем, а не за фактом передачі послуг на підставі акта. Крім того, обов’язок оплатити послуги закон пов’язує з особою замовника, а не підписанта акта про приймання-передачу робіт (послуг), оскільки сторонами договору про надання послуг відповідно до статті 901 ЦК України є саме замовник і виконавець.

Сторони у договорі визначили акт приймання-передачі виконаних робіт суттєвим елементом встановлених між ними правовідносин, а тому договір як джерело матеріального права при вирішенні спору підлягав застосуванню у повному обсязі згідно зі статтями 6, 11 ЦК України.

Зміст договору сторін і додаткових угод свідчить про те, що бонусний платіж за обумовлену роботу підлягав сплаті на підставі оформленого належним чином акта приймання-передачі виконаних робіт, за умови не тільки виконання юридичних послуг, що оплачувалося гарантованим платежем, але і досягнення економіко-правового ефекту для замовників, що могло бути оплачено бонусним платежем. Цей ефект сторони у договорі визначили конкретно — як прийнятний для замовників результат. Тому включення такого результату до змісту розуміння поняття послуги, зазначеної у статті 901 ЦК України, може забезпечити правильне застосування норм матеріального права при вирішенні цього спору.

Відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви відсутні.

Позивач підтверджує, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 15, 16, 257, 258, 534, 614, 901-903 ЦК України, ст. 2, 28, 175, 176, 184 ЦПК України, —

 

ПРОШУ СУД:

 

  1. Прийняти позовну заяву до розгляду.
  2. Стягнути з ОСОБА_2 12.12. р.н. на користь ОСОБА_1 (код ЄДРПОУ) суму заборгованості за надані послуги на підставі договору про надання правової допомоги № 1409/18 від 14.09.2018 року у розмірі 56 000, 00 грн. (п’ятдесят шість тисяч гривень);
  3. Стягнути з ОСОБА_2 12.12 р.н. на користь ОСОБА_1 (код ЄДРПОУ) судові витрати по сплаті судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи.

 

Додатки:

  1. Оригінал квитанції про сплату судового збору за подання позову (для суду) на 1 арк.
  2. попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв’язку із розглядом справи (для суду) на 1 арк.
  3. Копія договору про надання правової допомоги (оригінали знаходяться у позивача) на 4 арк.
  4. Копія свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю (оригінали знаходяться у позивача) на 1 арк.
  5. Копії квитанцій та платіжного доручення (оригінали знаходяться у позивача) на арк.
  6. Копія паспорту па ІПН (оригінал знаходяться у позивача) на 5 арк.
  7. Копії позовної заяви та додатків до неї для відповідача на ___ арк.

 

29.10.2018 року

           

Позивач                                         ____________       ОСОБА_3

 

 

Солом’янський районний суд міста Києва

03113, м. Київ, вул. Полковника Шутова, 1

 

Позивач: ОСОБА_1,

Місце проживання: 03067, РНОКПП:

Паспорт: СС

Тел.:

Електронна пошта: адреса електронної пошти відсутня

Офіційна електронна адреса відсутня

 

Відповідач: ОСОБА_2

Місцезнаходження: 01010,

Код ЄДРПОУ:

Тел.:

Офіційна електронна адреса: невідома

Адреса електронної пошти:

 

Суддя:

Справа

КЛОПОТАННЯ

про витребування доказів

 

            У провадженні Солом’янського районного суду міста Києва перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 (далі – Позивач) до Акціонерного товариства «ОСОБА_2» (далі – Відповідач) про поновлення на роботі, виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу.

17 листопада 2018 року Позивачем було отримано відзив Відповідача на позовну заяву про поновлення на роботі та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу, у якому Відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог Позивача, посилаючись на безпідставність його позовних вимог та недоведеність ним обставин, на які він посилається, стверджуючи при цьому, що звільнення Позивача було законним.

            В обґрунтування законності звільнення Позивача із займаної посади, Відповідач посилається на те, що в АТ «ОСОБА_2» мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності і штату працівників, а також на те, що Позивач відмовився від усіх запропонованих йому посад в АТ «ОСОБА_2», на підставі чого був законно звільнений.

Проте, Відповідачем на підтвердження правомірності звільнення Позивача із займаної посади у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці не було надано до суду відповідних копій штатного розпису, який існував на момент змін в організації виробництва і праці, про які каже Відповідач, та який був змінений після прийняття відповідного наказу про ліквідацію Департаменту ПрАТ «АТ ОСОБА_2», в той час, як Відповідач неодноразово посилався на те, що до штатного розпису працівників АТ «ОСОБА_2» були внесені зміни.

Окрім зазначеного, лише після отримання відзиву Відповідача, Позивачу стала відома інформація, що протягом 2-х місяців з моменту його попередження про наступне звільнення як в апарат управління, так і у відокремлені підрозділи АТ «ОСОБА_2» на роботу приймались інші працівники на посади, про вакантність яких Позивачу не повідомлялось, що свідчить про незаконність прийнятого наказу про звільнення.

З цією метою, представником Позивача – адвокатом на адресу Відповідача було направлено адвокатський запит, у якому останній просив надати копії штатного розпису працівників апарату управління АТ «ОСОБА_2», а також інформацію про те, чи приймались зазначені вище особи на роботу на вказане підприємство.

Однак, відповіді на зазначений запит у 5-денний строк не отримано.

            Відповідно до ч. 1 статті 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом.

Відповідно до ч. 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 2 зазначеної статті суд та учасники судового процесу зобов’язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ч. 1 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Частиною 2 зазначеної статті передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом.

Згідно з частиною 3 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Відповідно до п. 4 ч. 5 статті 12 ЦПК України суд, зберігаючи об’єктивність та неупередженість сприяє учасника судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом.

Статтею 13 ЦПК України закріплено принцип диспозитивності цивільного судочинства. Відповідно до частини першої вказаної статті суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Однак, Цивільний процесуальний кодекс України також встановлює основні принципи судочинства відповідно до яких суд має сприяти сторонам у реалізації їхніх процесуальних прав, а також здійснювати судочинство на засадах рівності учасників судового процесу, диспозитивності, об’єктивності та неупередженості.

Підставами, які слугували для звільнення Позивача і які були зазначені в наказі про його звільнення є, зокрема, зміни в організації виробництва і праці та скорочення чисельності і штату працівників.

            У зв’язку із зазначеним, у даному випадку по справі необхідно встановити чи дійсно у Відповідача мали місце факт змін в організації виробництва і праці, факт скорочення чисельності і штату працівників.

З цією метою на адресу Відповідача, адвокатом було направлено адвокатський запит, у якому останній просив надати наступну інформацію та документи:

  1. Завірену копію штатного розпису працівників апарату управління АТ «ОСОБА_2», який був чинний на підприємстві до 07 червня 2018 року до моменту прийняття наказу № від 07.06.2018 року про внесення змін до організаційної структури та штатного розпису працівників апарату управління АТ «ОСОБА_2»

Зазначена інформація допоможе об’єктивно встановити факт наявності або відсутності вакантних посад у Відповідача на момент звільнення Позивача із займаної посади,   а також чи дійсно у Відповідача мало місце скорочення чисельності і штату працівників.

На даний момент документів та інформації, запитуваної у вищенаведених адвокатських запитах, Позивачем не отримано, у зв’язку із чим у останнього виникли складнощі при подання до суду доказів, на яких ґрунтуються його позовні вимоги.

Підставами вважати, що зазначені документи перебувають у розпорядженні інших осіб є те, що звільнення Позивача здійснювалось саме Відповідачем. Правом прийняти на роботу нових працівників також наділений Відповідач, оскільки Відповідач безпосередньо укладає трудові договори із працівниками, виплачує останнім заробітну плату, сплачує податки та інші обов’язкові платежі за працівників, наділений право звільняти працівників та приймати нових працівників на роботу. У зв’язку із цим факт володіння Відповідачем зазначеною інформацією не підлягає будь-якому доказуванню.

Штатний розпис складається і змінюється безпосередньо Відповідачем, що дає беззаперечні підстави вважати, що зазначені документи знаходяться у Відповідача.

Інформація про осіб, які на даний момент працюють в АТ «ОСОБА_2», про осіб, які були звільненні, про посади, які займають особи, та про дати їх прийняття на роботу також перебуває у розпорядженні Відповідача, оскільки, як зазначалось, вирішення питання прийняття та звільнення осіб належить виключно до його компетенції.

Відповідно до ч. 3 статті 84 ЦПК України у разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази.

На підставі зазначеного, керуючись статями 2, 12, 13, 42, 43, 48, 49, 60, 62, 64, 76, 77, 81, 83, 84, 182, 183 ЦПК України, —

ПРОШУ СУД:

 

Витребувати від ПрАТ «АТ «ОСОБА_2», код ЄДРПОУ, наступні документи та інформацію:

 

  1. Завірену копію штатного розпису працівників апарату управління АТ «ОСОБА_2», який був чинний на підприємстві до 07 червня 2018 року до моменту прийняття наказу № від 07.06.2018 року про внесення змін до організаційної структури та штатного розпису працівників апарату управління АТ «ОСОБА_2»

 

 

Додатки:

 

  1. Копія адвокатського запиту на адресу ПрАТ «АТ «ОСОБА_2» із доказами відправлення – на 4 арк.;

 

22.11.2018 року

 

Представник позивача                                      ____________         ОСОБА_3

Пирятинський районний суд Полтавської області

37000, Полтавська область, м. Пирятин, вул. Ярмакова, 17

 

Позивач: ОСОБА_1

Місце проживання: 37140, РНОКПП:

тел.: Офіційна електронна адреса невідома

Адреса електронної пошти:

 

Відповідач: ОСОБА_2

Місце проживання: 37100,

РНОКПП:

тел.:

Офіційна електронна адреса відсутня

Адреса електронної пошти відсутня

 

Представник відповідача: ОСОБА_3, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № від року

Поштова адреса: 02090, м. Київ, вул. В. Сосюри, 5, оф. 304.

моб.: 097-888-99-77,

E-mail:

 

Справа №

Суддя:

ЗАЯВА

про відвід судді

 

В провадженні Пирятинського районного суду Полтавської області знаходиться справа № НОМЕР_1 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів.

12.12.2018 року автоматизованою системою документообігу суду вищевказана справа передана у провадження судді Пирятинського районного суду Полтавської області ОСОБА_4

Відповідно до п. 5 ч. 1 статті 36 ЦПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо, зокрема, є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об’єктивності судді.

У даному випадку дії судді ОСОБА_4 викликають об’єктивний сумнів в його неупередженості та об’єктивності, у зв’язку із чим, вважаємо за необхідне заявити відвід зазначеному судді.

03.01.2019 року представник відповідача ОСОБА_3, у строк для подання відзиву, пред’явив зустрічний позов до ОСОБА_1, у якому просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму орендної плати за проживання у належному їй будинку за період з 12.07.2017 року по 01.02.2018 року у розмірі 36000 грн., стягнути суму завданих збитків у розмірі 26602 грн. та моральну шкоду, спричинену пошкодженням її майна в сумі 15000 грн., стягнути збитки, які були понесені ОСОБА_2 у зв’язку із сплатою заборгованості за спожитий газ, що утворилася за час проживання ОСОБА_1 у будинку, належному їй, у розмірі 3645 грн. та судові витрати. Просив прийняти дану зустрічну заяву до спільного розгляду з первісним позовом у справі №НОМЕР_1, мотивуючи це тим, що спільний їх розгляд є доцільним та задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову.

Втім, 10.01.2019 року, ухвалою Пирятинського районного суду Полтавської області у прийнятті зустрічного позову представнику відповідача відмовлено (ухвалу отримано 23.01.2019 року).

Так, суддя ОСОБА_4 упереджено вирішила, що обставини, викладені у зустрічній позовній заяві не пов’язані із первісним позовом та помилково вирішила, що задоволення зустрічних позовів жодним чином не впливає на задоволення первісного позову.

Згідно ст.193 ЦПК України зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов’язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову.

Відповідно до ч. 1 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Частиною 3 статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Таким чином, з метою реалізації своїх процесуальних прав та їх захисту, Відповідачем подано зустрічний позов.

Крім того, разом із зустрічним позовом, Відповідач мав намір викликати свідків, які підтвердили б обставини, які викладені у відзиві Відповідача та надали б пояснення з приводу обставин, викладених у позовній заяві.

Фактично суддя ОСОБА_4 своєю відмовою у прийнятті зустрічного позову Відповідача та залишення без розгляду клопотання про виклик свідків, позбавила останнього на здійснення належного способу захисту своїх прав.

До цього ж, ухвала Пирятинського районного суду Полтавської області про відмову у прийнятті зустрічного позову представнику відповідача ОСОБА_3 не оскаржується.

Відповідно до ч. 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Таким чином, суддя ОСОБА_4 необ’єктивно дослідила обставини, викладені у зустрічному позові та відповідно обмежила Відповідача у реалізації свого процесуального права.

Крім того, ухвалою від 13.12.2018 року суддею Пирятинського районного суду Полтавської області ОСОБА_4, у зв’язку із розглядом справи спочатку, прийнято справу № НОМЕР_1 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів та призначено до судового розгляду в порядку спрощеного провадження з викликом сторін.

Відповідно до ч.1 ст. 279 ЦПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Так, відповідно до ч.1 ст. 187 ЦПК Україниза відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п’яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 185 цього Кодексу.

Таким чином, 13.12.2018 року, суддя Пирятинського районного суду Полтавської області ОСОБА_4, повинен був перевірити позовну заяву на відсутність підстав для її залишення без руху.

Слід звернути увагу, що судовий збір Позивачем не сплачено в повному обсязі. Однак жодних дій, направлених на усунення недоліків позовної заяви Позивача суддею ОСОБА_4 не вчинено, що також викликає сумнів в неупередженості або об’єктивності зазначеного судді.

Відповідно до ч. 3 статті 39 ЦПК України відвід повинен бути вмотивованим і заявленим протягом десяти днів з дня отримання учасником справи ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Самовідвід може бути заявлений не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Після спливу вказаного строку заявляти відвід (самовідвід) дозволяється лише у виняткових випадках, коли про підставу відводу (самовідводу) заявнику не могло бути відомо до спливу вказаного строку, але не пізніше двох днів із дня, коли заявник дізнався про таку підставу.

Оскільки ухвалу Пирятинського районного суду Полтавської області, якою у прийнятті зустрічного позову представнику відповідача ОСОБА_3 відмовлено, останнім отримано 23.01.2019 року, строк заявляти відвід не пропущено (підтверджується та додається роздруківка з сайту Укрпошти).

Відповідно до п.5 ч.1 ст. 36 ЦПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо є обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об’єктивності судді.

Таким чином, судом всупереч принципу законності, диспозитивності та принципу змагальності сторін безпідставно було позбавлено права довести фактичні обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх заперечень, що викликають сумнів в неупередженості або об’єктивності судді ОСОБА_4

Статтею 2 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» визначаються завдання суду.

Зокрема, вказаною статтею передбачено, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Суд створює такі умови, за яких кожному учаснику судового процесу гарантується рівність у реалізації наданих процесуальних прав та у виконанні процесуальних обов’язків, визначених процесуальним законом.

Суди України при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини (Рим, 4 листопада 1950 року), ратифікованої Верховною Радою України 17 липня 1997 року, кожна людина має право на справедливий і відкритий розгляд справи незалежним і безстороннім судом упродовж розумного строку, встановленого законом.

Із практики Європейського суду з прав людини випливає, що важливим питанням є питання довіри, яку суди повинні вселяти в громадськість у демократичному суспільстві (Рішення Європейського суду по справі «Білуха проти України» №33949/02, п. 49,50 від 09.11.2006).

У вказаній справі Європейський суд з прав людини зауважив, що відповідно до усталеної практики Суду наявність безсторонності повинна визначатися за суб’єктивним та об’єктивним критеріями. Відповідно до суб’єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність. Відповідно до об’єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності.

Відповідно до висновку № 1 (2001) КРЄС для Комітету Міністрів Ради Європи про стандарти незалежності судових органів та незмінюваність суддів зазначено, що незалежність судів є прерогативою (привілеєм), що надається не на користь власних інтересів суддів, а на користь забезпечення верховенства закону та в інтересах тих осіб, що покладають надію на правосуддя.

Оскільки на даний час наявні ознаки упередженості та необ’єктивності судді, щоб усунути сумніви щодо реалізації права на справедливий судовий розгляд та законності судового рішення у відповідності до принципів ст. 6 Європейської Конвенції, керуючись ст.ст. 12, 13, 36, 39, 40, 42, 43, 44, 58, 60-62, 182, 183 ЦПК України, —

 

ПРОШУ:

  1. Розглянути дану заяву.
  2. Задовольнити заяву представника Відповідача ОСОБА_3 про відвід судді ОСОБА_4, який є головуючим у справі № НОМЕР_1 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів у зв’язку із обставинами, що викликають сумнів в неупередженості та об’єктивності судді.
  3. Про результати розгляду даної заяви прошу повідомити представника відповідача за адресою: 02090, м. Київ, вул. В. Сосюри, буд. 5, оф. 304, шляхом надіслання відповідної ухвали суду про задоволення або відмову у задоволенні заяви про відвід.

 

Додатки по тексту на 1 арк.

25.01.2019 року

 

Представник відповідача                                       ___________ ОСОБА_3

Солом’янський районний суд міста Києва

03113, м.Київ вул. Полковника Шутова, 1

 

Позивач: ОСОБА_1,

Місце проживання: 0306,

РНОКПП:

Паспорт: СС

Тел.:

Електронна пошта: адреса електронної пошти відсутня

Офіційна електронна адреса відсутня

 

Представник позивача: ОСОБА_3,

свідоцтво про право на зайняття

адвокатською діяльністю №

Поштова адреса: 02090, м. Київ, вул. Сосюри, буд. 5,

оф. 304

тел.: 097-888-99-77

Електронна пошта:

                     

Відповідач: ПрАТ «Акціонерне товариство «ОСОБА_2»

Місцезнаходження: 01010, Код ЄДРПОУ:

Тел.:

Офіційна електронна адреса: невідома

Адреса електронної пошти:

 

Справа № НОМЕР_1

Суддя:

ЗАЯВА

про поновлення строку для подання доказів

 

У провадженні Солом’янського районного суду міста Києва перебуває цивільна справа за     № НОМЕР_1 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства         «ОСОБА_2» про поновлення на роботі, виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Адвокатом на підставі договору про надання правової допомоги від 06 серпня 2018 року № 0608/18 здійснюється представництво інтересів ОСОБА_1.

Так, разом із позовною заявою позивачем подано до суду клопотання про витребування доказів, серед іншого, документів та інформації, якими володіє ПрАТ «Акціонерне товариство «ОСОБА_2».

Представником позивача неодноразово надсилалися адвокатські запити на адресу ПрАТ «АТ «ОСОБА_2», у зв’язку із необхідністю отримати інформацію та документи, необхідність в отриманні яких виникла у зв’язку із надання правової допомоги та зверненням до суду.

В свою чергу, ПрАТ «АТ «ОСОБА_2» у своїй відповіді від 06.12.18 посилається на необхідність продовження строку розгляду адвокатського запиту у зв’язку із потребою додаткового часу на опрацювання значного обсягу інформації, що запитується представником позивача.

При цьому, у своїй відповіді від 04.02.19 ПрАТ «АТ «ОСОБА_2» відмовила у надання інформації та документів посилаючись на те, що такі відомості віднесені до інформації із обмеженим доступом.

Таким чином, своїми діями Відповідач безпідставно ухиляється від надання документів, які необхідні для вирішення справи з метою ефективного та своєчасного захисту порушених прав Позивача.

Також, вищезазначені дії Відповідача спростовують доводи останнього щодо відсутності підстав для витребування доказів.

Відповідно до ч. 5 статті 83 ЦПК України у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання доказів.

Частиною 8 статті 83 ЦПК України передбачено, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що її подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Згідно ч. 1 статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Відповідно до ч. 4 статті 127 ЦПК України, одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.

Крім того, відповідно до ч. 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

З метою правильного вирішення клопотання позивача про витребування доказів вважаємо за необхідне приєднати до матеріалів справи копії зазначених документів.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 12, 42, 43, 58, 60, 62, 76, 82, 83, 127, 182, 183 ЦПК України, —

 

ПРОШУ СУД:

 

  1. Поновити Позивачу строк для подання доказів у справі № НОМЕР_1 за позовом ОСОБА_1 ДО Акціонерного товариства «ОСОБА_2» про поновлення на роботі, виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу наступні докази:
  • копія адвокатського запиту від 22.11.18 на 3 арк.;
  • копія адвокатського запиту від 28.11.18 на 2 арк.;
  • копія адвокатського запиту від 25.01.19 на 3 арк.;
  • копія відповіді ПрАТ «АТ «ОСОБА_2» від 04.02.19 на 2 арк.;
  • копія відповіді ПрАТ «АТ «ОСОБА_2» від 12.18 на 1 арк.

 

Додатки:

  1. Клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи з додатками – на __ арк.

 

22.02.2019 року

 

Представник Позивача                                                               ____________ ОСОБА_3

Солом’янський районний суд міста Києва

03113, м. Київ вул. Полковника Шутова, 1

 

Позивач: ОСОБА_1,

Місце проживання: 0306, м. Київ, вул.

РНОКПП:

Паспорт: СС

Тел.:

Електронна пошта: адреса електронної пошти відсутня

Офіційна електронна адреса відсутня

 

Представник позивача: ОСОБА_3,

свідоцтво про право на зайняття

адвокатською діяльністю №

Поштова адреса: 02090, м. Київ, вул. Сосюри, буд. 5,

оф. 304

тел.: 097-888-99-77

Електронна пошта:

                     

Відповідач: ПрАТ «Акціонерне товариство «ОСОБА_2»

Місцезнаходження: 01010, м. Київ, вул. Код ЄДРПОУ:

Тел.:

Офіційна електронна адреса: невідома

Адреса електронної пошти:

 

Справа № НОМЕР_1

Суддя:

КЛОПОТАННЯ

про приєднання доказів до матеріалів справи

 

У провадженні Солом’янського районного суду міста Києва перебуває цивільна справа за     № НОМЕР_1 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства         «ОСОБА_2» про поновлення на роботі, виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Адвокатом на підставі договору про надання правової допомоги від 06 серпня 2018 року № 0608/18 здійснюється представництво інтересів ОСОБА_2.

Так, разом із позовною заявою позивачем подано до суду клопотання про витребування доказів, серед іншого, документів та інформації, якими володіє ПрАТ «Акціонерне товариство «ОСОБА_2».

Представником позивача неодноразово надсилалися адвокатські запити на адресу ПрАТ «АТ «ОСОБА_2», у зв’язку із необхідністю отримати інформацію та документи, необхідність в отриманні яких виникла у зв’язку із надання правової допомоги та зверненням до суду.

В свою чергу, ПрАТ «АТ «ОСОБА_2» у своїй відповіді від 06.12.18 посилається на необхідність продовження строку розгляду адвокатського запиту у зв’язку із потребою додаткового часу на опрацювання значного обсягу інформації, що запитується представником позивача.

При цьому, у своїй відповіді від 04.02.19 ПрАТ «АТ «ОСОБА_2» відмовила у надання інформації та документів посилаючись на те, що такі відомості віднесені до інформації із обмеженим доступом.

Таким чином, своїми діями Відповідач безпідставно ухиляється від надання документів, які необхідні для вирішення справи з метою ефективного та своєчасного захисту порушених прав Позивача.

Також, вищезазначені дії Відповідача спростовують доводи останнього щодо відсутності підстав для витребування документів.

Відповідно до ч. 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 7 статті 76 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов’язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 9 статті 83 ЦПК України копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.

Враховуючи, що відповіді за адвокатські запити та примірники цих запитів знаходяться безпосередньо у відповідача, потреба у додатковому направленні на його адресу копій цих документів, відсутня.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 12, 42, 43, 58, 60, 62, 76, 82, 83, 182, 183 ЦПК України, —

ПРОСИМО СУД:

 

  1. Приєднати до матеріалів справи № НОМЕР_1 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «ОСОБА_2» про поновлення на роботі, виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу наступні докази:
  • копія адвокатського запиту від 22.11.18 на 3 арк.;
  • копія адвокатського запиту від 28.11.18 на 2 арк.;
  • копія адвокатського запиту від 25.01.19 на 3 арк.;
  • копія відповіді ПрАТ «АТ «ОСОБА_2» від 04.02.19 на 2 арк.;
  • копія відповіді ПрАТ «АТ «ОСОБА_2» від 12.18 на 1 арк.

 

Документи, які підтверджують повноваження представника, знаходяться в матеріалах справи.

 

22.02.2019 року

 

Представник Позивача                                                               ____________ ОСОБА_3

Печерський районний суд міста Києва

01601, м. Київ, вул. Хрещатик, 42-А

Позивач: ОСОБА_1,

26.03.1985 року народження,

РНОКПП:

місце проживання: 02081, м. Київ,

тел.:

офіційна електронна адреса невідома

E-mail:

 

Представник позивача: свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № від року, який діє на підставі договору № 1802/19 від 18.02.2019 року

Поштова адреса: 02090, м. Київ,

вул. В. Сосюри, 5, офіс 304,

Тел.:

 

Відповідач: Товариство з обмеженою

відповідальністю «ФК «ОСОБА_2»

місцезнаходження: 01021, м. Київ,

ЄДРПОУ

тел.:

адреса електронної пошти:

інші засоби зв’язку невідомі

 

Ціна позову: позов немайнового характеру

Судовий збір: 768,40грн.

 

ПОЗОВНА ЗАЯВА

про визнання кредитного договору недійсним

18 лютого 2019 року ОСОБА_1 (далі по тексту – Позивач) дізналася, що між нею та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК «ОСОБА_2» (код ЄДРПОУ), яке надає кредити через веб-сайт (далі по тексту – Відповідач),  укладений кредитний договір на суму 1600 гривень.

Проте Позивач повністю заперечує укладання будь-яких кредитних договорів з Відповідачем.

Тому Позивач просить суд визнати недійсним кредитний договір, укладений на суму 1600 гривень невстановленою особою від імені ОСОБА_1 з Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК «ОСОБА_2» (код ЄДРПОУ), яке надає кредити через веб-сайт

Свої позовні вимоги щодо визнання недійсним зазначеного вище кредитного договору Позивач обґрунтовує наступним.

Приблизно 13-14 лютого 2019 року Позивачу на її номер телефону почали телефонувати невідомі особи під виглядом співробітників компанії «» та пропонувати їй перейти на умови іншого тарифного плану. Задля здійснення такого переходу, особи повідомили Позивачу, що на її телефон буде надіслане повідомлення із кодом, який попросили Позивача повідомити, що було нею зроблено.

Згодом, в ніч з 17 на 18 лютого 2019 року, невстановлені особи, імовірно, здійснили заміну належної Позивачу сім-карти з номером мобільного телефону номер_5,  імовірно, за допомогою функції відновлення втраченої сім-карти. В результаті цього Позивач втратила можливість використовувати належний їй номер телефону, що зазначений вище.

18 лютого 2019 року Позивач звернулася до офісу компанії «» та відновила належний їй номер телефону. Після цього, Позивачу на телефон стали надходити повідомлення від Відповідача  про те, що нібито, її заявка на кредит була схвалена та Позивач може отримати гроші, які, нібито, були взяті нею в кредит у зазначеної юридичної особи.

Як згодом вдалося з’ясувати Позивачу, невстановленими особами на ім’я Позивача було оформлено кредит у фінансовій установі Відповідача на суму 1600 гривень.

Проте, будь-яких кредитних договорів Позивачем не укладалось та не подавалось будь-яких заявок на отримання грошових коштів.

За вказаними фактами, до Дарницького УП ГУНП в м. Києві, в порядку ст. 214 КПК України, подано заяву про вчинення кримінального правопорушення відносно Позивача, яка зареєстрована у встановленому порядку.

Окрім цього, Позивачем на адресу Відповідача також були направлені запити на отримання інформації з метою встановлення обставин, за яких від її імені було укладено кредитний договір з Відповідачем. Позивач у зазначених запитах також просила вважати нікчемним кредитний договір, укладений від її імені невстановленими особами, оскільки вона не має до цього жодного відношення та не отримувала кредитних коштів.

Відповіді на зазначені запити Позивачем отримано не було.

Відповідно до ч. 1 статті 1 ЦК України цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.

Частиною 2 зазначеної статті передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 статті 12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.

Відповідно до ч. 3 статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Частиною 4 зазначеної статті визначено, що при здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Також, відповідно до ч. 2 статті 14 ЦК України особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов’язковим для неї.

Із зазначених статей вбачається, що особа розпоряджається своїми цивільними правами вільно, на власний розсуд та не може бути примушена до вчинення дій, які несуть для неї певні цивільно-правові наслідки, як от укладення договору.

Частиною 1 статті 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ч. 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною 2 статті 16 ЦК України передбачені способи захисту цивільних прав та інтересів, серед яких, зокрема, визнання правочину недійсним.

Цивільний кодекс також регулює питання укладення правочинів, а також умови, за яких вони можуть бути визнані недійсними.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Проте, укладення зазначеного вище правочину відбулося поза волею Позивача.

Звертаємо увагу, що правила Відповідача щодо надання грошових коштів у кредит визначають порядок та умови надання ними грошових коштів в кредит. Правила надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту Відповідачем розміщені на сайті номер_5 наявні у загальному доступі для ознайомлення всіх зацікавлених осіб та є публічною офертою даного товариства до укладення кредитного договору. Відповідно до цих правил, фактично кредит надається шляхом заповнення електронної заявки на отримання кредиту, яку можливо надіслати через веб-сайт номер_5. Так, невідома особа, скориставшись наявністю в неї персональних даних Позивача (зокрема, паспорту та РНОКПП),  імовірно незаконно оформила кредит в  Товаристві з обмеженою відповідальністю «ФК «ОСОБА_2» (код ЄДРПОУ), яке надає онлайн кредити в Україні через веб-сайт номер_5, на суму 1600 гривень, здійснивши дії, спрямовані на настання юридичних прав та обов’язків, у тому числі: заповнюючи заявку на сайті вказаного вище товариства зазначила інформацію щодо персональних даних Позивача. Відповідач, в свою чергу, мабуть не маючи змоги перевірити особистість позичальника, надав кредит невстановленій особі, перерахувавши гроші на її картку.

Таким чином, від імені Позивача, невстановленою особою та Відповідачем було укладено кредитний договір на суму 1600 гривень, який не відповідав волі Позивача та взагалі не був нею отриманий.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним та таким, що відповідає внутрішній волі. У разі, якщо воля суб’єкта правочину формувалася не вільно та не відповідала його волевиявленню, правочин визнається недійсним.

Згідно ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Крім того, ч. ч. 6, 11 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз’яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз’яснення логічно пов’язані з нею. Покупець (замовник, споживач) повинен отримати підтвердження вчинення електронного правочину у формі електронного документа, квитанції, товарного чи касового чека, квитка, талона або іншого документа у момент вчинення правочину або у момент виконання продавцем обов’язку передати покупцеві товар.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про електронну комерцію» права та обов’язки покупця (замовника, споживача) товарів, робіт, послуг у сфері електронної комерції визначаються законодавством України, зокрема Законом України «Про захист прав споживачів». Покупець (замовник, споживач) товарів, робіт, послуг у сфері електронної комерції за обсягом свої прав та обов’язків прирівнюється до споживача у разі укладення договору поза торговельними або офісними приміщеннями та у разі укладення договору на відстані відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів».

Положеннями ст. 4292 Конституції України громадянам України гарантовано, що держава захищає права споживачів, здійснюючи контроль за якістю і безпечністю усіх видів послуг та встановлюючи законами України засади створення та функціонування грошового та кредитного ринків.

Міжнародними актами, і зокрема, Резолюцією Генеральної асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248 констатовано, що виходячи з важливості сприяння справедливому, рівноправному та усталеному економічному і соціальному розвитку, сформульовано керівні принципи для захисту інтересів споживачів, серед яких визначено сприяння у боротьбі зі шкідливою діловою практикою підприємств, яка негативно відбивається на споживачах.

Хартією захисту споживачів, ухваленою 25 сесією консультативної асамблеї Європейського союзу у 1973 році за № 543, передбачено, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача.

Верховенство права, як принцип судочинства, визначає спрямованість судочинства на досягнення справедливості та надання ефективного захисту. Справедливим та ефективним повинен бути як судовий процес, так і результат судочинства.

Відповідно до положень частини першої ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Крім того, відповідно до ст. 13 ЗУ «Про електронні довірчі послуги»  кваліфіковані надавачі електронних довірчих послуг зобов’язані забезпечити використання під час надання електронних довірчих послуг виключно кваліфікованих сертифікатів, засвідчених у центральному засвідчувальному органі чи засвідчувальному центрі.

Відповідно до ч. 5 ст. 23 ЗУ «Про електронні довірчі послуги» правочин, вчинений в електронній формі, може бути визнаний судом недійсним у разі, коли під час його вчинення використовувався кваліфікований електронний підпис чи печатка, кваліфікований сертифікат якого/якої не містить відомостей, передбачених частиною другою цієї статті, або містить недостовірні відомості.

На виконання п. 10 ч. 3 статті 175 ЦПК України Позивач підтверджує, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж Відповідача з тим самим предметом та з тих самих підстав. Також повідомляємо, що заходи досудового врегулювання спору та вжиття заходів забезпечення доказів або позову, у відповідності до  п. 6. п. 7 ч. 3 ст. 175 не здійснювалися.

Окрім цього, згідно приписів статті 141 ЦПК України у разі задоволення позовних вимог, Позивач має право на відшкодування судових витрат за рахунок Відповідача.             Відповідно до ч. 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи.             Відповідно до ч. 3 статті 133 ЦПК України до витрат, пов’язаних із розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу, а також витрати, пов’язані із забезпеченням доказів.             Так, за подання даної позовної заяви Позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 768 грн. 40 коп. Окрім цього, Позивач також сплатив судовий збір за подання заяви про забезпечення позову, що становить 384 грн. 20 коп.            Позивачем також були понесені витрати на правову допомогу у сумі 10 000 грн.            Таким чином, загальний розмір судових витрат, понесених позивачем складає 11152 грн. 60 коп.            Окрім цього, в процесі розгляду справи Позивач може понести й інші витрати, розмір яких на момент подачі даної позовної заяви встановити неможливо.

Вважаємо, що зазначені витрати, у випадку задоволення позовних вимог, повинні бути покладені на Відповідача.

На підставі вище викладеного, керуючись нормами ст. ст. 19, 42, 92 Конституції України, ст. ст. 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», ст. ст. 13, 23 Закону України «Про електронні довірчі послуги», ст. ст. 1, 12-16, 202-205, 207, 215, 228 Цивільного кодексу України, ст. ст. 19, 23, 28, 42, 43, 48, 49, 76-81, 83, 174, 175, 177 Цивільного процесуального кодексу України, —

ПРОШУ:

 

  1. Визнати кредитний договір, укладений невстановленою особою від імені ОСОБА_1 з Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ОСОБА_2», код ЄДРПОУ, яке надає онлайн кредити через веб-сайт, на суму 1600 гривень — недійсним.
  2. Стягнути на користь ОСОБА_1, РНОКПП: з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ОСОБА_2», код ЄДРПОУ:, судові витрати, понесені Позивачем.

 

Додатки:

  1. Оригінал квитанції про сплату судового збору – на 1 арк.;
  2. Клопотання про витребування доказів з додатками – на 20 арк.;
  3. Заява про забезпечення позову з додатками – на 4 арк.;
  4. Попередній розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс та очікує понести у зв’язку з розглядом справи – на 1 арк.;
  5. Копія заяви про вчинення протиправних дій відносно ОСОБА_1 О.В. невстановленими особами до ТОВ «ФК «ОСОБА_2» (код ЄДРПОУ) від 18.02.2019 року із доказами відправлення – на 4 арк. (оригінал знаходиться у Позивача);
  6. Копія заяви про вчинення кримінального правопорушення до Дарницького управління Поліції ГУНП в м. Києві від 18.02.2019 року із доказами відправлення – на 2 арк. (оригінал знаходиться у Позивача);;
  7. Копія запиту ОСОБА_1 О.В на отримання інформації від ТОВ «ФК «ОСОБА_2» (код ЄДРПОУ) з доказами відправлення — на 4 арк. (оригінал знаходиться у Позивача);
  8. Копії адвокатських запитів на отримання інформації до ТОВ «ФК «ОСОБА_2» (код ЄДРПОУ) від 21.02.2019 р. з доказами відправлення — на 8 арк. (оригінал знаходиться у Позивача);

9.      Копія паспорту ОСОБА_1 О.В. – на 4 арк. (оригінал знаходиться у Позивача);10. Копія РНОКПП ОСОБА_1 О.В. – на 1 арк. (оригінал знаходиться у Позивача);

  1. Копія свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю на 1 арк.;
  2. Копія ордеру на 1 арк.;
  3. Копія позовної заяви з додатками для відповідача – на 83 арк.

 

27.02.2019 року

 

Представник позивача ____________

 

 

Пирятинський районний суд Полтавської області

37000, Полтавська область, м. Пирятин, вул. Ярмаркова, 17

 

Позивач: ОСОБА_1

Місце проживання: 37100, Україна, Полтавська обл.,

РНОКПП:

Тел.:

Офіційна електронна адреса відсутня

Адреса електронної пошти відсутня

 

Відповідач: ОСОБА_2

Місце проживання: 37140, Полтавська обл., Чорнухинський

РНОКПП:

Тел.:

Офіційна електронна адреса невідома

Адреса електронної пошти:

 

Ціна позову: 81 247, 00 грн.

Судовий збір:  812 грн. 47 коп.

 

Справа № НОМЕР_2

Суддя:

ЗУСТРІЧНА ПОЗОВНА ЗАЯВА

 

            У 2017 році ОСОБА_1 (далі-Позивач) на праві власності належало наступне нерухоме майно:

  • Житловий будинок, загальною площею 92.6 кв.м. та житловою площею 48,7 кв. м., з господарськими будівлями: погріб з шийкою, прибудова до літньої кухні, сарай літня-кухня, вбиральня, огорожа, водопровід, яма вигрібна, який розташований в селищі на земельній ділянці площею 0, 0511 га з кадастровим номером.

Маючи намір на відчуження зазначеного вище майна, Позивач розмістила оголошення в мережі «Інтернет» на сайті продажу нерухомого майна DOM.RIA про продаж вищезазначеного будинку. Оголошена ціна будинку складала 10000 доларів США (копія оголошення додається)

За вказаним оголошенням з Позивачем зв’язалася особа на ім’я ОСОБА_2 (далі – Відповідач), після попереднього торгу з яким, між Позивачем та Відповідачем було досягнуто попередньої згоди щодо укладення договору купівлі-продажу належного Позивачу будинку, вартість якого, за домовленістю сторін, було визначено у сумі 8 700 (вісім тисяч сімсот) доларів США.

Однак, згодом, у зв’язку з тим, що Відповідач не володів достатньою сумою грошових коштів для укладення договору купівлі продажу, між Позивачем та Відповідачем було досягнуто згоди про укладення договору оренди нерухомого майна з наступним його викупом. Сторонами також було обумовлено, що Позивач спочатку сплатить частину грошових коштів за будинок у сумі 3900 доларів США, і одразу почне проживати в будинку, належному Позивачу, на умовах оренди з правом наступного викупу будинку.  При чому після, сплати усієї суми грошових коштів, обумовлених домовленістю сторін (8700 доларів США), сторони домовились, що Позивач переоформить на Відповідача належний їй будинок.

Сторонами було обумовлено, що сума грошових коштів, переданих Відповідачем Позивачу, включає в себе також і орендні платежі за користування будинком. Сторони обумовили, що розмір орендних платежів становить 6000 грн. щомісяця, не враховуючи вартість комунальних послуг.

Залишок суми – 4800 доларів США, Відповідач повинен був сплатити Позивачу до вересня 2017 року.

Після сплати усієї вартості будинку, сторонами було обумовлено, що Позивач переоформить право власності на будинок на Відповідача.

На виконання умов досягнутої домовленості Відповідачем 12.07.2017 року було передано Позивачу грошові кошти у сумі 3900 доларів США, що станом на зазначену дату, згідно офіційного курсу НБУ становило 101 283 грн., про що Позивачем було написано розписку на ім’я Позивача. Зазначені кошти були сплачені Відповідачем в рахунок  оренди нерухомого майна та виплати вартості належного Позивачу будинку.

Після передачі зазначеної суми грошових коштів, Позивач, на виконання домовленості, досягнутої з Відповідачем, передав останньому в користування належний Позивачу будинок, а також земельні ділянки, які були прийняті Відповідачем.

Відповідно до ч. 1 статті 11 ЦК України цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.

Відповідно до пунктів 1, 3, 4 ч. 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Відповідно до ч. 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Виходячи із суті правочину, про який Сторони досягли домовленості, між Позивачем та Відповідачем було укладено договір оренди житла з викупом.

Відповідно до статті 810 ЦК України за договором найму (оренди) житла одна сторона – власник житла (наймодавець), передає або зобов’язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату.

Відповідно до статті 810-1 ЦК України за договором оренди житла з викупом одна сторона – підприємство-орендодавець передає другій стороні – фізичній особі (особі-орендарю) житло за плату на довготривалий (до 30 років) строк, після закінчення якого або достроково, за умови повної сплати орендних платежів, житло переходить у власність орендаря.

Відповідно до ч. 4 статті 810-1 ЦК України укладення та припинення договору оренди житла з викупом здійснюється на умовах та у порядку, визначених законом.

Частиною 5 зазначеної статті передбачені істотні умови договору оренди житла з викупом. Зокрема, до таких умов віднесено:

  • найменування сторін;
  • характеристика житла, щодо якого встановлюються відносини оренди з викупом;
  • строк, на який укладається договір;
  • розміри, порядок формування, спосіб, форма і строки внесення орендних платежів та умови їх перегляду;
  • умови дострокового розірвання договору;
  • порядок повернення коштів у разі дострокового розірвання або припинення договору;
  • права та обов’язки сторін;
  • відповідальність сторін;
  • інші умови, визначені законом.

Відповідно до ч. 7 статті 810-1 ЦК України договір оренди житла з викупом є документом, що свідчить про перехід права власності на нерухоме майно від підприємства-орендодавця до особи-орендаря з відкладальними обставинами, визначеними законом.

Відповідно до ч. 6 статті 810-1 ЦК України до Договору оренди житла з викупом застосовуються положення статей 811, 813-820, 823 частини другої статті 825, статей 826, 1232-1 цього Кодексу, з урахуванням особливостей, встановлених законом.

Частиною 2 статті 811 ЦК України передбачено, що договір оренди житла з викупом підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню.

Таким чином, законодавством передбачено обов’язкове нотаріальне посвідчення договору оренди житла з викупом.

Відповідно до ч. 1 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не  встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 2 статті 209 ЦК України нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису.

Згідно ч. 3 статті 209 ЦК України нотаріальне посвідчення може бути вчинене на тексті лише такого правочину, який відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 цього Кодексу.

Однак, договір оренди майна з наступним його викупом було укладено між Позивачем та Відповідачем в усному порядку.

Статтею 220 ЦК України встановлені наслідки недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору.

Відповідно до ч. 1 статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Відповідно до ч. 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, — відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ч. 5 зазначеної статті, вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред’явлена будь-якою заінтересованою особою.

Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Окрім зазначеного, відповідно до ч. 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Як було зазначено вище, істотними умовами договору оренди житла з викупом, відповідно до ч. 5 статті 810-1 ЦК України є:

1) найменування сторін;

2) характеристики житла, щодо якого встановлюються відносини оренди з викупом;

3) строк, на який укладається договір;

4) розміри, порядок формування, спосіб, форма і строки внесення орендних платежів та умови їх перегляду;

5) умови дострокового розірвання договору;

6) порядок повернення коштів у разі дострокового розірвання або припинення договору;

7) права та зобов’язання сторін;

8) відповідальність сторін;

9) інші умови, визначені законом.

Таким чином, оскільки сторонами було укладено усний договір оренди житла з викупом, не досягнуто згоди щодо усіх, визначених законодавством істотних умов, не дотримано вимоги закону щодо обов’язкового нотаріального посвідчення договору, вважаємо, що вищезазначений правочин є нікчемним, у зв’язку із чим Сторони повинні відшкодувати одна одній усе майно та інші блага, отримані за нікчемним правочином.                Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» (далі – Постанова)  нікчемний правочин є  недійсним  через  невідповідність  його вимогам   закону   та  не  потребує  визнання  його  таким  судом.

Пунктом 5 зазначеної Постанови передбачено, що вимога про застосування наслідків недійсності правочину  може бути  заявлена  як  одночасно  з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним,  так і у вигляді самостійної  вимоги  в  разі
нікчемності  правочину  та  наявності  рішення  суду  про визнання правочину  недійсним.  Наслідком  визнання  правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги.

Якщо позивач   посилається   на   нікчемність  правочину  для обґрунтування іншої заявленої вимоги,  суд не вправі посилатися на відсутність   судового   рішення   про   встановлення  нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким доводам позивача.

            Зокрема,  у зв’язку із зверненням Відповідачем до суду з позовом до Позивача, у якому Відповідач просить суд стягнути на його користь передані Позивачу 3900 доларів США, Позивач вважає, що йому повинні бути відшкодовані Відповідачем вартість користування нерухомим майном протягом 6 місяців, а також збитки, які були завдані Позивачу у зв’язку із погіршенням переданого майна.

Доводи Позивача з приводу укладення з Позивачем договору оренди житла з викупом підтверджуються розпискою від 12.07.2017 року, наданою Відповідачем (Позивачем за первісним позовом) до суду, якою підтверджується факт передання Відповідачем Позивачу грошових коштів у сумі 3900 доларів США за продаж належного Позивачу житлового будинку з подальшим переоформленням. Таким чином, із зазначеної розписки вбачається, що Сторонами не було обумовлено конкретного строку переоформлення будинку, оскільки Позивач не знав коли Відповідач сплатить повну вартість будинку (копія розписки була додана позивачем за первісним позовом та наявна в матеріалах справи)

Факт прийняття Відповідачем будинку Позивача у фактичне користування підтверджується розпискою Відповідача від 15.03.2018 року, з якої вбачається, що 15.03.2018 року Відповідач забрав свої речі із належного Позивачу будинку, а саме: документи, телевізор Samsung сірого кольору, музичний центр, принтер, телефон Samsung, праску білого кольору, соковижималку, очищувач фруктів та інші дрібні речі. (копія розписки додається).

Таким чином, виходячи з переліку речей, які забрав Відповідач з будинку, який належав Позивачу, а станом на 15.03.2018 року вже перебував у власності дочки Позивача, підтверджує факт проживання Відповідача у будинку Позивача.

Окрім цього, на підтвердження факту проживання Відповідача в будинку, що належав Позивачу також служить копія попередження про відключення від 12.12.2017 року, яке було отримано Відповідачем 12.12.2017 року. Згідно зі змісту вказаного попередження, що було адресоване Позивачу, у зв’язку із наявною заборгованістю у розмірі 210.80 грн. за електроенергію, Позивач попереджався про відключення. Таким чином, станом на 12.12.2017 року Відповідач ще проживав у належному Позивачу будинку.

Факт проживання Відповідача у будинку, належному Позивачу, можуть також підтвердити свідки:

Відповідно до ч. 5 статті 626 ЦК України договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ч. 1 статті 795 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов’язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частиною 1 статті 761 ЦК України передбачено, що право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.

Відповідно до ч. 1 статті 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення.

Таким чином, враховуючи, що Відповідач фактично проживав та користувався будинком та земельними ділянками з 12.07.2017 року по 15.03.2018 року (8 місяців), вартість оренди складає 6000х8=48000 грн.

Однак, враховуючи, що з 06 лютого 2018 року, будинок Позивачу вже не належав, вважаємо, що Відповідачем повинно бути сплачено на користь Позивача вартість оренди будинку за період з 12.07.2017 року по 06.02.2018 року, тобто за 6 місяців користування у сумі 36000 грн. (6 місяців х 6000 грн. = 36000 грн.)

Відповідно до ч. 5 статті 762 ЦК України плата за користуванням майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Однак, отримавши у фактичне користування належне Позивачу нерухоме майно, Відповідач відмовився сплатити решту грошових коштів, а саме 4800 доларів США, посилаючись на те, що в нього відсутня така можливість. При цьому Відповідач продовжував користуватись нерухомим майном, належним Відповідачу, при чому почавши стверджувати, що між сторонами було досягнуто згоди щодо укладення договору купівлі-продажу будинку, належного Позивачу, за 3900 доларів США, які Позивач вже отримала, а не за 8700 доларів США, як було реально обумовлено сторонами.

Окрім зазначеного, Відповідач почав використовувати майно, власником якого станом на 2017 рік ще був Позивач, на власний розсуд. Зокрема, фактично використовуючи з липня 2017 року по березень 2018 року нерухоме майно, належне Позивачу, Відповідач самовільно розпочав перебудову приміщень, фактично зруйнувавши (пошкодивши) їх частину, чим позивачу було завдано додаткових збитків.

Зокрема, Відповідачем було здійснено:

  • знесення внутрішньої стіни в сараї;
  • демонтаж частини стелі сараю;
  • демонтаж торцевої стіни сараю та фронту для облаштування гаражних воріт;
  • повний демонтаж печі (типу «руська піч» в літній кухні)

Через деякий час, Відповідач почав вимагати від Позивача повернення переданої ним частини грошових коштів у розмірі 3900 доларів США, оскільки передумав купувати будинок Позивача. При цьому, Відповідач почав погрожувати Позивачу, що, у випадку, якщо грошові кошти не будуть повернуті, він звернеться до суду та вимагатиме або повернення грошей, або покласти на Позивача обов’язок укласти договір на підставі того, що, за його словами, він вже сплатив повну вартість будинку, обумовлену домовленістю між Позивачем та Відповідачем.

Таким чином, своїми неправомірними діями, Відповідачем було завдано збитків майну Позивача, які до сьогоднішнього дня ним не відшкодовані.

Відповідно до ч. 1 статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно ч. 2 статті 22 ЦК України збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

З метою визначення розміру завданих збитків, дочкою Позивача –було укладено договір про проведення незалежної оцінки майна від 22.11.2018 року № /18 з ТОВ «» (копія договору додається).

На підставі зазначеного договору ТОВ «» 26.11.2018 року було виконано оцінку розміру матеріального збитку, завданого садибному (індивідуальному) житловому будинку, а саме сараю літній кухні, що розташований за адресою: Полтавська область, с. Чорнухи,. Відповідно до зазначеної оцінки розмір матеріального збитку, завданого садибному (індивідуальному) житловому будинку, а саме сараю літній кухні становить 26 602 (двадцять шість тисяч шістсот дві) гривні (з урахуванням ПДВ).

Згідно Акта приймання-передачі робіт з незалежної оцінки від 07.12.2018 року вартість робіт з незалежної оцінки становить 2700 (дві тисячі сімсот) грн. 00 коп. без ПДВ.

Факт оплати послуг з оцінки майна підтверджується Рахунком-фактурою № СФ – 0020018 від 22.11.2018 року та Рахунком – фактурою від 22.11.2018 року № СФ-/18.

Згідно ч. 2 статті 779 ЦК України, у разі неможливості відновлення речі наймодавець має право вимагати відшкодування завданих йому збитків.

Відповідно до ч. 1 статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до ч. 1 статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ч. 1 статті 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов’язати особу, яка завдала шкоди  майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Оскільки Відповідач не є спеціалістом у галузі будівництва , вважаємо, що завдані Позивачу збитки повинні бути відшкодовані у грошовій формі.

Окрім цього, як потім стало відомо Позивачу, за час користування належним йому нерухомим майном, у Відповідача утворився борг за комунальні послуги, а саме: за спожитий газ – 3645, 00 грн., та за електроенергію – 210, 80 грн., які були сплачені Позивачем за Відповідача, що підтверджується відповідними квитанціями.

Відповідно до статті 162 Житлового кодексу Української РСР плата за комунальні послуги береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами.               Зазначеною статтею також передбачено, що наймач повинен своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги.                Таким чином, за загальним правилом, обов’язок зі сплати вартості спожитих комунальних послуг покладається на наймача. Відповідачем не було виконано обов’язку, передбаченого договором, укладеним з Позивачем. Зокрема, в результаті використання нерухомого майна Позивача, Відповідач утворив борги за комунальні послуги, які також повинні бути ним відшкодовані.                В результаті зазначених неправомірних дій Відповідача, позивачу було також завдано моральної шкоди, яка знаходиться в безпосередньому причинно-наслідковому зв’язку з такими діями Відповідача та є підставою для настання цивільно-правової відповідальності.                Відповідно до ч. 1 статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.                Віповідно до п. 3 ч. 2 статті 23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку із знищенням чи пошкодженням її майна.               Частиною 3 зазначеної статті передбачено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.               Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.               Відповідно до ч. 4 статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов’язана з розміром цього відшкодування.               Зокрема, Відповідачем було протиправно, без дозволу Позивача здійснено демонтаж, перебудову, пошкодження конструктивних елементів будівель та обладнання та не відновлено їх після звільнення будинку.               Позивач ОСОБА_1 Т.Д., яка приймала безпосередню участь у будівництві домоволодіння, значний час проживала в будинку, зазнала істотних душевних страждань у зв’язку із пошкодженням (знищенням) свого майна. Окрім цього, на неодноразові усні звернення до Відповідача з вимогою відновити пошкоджене майно або компенсувати збитки грошима, Позивач отримувала категоричні відмови у грубій формі.                Моральну шкоду, яка була завдана Відповідачем, Позивач оцінює в 15000 грн.                Відповідно до ч. 1 статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.               Таким чином, Відповідач повинен відшкодувати на користь Позивача вартість користування житловим будинком, який на той час належав Позивачу, вартість завданих майну позивача збитків, вартість сплаченої Позивачем заборгованості за комунальні послуги, а також моральну шкоду, завдану Позивачу.               Загальна сума, яка підлягає стягненню з Відповідача становить 81 247 грн., з яких: —  36000 грн. – сума оренди за користування належним позивачу житловим будинком;-  26602 грн. – сума завданих майну Позивача збитків;-  15000 грн. – моральна шкода, завдана Позивачу;-  3645 грн. – сума заборгованості за спожитий під час користування майном Позивача газ.Окрім зазначеного, відповідно до ч. 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи. Окрім зазначеного, до витрат, пов’язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу. Відповідно до ч. 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до ч. 2 зазначеної статті інші судові витрати, пов’язані з розглядом справи, покладаються, у разі задоволення позову, на відповідача. Таким чином, Позивач має право на відшкодування за рахунок Відповідача суми судового збору, а також суми витрат на професійну правничу допомогу. Так, зокрема, за подання цього позову, Позивачем було сплачено 812, 47 грн., судового збору, що підтверджується відповідною квитанцією. Окрім зазначеного, Позивач звернулась за правовою допомогою до адвокатського бюро «», у зв’язку із чим нею також будуть понесені витрати на правову допомогу, орієнтовний розмір яких складає 20 000 грн. Відповідно до ч. 1 статті 193 ЦПК України відповідач має право пред’явити зустрічний позов у строк для подання відзиву.  Частиною 2 зазначеної статті передбачено, що зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов’язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову.Частиною 3 зазначеної статті передбачено, що вимоги за зустрічним позовом ухвалою суду об’єднуються в одне провадження з первісним позовом. Таким чином, вважаємо, що дана зустрічна позовна заява повинна бути прийнята судом до розгляду, оскільки її задоволення може частково виключити задоволення первісного позову. Відповідно до ч. 1 статті 194 ЦПК України зустрічна позовна заява, яка подається з додержанням загальних правил пред’явлення позову, повинна відповідати вимогам статей 175 і 177 цього Кодексу.На виконання п. 6 ч. 3 статті 175 ЦПК України повідомляємо суд, про те, що заходи досудового врегулювання спору не проводилися. На виконання п. 7 ч. 3 статті 175 ЦПК України повідомляємо, що Позивачем не вживались заходи забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви;На виконання  п. 7 ч. 3 статті 175 ЦПК України Позивач підтверджує, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого Відповідача з тим самим предметом та з тих самих підстав. На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 42, 43, 48, 49, 58, 60, 62, 64, 133, 134, 137, 141, 174, 175, 176, 177, 193, 194 ЦПК України, 11, 22, 23, 202, 203, 204, 209, 215, 216, 220, 626, 638, 761, 762, 795, 810, 810-1, 811, 1166, 1167, 1192 ЦК України, — ПРОСИМО СУД: 1.                             Прийняти дану зустрічну позовну заяву до спільного розгляду з первісним позовом у справі № НОМЕР_2.2.                             Стягнути з ОСОБА_2 , 20.03.1986 року народження, який зареєстрований та проживає за адресою: 37100, Полтавська область, Чорнухинський район, на користь ОСОБА_1, 19.02.1962 року народження, яка зареєстрована за адресою: 37100, Полтавська обл, паспорт КН № суму орендної плати за проживання у належному позивачу будинку за період з 12.07.2017 року по 01.02.2018 року у розмірі 36000 (тридцять шість тисяч) грн.;3.                             Стягнути з ОСОБА_2  на користь ОСОБА_1 суму завданих збитків у розмірі 26 602 грн.4.                             Стягнути з ОСОБА_2  на користь ОСОБА_1 суму завданої моральної шкоди у розмірі 15000 грн.;5.                             Стягнути з ОСОБА_2  на користь ОСОБА_1 збитки, які були понесені у зв’язку із сплатою заборгованості за спожитий газ, що утворилася під час проживання ОСОБА_2 О.М. в будинку, належному позиваці, у розмірі 3645 грн.;6.                             Стягнути з ОСОБА_2  на користь ОСОБА_1 вартість сплаченого Семеновою Т.Д. судового збору у розмірі 981,47 грн.,7.                             Стягнути з ОСОБА_2  на користь ОСОБА_1 суму понесених витрат на правову допомогу.  Додатки:  1.                             Оригінал квитанції про сплату судового збору – на 1 арк.;2.                             Попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв’язку із розглядом справи – на 1 арк.;3.                             Копія паспорту Т.Д. та РНОКПП  – на 3 арк. (оригінал знаходиться у позивача);4.                             Копія технічного паспорту на садибний (індивідуальний) житловий будинок в селищі– на 4 арк.;5.                             Копія договору дарування будинку від 06.02.2018 року – на 3 арк. (оригінал знаходиться у позивача);6.                             Копія витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності – на 2 арк;7.                             Копія попередження про відключення від 12.12.2017 року – на 1 арк. (оригінал знаходиться у позивача);8.                             Копія квитанції про сплату вартості використаного природного газу від 27.02.2018 року – на 1 арк. (оригінал знаходиться у позивача);9.                             Копія фотографій будинку  та сараю Позивача – на 8 арк.;10.                         Копія розписки ОСОБА_2 О.М. від 15.03.2018 року – на 1 арк. (оригінал знаходиться у позивача) – на 1 арк.;11.                         Копія звіту про оцінку розміру матеріального збитку, завданого садибному (індивідуальному) житловому будинку позивача – на __ арк.;12.                         Копія договору про проведення незалежної оцінки майна – на 1 арк.; 13.                         Копія акту приймання-передачі робіт з незалежної оцінки – на 1 арк.;14.                         Копії рахунків фактур на оплату послуг з оцінки – на 2 арк.;15.                         Копія оголошення про продаж будинку – на 1 арк.;16.                         Клопотання про виклик і допит свідків – на __ арк.;17.                         Копія свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю – на 1 арк.;18.                         Копія ордера на надання правової допомоги – на 1 арк.;19.                         Копія позовної заяви з додатками для відповідача – на __ арк.; 28.12.2018 року Представник позивача                                              ____________    Д

Керівнику органу приватизації Державного підприємства ЗАВОД «ОСОБА_1»

Код ЄДРПОУ:

 

Від наймача, ОСОБА_2, 17 вересня 1940 року народження, що зареєстрований та проживає за адресою: м. Київ,

 

ЗАЯВА

Прошу оформити передачу в приватну власність квартири, що займаю я, ОСОБА_2, на умовах найму, яка знаходиться за адресою: м. Київ,

Згідно із Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» я маю право на безоплатну приватизацію житла.  Пунктом 13 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, що було затверджене наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16.12.2009 року № 396, передбачено, що приватизація квартир здійснюється, серед іншого, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.

Оскільки квартира, в якій я зареєстрований та постійно проживаю знаходиться у господарському віданні ДП ЗАВОД «ОСОБА_1», то прийняття рішення про передачу зазначеної квартири мені у приватну власність належить до компетенції ДП ЗАВОД «ОСОБА_1».

При оформленні квартири у приватну власність, прошу передати у приватну власність мені, ОСОБА_2 квартиру у частці 1/1, оскільки члени сім’ї, які постійно проживають разом зі мною, відсутні.

Уповноваженим власником житла визначено ОСОБА_2.

 

До заяви додаю:

 

  1. Копія паспорта громадянина України серії КА №– на 2 арк.;
  2. Копія довідки про присвоєння ОСОБА_2 М.М. реєстраційного номеру облікової картки платника податків – на 1 арк.;
  3. Довідка про реєстрацію місця проживання ОСОБА_2 М.М. – на 1 арк.;
  4. Технічний паспорт на квартиру 14, що у корпусі 3, м. Києві – на 2 арк.;
  5. Копія виписки з протоколу № засідання житлово-побутової комісії від 29.10.2003 року – на 1 арк.;
  6. Копія протоколу № засідання профспілкового комітету заводу «ОСОБА_1» від 21.11.2003 року – на 1 арк.;
  7. Копія довідки від 29.05.2006 року № 4 – на 1 арк.;
  8. Копія розпорядження про виключення житлової площі з числа службових приміщень ДП завод «ОСОБА_1» від 03.10.2016 року №– на 1 арк.;
  9. Довідка з Ощадбанку на підтвердження невикористання житлових чеків – на 1 арк.;

 

«26» квітня 2019 року                                        __________ М.М. ОСОБА_2

Шевченківський районний відділ державної виконавчої служби міста Київ ГТ УЮ у місті Києві

01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 110

 

Адвоката: ОСОБА_1 Дмитра Олеговича.

Поштова адреса: 02090, м. Київ, вул. В. Сосюри, буд. 5, оф. 304

Тел.: 097-888-99-77;

 

В інтересах: ОСОБА_2, 28.09.1974 року народження

Місце проживання: 03190, м. Київ, РНОКПП:

 

Виконавче провадження №

 

КЛОПОТАННЯ

                                   про повернення виконавчого документа стягувачу

 

            На примусовому виконанні Шевченківського РВДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві перебуває виконавчий лист від 21.10.2015 року № ц, виданий Шевченківським районним судом міста Києва, який надійшов до виконання 27.03.2017 року (ВП № ).

Боржником у даному виконавчому провадженні є ОСОБА_2, представництво інтересів якого здійснюється адвокатом ОСОБА_1ом Д.О. на підставі договору про надання правової допомоги від 21.02.2019 року № /19-2.

Вищезазначений виконавчий лист було видано судом на підставі заочного рішення від 23.03.2015 року у справі №, яким Шевченківським районним судом міста Києва було задоволено позовні вимоги ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_2 А.Ф. про стягнення заборгованості за кредитним договором № від 08.10.2012 року у розмірі 158 758, 22 грн. та судовий збір в розмірі 1587, 58 грн.

12 березня 2019 року представником відповідача – адвокатом ОСОБА_1ом Д.О. в інтересах ОСОБА_2 А.В. було подано до Шевченківського районного суду міста Києва заяву про перегляд вищезазначеного заочного рішення від 23 березня 2015 року.

            Розгляд зазначеної вище заяви про перегляд заочного рішення призначений Шевченківським районним судом міста Києва на 12 годину 45 хвилин 17.04.2019 року.

Відповідно до пунктів 1, 3, ч. 1 статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» (далі – Закон) виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад, як верховенство права та законності.

Статтею 4 Закону встановлені вимоги до виконавчих документів. У пункті 6 ч. 1 статті 4 Закону зазначено, серед іншого, що виконавчий документ повинен містити відомості про дату набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню).

Таким чином, виконанню підлягають лише ті виконавчі документи, які були видані на підставі рішення уповноваженого органу, яке набрало законної сили.

Пунктом 1 ч. 4 статті 4 Закону передбачено, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред’явлення, якщо рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання).

Порядок набрання судовими рішеннями у цивільних справах законної сили регламентований Цивільним процесуальним кодексом України (далі – ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 статті 289 ЦПК України заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Частиною 2 статті 284 ЦПК України визначено, що заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Однак, частина 3 вищезазначеної статті встановлює, що учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд – якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Окрім цього, згідно ч. 4 ст. 287 ЦПК України у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Тобто, виходячи із зазначених статей, подання відповідачем заяви про перегляд заочного рішення суду виключає можливість набрання ним законної сили до закінчення розгляду заяви про перегляд заочного рішення, а у випадку, апеляційного оскарження – до закінчення розгляду апеляційної скарги. При чому, строк на апеляційне оскарження відраховується з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Враховуючи, що ОСОБА_2 А.В. не отримав повний текст заочного рішення у день його проголошення, а дізнався про нього лише під час ознайомлення його представником з матеріалами справи в суді 04.03.2019 року, у зв’язку із чим 12.03.2019 року було подано заяву про перегляд заочного рішення (тобто в межах передбаченого ЦПК України 20-денного строку), Шевченківським районним судом міста Києва було поновлено строк для подання вищевказаної заяви та призначено її розгляд.

Оскільки відповідно до ч. 1 статті 273 ЦПК України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано, заочне рішення, на підставі якого було видано виконавчий документ не є таким, що набрало законної сили, адже подання заяви про його перегляд автоматично відновлює строк на оскарження такого рішення в апеляційному порядку.

Таким чином на даний момент заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23 березня 2015 року, на підставі якого було видано виконавчий лист від 21.10.2015 року №, є таким, що не набрало законної сили, у зв’язку із прийняттям судом заяви про перегляд заочного рішення.

У зв’язку із зазначеним, виконавчий лист від 21.10.2015 року № є таким, що був виданий на підставі судового рішення, яке на даний момент вважається таким, що не набрало законної сили.

Окрім цього статтею 38 Закону визначено, що виконавче провадження зупиняється виконавцем у разі поновлення судом строку подання апеляційної скарги на рішення, за яким видано виконавчий документ, або прийняття такої апеляційної скарги до розгляду (крім виконавчих документів, що підлягають негайному виконанню).

Про зупинення виконавчого провадження виконавець виносить постанову не пізніше наступного робочого дня з дня отримання судового рішення.

На підставі вищевикладеного, вважаємо, що виконавчий лист від 21.10.2015 року № , на підставі якого було відкрите виконавче провадження № номер2 необхідно повернути стягувачу до набрання заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 23.03.2015 року у справі № номер1 законної сили.

Частиною 1 статті 19 Закону передбачено право сторін виконавчого провадження заявляти клопотання.

Згідно ч. 1 статті 16 Закону сторона виконавчого провадження має право реалізовувати свої права через представника.

У зв’язку із зазначеним, керуючись статтями 2, 4, 16, 19, 38 Закону України «Про виконавче провадження», 273, 284, 287, 289 ЦПК України, —

ПРОСИМО:

 

  1. Повернути стягувачу виконавчий лист від 21.10.2015 року № номер1, виданий Шевченківським районним судом міста Києва, на підставі якого було відкрите виконавче провадження № номер2, згідно якого ОСОБА_2 А.В. є боржником.

 

або, у випадку неможливості такого повернення,

 

  1. Зупинити виконавче провадження № номер2 на підставі виконавчого листа від 21.10.2015 року № номер1, до розгляду заяви ОСОБА_2 А.В. про перегляд заочного рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23.03.2015 року у справі № номер1.

 

Додатки:

 

  1. Копія договору про надання правової допомоги – на __ арк.;
  2. Копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю – на 1 арк.;
  3. Копія ордера на надання правової допомоги – на 1 арк.;
  4. Копія заяви про перегляд заочного рішення з доказами направлення – на __ арк.;
  5. Копія судової повітки про виклик до суду по справі № номер1 – на — 1 арк.;
  6. Копія конверта – на 1 арк.;

 

 

11.04.2019 року

 

Представник боржника                                    _____________      Д.О. ОСОБА_1

 

           

 

Оболонський районний суд міста Києва

04212, м. Київ, вул. Тимошенка, 2-Є

 

Позивач: ОСОБА_1

Місце проживання: _____________________________ ______________________________________________

 

Відповідач: ОСОБА_2

Місцезнаходження: _____________________________ ______________________________________________Поштова адреса: _______________________________ ______________________________________________Код ЄДРПОУ: _________________________________

Тел.: _________________________________________

Офіційна електронна адреса _____________________

Адреса електронної пошти______­_________________

 

Справа № __________

Суддя: _____________

ВІДЗИВ

на позовну заяву _____________ про визнання договору про надання правової допомоги № _____________ від _____________ року припиненим

 

            На розгляді Оболонського районного суду міста Києва перебуває цивільна справа № _____________ за позовом ___________________________________ (далі – Позивач) до ________________________________, ________________________________, (далі – Відповідач 1 та Відповідач 2) про визнання договору про надання правової допомоги від ________  року № ________ припиненим.

Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від ­­­­­­­­­________ 20__ року було відкрито провадження по вищезазначеній справі та призначено підготовче судове засідання. Зазначеною ухвалою відповідачу було визначено п’ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження для подання відзиву на позовну заяву.

Відповідно до ч. 1 статті 174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої  вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.

Згідно ч. 2 статті 174 ЦПК України до заяв по суті справи відноситься відзив на позовну заяву (відзив).

Частиною 4 статті 174 ЦПК України передбачено, що подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Відповідно до ч. 1 статті 178 ЦПК України у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову.

Враховуючи вищезазначені приписи цивільного процесуального законодавства України, а також незгоду Відповідача 2 із позовом ____________________ вважаємо за необхідне скористатись наданим відповідачу правом та надати відзив на позовну заяву ____________________.

Із позовними вимогами ____________________ _____________________ не погоджується в повному обсязі, вважає їх безпідставними та необґрунтованими на підставі наступного.

  1. Твердження Позивача про те, що Відповідачем 2 не було встановлено особу ____________________ під час підписання спірного договору про надання правової допомоги не відповідають дійсності.

Зокрема, у позовній заяві Позивач посилається на те, що на момент укладення Договору від ________ року № ________ між _____________ та ____________________, _______________ вже змінила прізвище на ___________, а з ___________, року паспорт із прізвищем ___________ був недійсним. На підставі цього, Позивач стверджує про те, що Відповідачем 2 не було встановлено особу Відповідача 1 та було виписано ордер з невірними даними.

Однак, із такими твердженнями Позивача погодитись не можна на підставі наступного.

Відповідно до підпунктів а), б) п. 1 ч. 1 статті 13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що посвідчують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» до документів, які посвідчують особу та підтверджують громадянство України відносяться, зокрема, паспорт громадянина України, а також паспорт громадянина України для виїзду за кордон.

Так, Позивач стверджує про те, що на момент підписання між Відповідачем 1 та Відповідачем 2 спірного договору про надання правової допомоги, паспорт громадянина України з прізвищем ___________, був недійсним з ___________ року.

Проте, на момент підписання Договору про надання правової допомоги від ___________ року № __________ (далі – Договір), особа клієнта була встановлена Відповідачем 2 на підставі паспорту громадянина України для виїзду за кордон № ___________ який був виданий на ім’я ___________ ___________ року та дійсний до ___________ року.

На підставі зазначеного документа, із _____________ було укладено Договір про надання правової допомоги від ___________ року № ___________.

Правовідносини, пов’язані з укладенням, зміною та розірванням Договору про надання правової допомоги врегульовані приписами Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Відповідно до ч. 1 статті 27 зазначеного Закону, договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі.

Частиною 3 статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Частиною 5 статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначається також, що зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

Таким чином, до Договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права, в тому числі і Цивільного кодексу України.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною 1 статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Виходячи з приписів частини 1-3, 5, 6 статті 203 ЦК України, правочин може бути визнаний недійсним у випадках, коли:

  • зміст правочину суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам;
  • особа, яка вчинила правочин не мала відповідного обсягу цивільної дієздатності;
  • відсутній факт вільного волевиявлення учасника правочину і невідповідність волевиявлення учасника правочину його внутрішній волі;
  • правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;
  • правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами), суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Таким чином, діючим законодавством не передбачено, що зазначення у Договорі дошлюбного прізвища особи є підставою для визнання такого правочину недійсним.

Відповідно до ч. 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Проте, прямої вказівки на те, що у випадку зазначення в Договорі дошлюбного прізвище особи, такий договір є нікчемним, Закон не містить також.

Окрім зазначеного, ч. 1 статті 36 Сімейного кодексу України встановлено, що шлюб є підставою для виникнення прав та обов’язків подружжя.

Частиною 2 статті 36 СК України передбачено, що шлюб не може бути підставою для надання особі пільг чи переваг, а також для обмеження її прав та свобод, які встановлені Конституцією і законами України.

Таким чином, реєстрація ___________  шлюбу, у зв’язку із чим в останньої змінилося прізвище, жодним чином не звужує її Конституційних прав.

Зокрема, частина 1 статті 59 Конституції України гарантує кожному право на професійну правничу допомогу.

Отже, за відсутності під час укладення договору про надання правової допомоги документа, у якому було зазначено нове прізвище, Відповідачем 1 було надано на підтвердження своїх даних, документ, який містив дошлюбне прізвище. Однак, даний факт жодним чином не свідчить про відсутність вільного волевиявлення Відповідача 1 на укладення Договору, а також про відсутність повноважень у Відповідача 2 на представництво її інтересів.

Про факт вільного волевиявлення Відповідача 1 та її згоду на те, щоб правова допомога надавалась їй ___________­­­­­­­­­­­­­­­___________, свідчить також квитанція від ___________ року, згідно якої від імені ___________ (прізвище, яке було отримано ___________ після укладення шлюбу) на розрахунковий рахунок ___________ було сплачено ______ грн. у якості гонорару за договором № ___________.

Частиною 2 статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Статтею 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Отже, враховуючи вільне волевиявлення сторін, досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов, а також наявність їх  підписів на Договорі, —  зазначений договір є укладеним та є дійсним, а будь-які твердження Позивача про інше – є безпідставними. Посилання ж позивача на те, що під час укладення спірного Договору Відповідачем 2 не було встановлено особу клієнта є необґрунтованими, а сам договір не може бути визнаний нікчемним або недійсним з цієї підстави

  1. Твердження Позивача про відсутність укладеної між Відповідачем 1 та Відповідачем 2 додаткової угоди до Договору № ___________ від ___________  року, не відповідають дійсності.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги Позивач стверджує, що відповідно до п. 4.1. Договору, Відповідач 1 та Відповідач 2 погодили необхідність укладення Додаткової угоди про гонорар, яка повинна бути підписана протягом 1 року з моменту укладення даного Договору. У разі непідписання даної додаткової угоди Сторони домовились, що Договір вважається таким, що не укладений.

Проте, у зв’язку із тим, що представниками Відповідача 1 копія договору про надання правової допомоги № ___________ від ___________ року надавалась без відповідної додаткової угоди, Позивач вважає, що це свідчить про її відсутність, у зв’язку із чим стверджує про розірвання спірного Договору на підставі п. 4.1.

Однак, такі твердження Позивача є необґрунтованими  у зв’язку із тим, що 08.12.2016 року разом із Договором від __________­ року № ___________ Відповідачем 1 та Відповідачем 2 було складено та підписано Додаткову угоду № 1 до Договору про надання правової допомоги від ___________ року № ___________, якою сторони погодили ціну Договору.

Таким чином, посилання Позивача на відсутність Додаткової угоди до Договору є безпідставними.

Порядок укладення, зміни і розірвання договорів регламентований Главою 53 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 1 статті 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.

Відповідно до п. 1 ч. 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Тобто, оскільки між Відповідачем 1 та Відповідачем 2 було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов договору, відповідно, Договір № ___________ від ___________ року був укладений.

У зв’язку із його укладенням, у Відповідача 1 та Відповідача 2 виникли взаємні права та обов’язки.

Проте, у своїй позовній заяві Позивач стверджує, що Договір від ___________ року №  ___________, укладений між Відповідачем 1 та Відповідачем 2 є розірваним, у зв’язку із тим, що не була підписана відповідна додаткова угода до Договору.

Однак, як вже було встановлено, Додаткова угода до спірного Договору, про відсутність якої стверджує Позивач, насправді була підписана сторонами Договору.

Окрім зазначеного, із Позовних вимог Позивача неможливо зрозуміти чи вважає він спірний Договір неукладеним, або розірваним, адже якщо правочин не було укладено, то відповідно, жодних обов’язків за ним не виникло і вимога про визнання припиненим неукладеного правочину є безпідставною.

Пунктом 8 постанови пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», передбачено, що не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. У зв’язку із чим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено.

При чому, цим же пунктом передбачено, що вимога про визнання правочину (договору) неукладеним не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених законом. Суди мають відмовляти в позові з такою вимогою.

Таким чином, неукладений договір не може створювати будь-яких прав та обов’язків для осіб, що зазначені у ньому як сторони. Більше того, якщо договір не було укладено, як стверджує Позивач, то жодним чином не могли бути порушені права та інтереси ___________, як третьої особи.

Так, пунктом 4.1. Договору передбачено, що у разі непідписання додаткової угоди до Договору протягом 1 року з моменту укладення Договору, сторони домовились, що даний Договір вважається таким, що не укладений.  Проте, як вже було зазначено, додаткова угода була підписана Сторонами, у зв’язку із чим Договір від ___________ року № ___________ є укладеним.

Однак Позивач у своєму позові намагається підмінити поняття та стверджує, що непідписання додаткової угоди до спірного Договору свідчить про те, що Договір про надання правової допомоги від ___________ року № ___________ був розірваний.

Підстави ж розірвання Договору передбачені статтею 651 ЦК України, відповідно до ч. 1 якої зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 2 статті 651 ЦК України визначається, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Статтею 654 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом, чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Статтею 29 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» також передбачено, що дія договору про надання правової допомоги припиняється його належним виконанням.

Частиною 2 статті 29 зазначеного Закону встановлено, що договір про надання правової допомоги може бути достроково припинений за взаємною згодою сторін або розірваний на вимогу однієї із сторін на умовах, передбачених договором. 

Тобто, із зазначених приписів законодавства вбачається, що договір про надання правової допомоги припиняється у випадку належного його виконання або може бути  достроково припинений чи розірваний за взаємною згодою сторін.

При цьому, виходячи з приписів статті 654 ЦК України, договір про надання правової допомоги повинен бути розірваний або припинений саме у письмовій формі.

Таким чином договір про надання правової допомоги може бути припинений або розірваний тільки за взаємною згодою сторін або на підставі рішення суду на вимогу однієї із сторін договору.

Пунктом 7 частини 2 статті 16 ЦК України передбачений такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів як припинення правовідношення. Проте, враховуючи, приписи статті 651 ЦК України, такий спосіб захисту може бути обраний лише стороною відповідного договору, якою Позивач не є. У зв’язку із чим вважаємо, що вимоги Позивача не підлягають задоволенню, оскільки він є неналежним позивачем.

Звертаємо увагу суду, що відповідно до ч. 1 статті 12 ЦК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Частиною 3 статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 5 та ч. 6 статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Тобто, саме на Позивача покладається обов’язок довести, у даному випадку, що Договір про надання правової допомоги було розірвано або припинено. Проте, жодного документа на підтвердження того, що ___________ року дія спірного Договору про надання правової допомоги припинилась, Позивачем надано не було.  Таким чином, позовні вимоги ___________ є недоведеними та необґрунтованими.

Посилання Позивача на те, що спірний договір якимось чином порушує його права  та інтереси є безпідставними, оскільки він не є стороною Договору. Окрім цього, навіть якщо б спірного Договору не було, ___________ скористалася б послугами інших захисників, які б точно в такий же спосіб представляли її інтереси і вимагали б від ___________ сплатити на користь ___________ суму заборгованості.

Звертаємо також увагу суду на те, що відповідно до п. 1 ч. 1 статті 23 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» забороняються будь-які втручання і перешкоди здійсненню адвокатської діяльності. Вважаємо, що позовна заява ___________ спрямована саме на здійснення перешкод ___________ у наданні правової допомоги ___________ та порушення права останньої на професійну правничу допомогу, яке гарантоване їй Конституцією України, адже ___________ неодноразово вчиняв дії спрямовані на затягування судового розгляду, в результаті чого позов ___________ до ___________ про стягнення заборгованості у розмірі ___________ грн. розглядається вже четвертий рік поспіль. За цей час ___________ неодноразово подавав необґрунтовані позови та навіть замовив проведення почеркознавчої експертизи розписки, висновки якої показали, що розписку про отримання коштів написав ___________.

Тобто, достовірно знаючи, що він сам писав розписку, ___________. з метою затягування спору, замовив експертизу.

Подання даної позовної заяви обумовлено бажанням ___________ зупинити розгляд справи за позовом ___________ до нього у Дніпровському районному суді міста Києва, з метою уникнення цивільно-правової відповідальності та неповернення грошових коштів, позичених у ___________. Про зупинення розгляду справи в Дніпровському районному суді міста Києва ___________ вже встиг просити навіть до відкриття провадження за цим позовом.

  1. Предмет спору за позовом ___________ відсутній, оскільки спірний Договір було розірвано за згодою його сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 654 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом, чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

У зв’язку із зазначеним, між ___________  та ___________ ___________ 20__ року було укладено Додаткову угоду № 2 до Договору про надання правової допомоги від ___________ року.

Пунктом 1 зазначеної Додаткової угоди сторони домовились змінити замовника в Договорі від 08.12.2016 року № ___________ з ___________ на ___________ ___________  та далі по тексту вважати замовника – ___________.

Окрім зазначеного, на підставі ч. 3 ст. 631 ЦК України сторони домовились, що умови даного пункту застосовуються до відносин між ними, які виникли за Договором про надання правової допомоги від ___________ р. № ___________ та діють з моменту укладення даного договору.

Також пунктом 2 вказаної Додаткової угоди сторони вирішили розірвати Договір про надання правової допомоги від ___________ року № ___________ з ___________  20__ року.

Таким чином, з ___________ 20__ року договір, укладений між __________________  та __________________  розірваний, а зобов’язання сторін за цим договором припинилися.

Частиною 3 статті 653 ЦК України передбачено, що у разі зміни або розірвання договору зобов’язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

На підставі зазначеного, вважаємо, що позовні вимоги __________________ є необґрунтованими та безпідставними, у зв’язку із чим не підлягають задоволенню.

У зв’язку з вищевикладеним, керуючись статтями 42, 43, 48, 49, 61, 62, 174, 178 ЦПК України, —

ПРОСИМО СУД:

 

  1. Відмовити у задоволенні позовних вимог _____________________________ про визнання припиненим договору про надання правової допомоги № 0812/16 від __________________ року, що укладений між __________________  та __________________   з __________________  року.
  2. судові витрати покласти на Позивача.

 

Додатки:

 

  1. копія договору про надання правової допомоги від __________ року № __________ із додатковою угодою № 1 – на 2 арк.;
  2. копія паспорту громадянина України для виїзду за кордон на ім’я __________ – на 1 арк.;
  3. копія паспорту громадянина України на ім’я __________ – на 2 арк.;
  4. копія квитанції про оплату гонорару за договором № __________  – на 1 арк.;
  5. копія додаткової угоди № 2 до Договору від __________ року – на 1 арк.;
  6. копія ордера на надання правової допомоги – на 1 арк.;
  7. копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю на 1 арк.;
  8. попередній орієнтовний розрахунок судових витрат – на 1 арк.;

 

__________ року

 

Представник відповідача          ______________            ОСОБА_2

Оболонський районний суд міста Києва

04212, м. Київ, вул. Тимошенка, 2-Є

Позивач: ОСОБА_1

Місце проживання: ____________________________

РНОКПП: ____________________________________

Тел.: _________________________________________

Адреса електронної пошти: _____________________

Офіційна електронна адреса: ___________________­­_

Відповідач:  Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «ОСОБА-2»

Місцезнаходження: ____________________________

Код ЄДРПОУ: ________________________________

Тел.: _________________________________________

Адреса електронної пошти ______________________

Офіційна електронна адреса _____________________

 

Ціна позову: позов немайнового характеру

Судовий збір: 768, 40 грн.

 

ПОЗОВНА ЗАЯВА

про визнання кредитного договору недійсним

 

             Приблизно ___ лютого 2019 року ОСОБА_1  (далі – Позивач) на належний їй номер мобільного телефону ***-***-**-** почали телефонувати невідомі особи. Зазначені особи представились співробітниками оператора мобільного зв’язку «________» та почали пропонувати Позивачу перейти на умови іншого тарифного плану. Задля здійснення такого переходу, вказані особи повідомили Позивачу про те, що на її телефон буде надіслане повідомлення із кодом підтвердження, який вони попросили Позивача повідомити, нібито, з метою переведення її на умови іншого тарифного плану. Нічого не підозрюючи, Позивачем було повідомлено зазначений код підтвердження вищевказаним невідомим особам.

Після цього, в ніч з __ на __ лютого 2019 року, як згодом стало відомо Позивачу, невстановлені особи, імовірно, здійснили заміну належної Позивачу сім-карти з номером мобільного телефону ***-***-**-**, використавши послугу відновлення втраченої сім-картки.  В результаті зазначених дій Позивач втратила можливість використовувати належний їй номер мобільного телефону ***-***-**-**.

__ лютого 2019 року, одразу після того, як Позивач дізналась про те, що вона не може користуватися належним їй телефонним номером, оскільки її сім-карта заблокована, вона звернулась до офісу компанії «________» та відновила належний їй номер мобільного телефону, зазначений вище.

Одразу після цього, __ лютого 2019 року, Позивачу на мобільний телефон почали надходити смс-повідомлення від різних фінансових компаній, які надають послуги з кредитування населення. Із змісту зазначених повідомлень Позивачу стало зрозуміло, що за той час, коли вона не могла користуватися належним їй номером телефону, невстановлені особи уклали від її імені кредитні договори із декількома фінансовими компаніями, серед яких, зокрема, і Товариство з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_2» (Код ЄДРПОУ ********), яке здійснює діяльність в мережі «Інтернет» під назвою «_______» на сайті ___________________ (далі – Відповідач).

Як згодом вдалося з’ясувати Позивачу, сума отриманих коштів за договором кредиту № ******, що був укладений від її імені, становила _____ гривень.

Проте, ніяких кредитних договорів із зазначеною юридичної особою Позивачем не укладалось. Вищезазначену суму грошових коштів Позивач не отримувала.

Одразу після цього, Позивачем було подано до Дарницького управління Поліції ГУНП в м. Києві заяву про вчинення кримінального правопорушення, у якій були викладені усі вищезазначені обставини.

Окрім цього, Позивачем на адресу Відповідача також були направлені запити на отримання інформації з метою встановлення обставин, за яких від її імені було укладено кредитний договір з Відповідачем. Позивач у зазначених запитах також просила вважати нікчемним кредитний договір, укладений від її імені невстановленими особами, оскільки вона не має до цього жодного відношення та не отримувала кредитних коштів.

Відповіді на зазначені запити Позивачем отримано не було.

Відповідно до ч. 1 статті 1 ЦК України цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.

Частиною 2 зазначеної статті передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 статті 12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.

Відповідно до ч. 3 статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Частиною 4 зазначеної статті визначено, що при здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Також, відповідно до ч. 2 статті 14 ЦК України особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов’язковим для неї.

Із зазначених статей вбачається, що особа розпоряджається своїми цивільними правами вільно, на власний розсуд та не може бути примушена до вчинення дій, які несуть для неї певні цивільно-правові наслідки, як от укладення договору.

Частиною 1 статті 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ч. 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною 2 статті 16 ЦК України передбачені способи захисту цивільних прав та інтересів, серед яких, зокрема, визнання правочину недійсним.

Цивільний кодекс також регулює питання укладення правочинів, а також умови, за яких вони можуть бути визнані недійсними.

Відповідно до ч. 3 статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

            Відповідно до ч. 1 статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

На інтернет-сайті Відповідача _____________ розміщено документацію, якою встановлено порядок надання грошових коштів у позику.

Відповідно до п. 1.3. «Внутрішніх правил надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ОСОБА_2», які затверджені Рішенням Загальних зборів учасників ТОВ «ФК «ОСОБА_2», протокол № * від 26 липня 2018 року (далі – Правила), основними принципами надання Товариством фінансових послуг є:

  • законність – надання фінансових кредитів виключно у порядку та на умовах, передбачених чинним законодавством для такого виду фінансових послуг;
  • добровільність – ніхто не може бути примушений до укладення договору про надання фінансових послуг із Товариством, клієнти мають самостійно, свідомо та добровільно вступити у правовідносини із Товариством, що відповідає їх волевиявленню;
  • прозорість – Товариство надає відповідні фінансові послуги лише після здійснення ідентифікації особи клієнта та вжиття заходів відповідно до законодавства, яке регулює відносини у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму.

Пунктом 1.4. Правил також передбачено, що позика у вигляді фінансового кредиту надається Товариством на підставі Договору, який відповідає вимогам статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», Закону України «Про споживче кредитування», статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», статей 203, 207, 639, 1047, 1055 Цивільного кодексу України, інших законів з питань регулювання окремих ринків фінансових послуг, вимогам до договорів про надання фінансових послуг фізичним особам, визначеним Нацкомфінпослуг, та положенням цих Правил.

Відповідно до п. 1.6. Правил, для укладення договору фізична особа повинна, серед інших умов, діяти від власного імені, з власних інтересів, не отримувати фінансовий кредит в якості представника третьої особи і не діяти на користь третьої особи (вигодонабувача або кінцевого бенефіціарного власника).

Пунктом 2.1.1. Правил передбачено, що договір із споживачем фінансових послуг укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно п. 2.1.2. Правил договір із споживачем фінансових послуг вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору та підписали цей договір.

Умовами пункту 2.1.3 Правил встановлено, що для укладення договору споживач фінансових послуг – фізична особа-резидент України зобов’язаний надати Товариству наступні документи або їх належним чином засвідчені копії, які ідентифікують його особу та підтверджують її дієздатність та правоздатність:

  • паспорт або документ, що його замінює;
  • документ про присвоєння індивідуального податкового номеру за ДРФО (реєстраційний номер облікової картки платника податків);
  • інші документи за вимогою Товариства в разі необхідності.

Надання документів для укладення Договору може відбуватись шляхом завантаження до анкети на сайті Товариства скан-копій відповідних документів у належній якості, яка дає можливість перевірити дійсність таких документів.

Таким чином, однією з обов’язкових умов надання грошових коштів у кредит, є ідентифікація особи позичальника.  При чому позичальник повинен надати належним чином завірені копії паспорта та реєстраційного номера облікової картки платника податків.

Пунктом 2.2.3 Правил також визначається, що договори про надання товариством фінансових кредитів укладаються у письмовій формі, в тому числі в електронному вигляді, з урахуванням вимог чинного законодавства України.

Вищевказаними правилами передбачається також порядок укладення договорів шляхом оформлення клієнтом заявки на Сайті.

Згідно п. 2.3.1. Правил, оформлення клієнтом Заявки на сайті товариства передбачає здійснення реєстрації. Реєстрація клієнта на сайті відбувається шляхом створення Особистої сторінки клієнта.

Для реєстрації та Сайті клієнт заповнює анкету, яка одночасно може бути і первісною заявою на отримання фінансового кредиту, вказуючи повні, точні та достовірні особисті дані.

Пунктом 2.3.10 Правил передбачено, що зареєструвавшись на сайті, клієнт у подальшому може подавати заявки на одержання фінансового кредиту шляхом заповнення відповідних форм заявок, розміщених на Особистій сторінці.

Згідно пункту 2.3.13 Правил, у випадку прийняття рішення про надання фінансового кредиту, Товариство укладає із клієнтом договір, який розміщується на Особистій сторінці клієнта.

Клієнт підтверджує свою повну обізнаність та згоду з усіма істотними умовами договору шляхом кліку на відповідній інтерактивній кнопці на Особистій сторінці, доступ до якої здійснюється за допомогою унікальної пари Логін та Пароль.

Відповідно до п. 2.3.15 Правил дата переказу суми фінансового кредиту на рахунок банківської платіжної картки клієнта є датою укладання Договору між Товариством і клієнтом.

Однак, жодних грошових коштів на банківську картку Позивача не надходило, що свідчить про те, що волевиявлення Позивача на укладення договору не було, а також про те, що кредитний договір між Позивачем та Відповідачем не укладався.

Із зазначених вище приписів Правил вбачається також, що особа, яка укладає кредитний договір, повинна діяти від власного імені, на власний розсуд та за власним бажанням. Окрім зазначеного, особа, яка отримує кредит, повинна підтвердити свої дані, шляхом направлення належним чином завіреної копії паспорта та ідентифікаційного номера Відповідачу (у тому числі і шляхом завантаження таких копій на сайті Відповідача).

            В свою чергу, Відповідач повинен перевірити відомості, які зазначила особа про себе.

            Таким чином, невстановлені особи, які уклали кредитний договір від імені Позивача, імовірно, незаконно використали її особисті дані задля цієї мети, що свідчить про те, що спірний договір кредиту є таким, що порушує права Позивача, передбачені Конституцією України.

Окрім Правил, на сайті Відповідача міститься також Примірний договір про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту (Публічна пропозицій (Оферта)) Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ОСОБА_2», який затверджений Загальними зборами учасників ТОВ «ФК «ОСОБА_2» протоколом № * від 26 липня 2018 року (далі — Примірний договір).

Пунктом 1.1.1. Примірного договору передбачено, що кредит надається Позичальнику шляхом безготівкового переказу грошових коштів на рахунок банківської платіжної картки Позичальника на підставі розгляду Заявки – приєднання.

Пунктом 2.2. Примірного договору передбачено, що для отримання Кредиту, передбаченого цим Договором, Позичальник зобов’язаний ознайомитися з Внутрішніми правилами Кредитодавця, умовами цього Договору, умовами кредитування та пройти процедуру Реєстрації через відповідний сервіс веб-сайту Кредитодавця.

Під Реєстрацією для цілей даного договору сторони розуміють внесення Позичальником на веб-сайті Кредитодавця своїх ідентифікаційних даних у спеціальну форму та надання згоди на обробку персональних даних, їх перевірку шляхом встановлення належності та відповідності їх Позичальнику, у результаті чого створюється аккаунт (обліковий запис) Позичальника на веб-сайті Кредитодавця.

При цьому, згідно п. 2.6. Примірного договору, Кредитодавець має право відмовити у наданні кредиту у разі, якщо здійснити ідентифікацію (верифікацію) Позичальника неможливо або є підозра, що Позичальник умисно надав неправдиві відомості щодо себе чи не надав документи, необхідні для здійснення кредитодавцем первинного фінансового моніторингу.

Таким чином, процедурі отримання кредиту передує процедура реєстрації на сайті Відповідача, під час якої Відповідач повинен здійснити ідентифікацію позичальника.

            Окрім цього, із зазначених приписів вбачається також, що саме Позичальник повинен вносити свої персональні дані та надавати копії підтверджуючих документів. Тобто, на отримання кредиту повинна бути обов’язково надана згода позичальника. У даному є випадку Позивач не надавала жодної згоди на отримання кредиту, та не завантажувала свої особисті дані на сайті Відповідача, що свідчить про відсутність її згоди на укладення кредитного договору.

Пунктом 2.9. Примірного договору визначається, що підписання електронного Договору у розумінні статті 12 Закону України про е-комерцію є використання електронного цифрового підпису Позичальника одноразовим ідентифікатором, що є поєднанням даних логіна і пароля особистої сторінки Позичальника, та введенням на Особистій сторінці Позичальника унікального коду-підтвердження про схвалення Заявки-приєднання з отриманого смс-повідомлення на номер телефону, вказаний при реєстрації та заповненні Заявки.

Таким чином, підписання електронного договору, згідно умов Примірного договору, відбувається шляхом направлення на адресу Відповідача коду-підтвердження про схвалення Заявки-приєднання з отриманого смс-повідомлення.

            Однак, у період, коли від імені Позивача було укладено кредитний договір, вона не могла можливості користуватися номером телефону, що їй належав, оскільки невстановленими особами було заблоковано її картку. Тобто, Позивач жодним чином не мала змоги підписати кредитний договір електронним підписом, відповідно до приписів Закону України «Про електронну комерцію» та Правил, розміщених на сайті Відповідача.

Частинами 6, 11 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:

  • надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;
  • заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;
  • вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз’яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз’яснення логічно пов’язані з нею. Покупець (замовник, споживач) повинен отримати підтвердження вчинення електронного правочину у формі електронного документа, квитанції, товарного чи касового чека, квитка, талона або іншого документа у момент вчинення правочину або у момент виконання продавцем обов’язку передати покупцеві товар.

Згідно частини 7 статті 11 вказаного Закону електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Отже, з приписів Закону також вбачається, що саме особа, яка укладає електронний договір повинна підтвердити факт власної згоди одним із декількох способів, визначених законодавством.

Проте, за відсутності згоди Позивача на укладення кредитного договору з Відповідачем, за відсутності факту отримання Позивачем грошових коштів за вищевказаним договором, а також враховуючи, що невстановленими особами були незаконно використані персональні дані Позивача з метою отримання кредиту, вважаємо, що кредитний договір, який від імені Позивача було укладено невстановленими особами з Відповідачем, повинен бути визнаний недійсним.

Відповідно до ч. 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ч. 1 статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Частиною 2 зазначеної статті передбачено, що правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Таким чином, правочин, який порушує конституційні права і свободи людини і громадянина, є нікчемним.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами інтелектуальної, творчої діяльності.

Окрім зазначеного, відповідно до статті 32 Конституції України не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

За таких обставин, вважаємо, що наявні об’єктивні підстави для визнання правочину недійсним.

Відповідно до ч. 2 статті 17 Закону України «Про електронні довірчі послуги» Електронна взаємодія фізичних та юридичних осіб, яка потребує відправлення, отримання, використання та постійного зберігання за участю третіх осіб електронних даних, аналоги яких на паперових носіях повинні містити власноручний підпис відповідно до законодавства, а також автентифікація в складових частинах інформаційних систем, в яких здійснюється обробка таких електронних даних та володільцями інформації в яких є органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації державної форми власності, повинні здійснюватися з використанням кваліфікованих електронних довірчих послуг.

Згідно ч. 5 статті 23 зазначеного Закону правочин, вчинений в електронній формі, може бути визнаний судом недійсним у разі, коли під час його вчинення використовувався кваліфікований електронний підпис чи печатка, кваліфікований сертифікат якого/якої не містить відомостей, передбачених частиною другою цієї статті, або містить недостовірні відомості.

Враховуючи, що код-підтвердження, яким було схвалено Заявку-приєднання, надсилався на адресу Відповідача невстановленими особами, які незаконно заволоділи телефонним номером Позивача, вважаємо, що електронний підпис, яким такий код підтвердження вважається згідно Закону, містив недостовірні відомості, та не підтверджує реальної згоди Позивача на отримання кредиту.

Пунктом 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідно  до  статей  215  та  216  ЦК суди розглядають  справи  за  позовами: про   визнання   оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.            Відповідно до  статей  215  та  216  ЦК ( 435-15 ) вимога про визнання оспорюваного  правочину  недійсним  та  про  застосування наслідків  його  недійсності,  а  також  вимога  про  застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути  заявлена  як однією  зі  сторін правочину,  так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.             Вищезазначений кредитний договір порушує права Позивача, оскільки після його укладення невстановленими особами у Позивача з’явився обов’язок щодо повернення отриманої за договором грошової суми у розмірі 2500 гривень. Більше того, відповідно до ч. 1 статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.            Пунктом 1.1. Примірного договору також передбачається обов’язок позичальника сплатити проценти за користування наданими у кредит грошовими коштами.             Згідно п. 1.3. Примірного договору позичальник сплачує кредитодавцю проценти за користування кредитними коштами за фактичну кількість календарних днів, визначених Договором, але не більше строку, на який надається фінансовий кредит.            Таким чином, окрім суми грошових коштів, взятих в кредит, на Позивача також незаконно покладено обов’язок зі сплати процентів за користування отриманими грошовими коштами.             Враховуючи, що Позивач не отримувала жодних коштів від Відповідача, в подальшому може бути завдана шкода майновим правам Позивача, оскільки, у випадку несплати заборгованості, Відповідач буде вимагати повернення коштів від Позивача через суд.             Пунктом 6 вищевказаної постанови визначається, що вимоги про визнання  оспорюваного  правочину  недійсним  і застосування   наслідків   його   недійсності,   про  застосування наслідків  недійсності  нікчемного   правочину   розглядаються   у позовному  провадженні в порядку цивільного судочинства відповідно до вимог статті 15 ЦПК.            На підставі зазначеного, вважаємо, що кредитний договір, укладений від імені Позивача з Відповідачем невстановленими особами, необхідно визнати недійсним.             На виконання п.п. 6, 7 ч. 3 статті 175 ЦПК України повідомляємо, що заходи досудового врегулювання спору позивачем не проводились, заходи забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви Позивачем не вчинялись.            На виконання п. 10 ч. 3 ст. 175 ЦПК України Позивач підтверджує, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.             Окрім цього, згідно приписів статті 141 ЦПК України у разі задоволення позовних вимог, Позивач має право на відшкодування судових витрат за рахунок Відповідача.             Відповідно до ч. 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи.             Відповідно до ч. 3 статті 133 ЦПК України до витрат, пов’язаних із розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу, а також витрати, пов’язані із забезпеченням доказів.             Так, за подання даної позовної заяви Позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 768 грн. 40 коп. Окрім цього, Позивач також сплатив судовий збір за подання заяви про забезпечення позову, що становить ____ грн. __ коп.            Позивачем також були понесені витрати на правову допомогу на суму ____ грн.            Таким чином, загальний розмір судових витрат, понесених позивачем складає ____ грн.             Окрім цього, в процесі розгляду справи Позивач може понести й інші витрати, розмір яких на момент подачі даної позовної заяви встановити неможливо.             Вважаємо, що зазначені витрати, у випадку задоволення позовних вимог, повинні бути покладені на Відповідача.             На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 1, 12-16, 203, 205, 215, 228 ЦК України, 11 Закону України «Про електронну комерцію», статтями 32, 41 Конституції України, статтями 17, 23 Закону України «Про електронні довірчі послуги», статтями 12, 15,42, 43, 58, 60, 62, 133, 134, 137, 141, 174, 175 ЦПК України, —  ПРОСИМО СУД: 1.                 Визнати недійсним кредитний договір № ****** на загальну суму ____ грн., укладений невстановленою особою від імені ОСОБА_1 (РНОКПП: **********) з Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ОСОБА_2» (код ЄДРПОУ: ********) яке діє в мережі Інтернет під назвою «______» за допомогою сайту _________. 2.                 Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: **********)) з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ОСОБА_2» (код ЄДРПОУ: ********) судові витрати, понесені Позивачем.

Додатки:

1.                 Оригінал квитанції про сплату судового збору (для суду) – на 1 арк.;

2.                 Попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат – на 1 арк.;

3.                 Клопотання про витребування доказів – на 18 арк.;

4.                 Заява про забезпечення позову з додатками – на 4 арк.;

5.                 Копія заяви на адресу ТОВ «ФК «ОСОБА_2» – на 2 арк. (оригінали наявні у позивача);

6.                 Копія заяви про вчинення кримінального правопорушення – на 2 арк. (оригінал наявний у позивача);

7.                 Копії квитанції та опису вкладення – на 3 арк. (оригінал наявний у позивача)

8.                 Копії роздруківок з сайту __________ на підтвердження укладення кредитного договору від імені позивача – на 6 арк.;

9.                 Копія свідоцтва про реєстрацію фінансової установи – на 1 арк. (оригінал наявний у відповідача);

10.             Копія витягу з реєстру ТОВ «ФК «ОСОБА_2» — на 2 арк. (оригінал наявний у відповідача);

11.             Копія примірного договору – на 16 арк. (оригінал наявний у відповідача);

12.             Копія внутрішніх правил надання коштів у позику – на 15 арк. (оригінал наявний з відповідача);

13.             Копія смс-повідомлень, що надходили на адресу Позивача – на 1 арк. (оригінал наявний у позивача);

14.             Копія витягу з ЄДРПОУ ТОВ «ФК «ОСОБА_2» — на 5 арк.;

15.             Копія паспорту ОСОБА_1 – на 5 арк. (оригінал наявний у позивача);

16.             Копія РНОКПП ОСОБА_1 – на 1 арк. (оригінал наявний у позивача);

17.             Копія ордеру на надання правової допомоги – на 1 арк.;

18.             Копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю – на 1 арк.;

19.             Копія позовної заяви з додатками для відповідача – на __ арк.;

_______ року  

Представник позивача                          ____________         ПІБ

До Дніпровського районного суду міста Києва

02105, м. Київ, вул. І. Сергієнка, 3

Позивач: ОСОБА_1

Місце проживання: ___________________________

РНОКПП: ___________________________________

Тел: ________________________________________

Електронна пошта: ________________________________

Справа № ***/****/**

Суддя: ПІБ

ЗАЯВА

про ухвалення додаткового рішення

 

            В березні 2018 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Дніпровського районного суду міста Києва із позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, у якому, окрім питання про розірвання шлюбу, просила суд також вирішити питання щодо визначення місця проживання малолітньої дитини – ОСОБА_3, **.**.20** року, яку позивач та відповідач мають від спільного шлюбу. ОСОБА_1 просила визначити місце проживання малолітньої дитини разом з матір’ю.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від ** квітня 20** року позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені, зокрема було розірвано шлюб між ОСОБА_2, ** грудня 19** року народження та ОСОБА_1, ** лютого 19** року народження, що був зареєстрований ** жовтня 20** року Відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві (актовий запис № ****).

Однак, вищезазначеним рішенням не було вирішено по суті вимогу позивача про визначення місця проживання малолітньої дитини разом із матір’ю.

Під час судового розгляду справи по суті відповідачем – ОСОБА_2 було подано заяву про розгляд справи у його відсутність, у якій ним було визнано позовні вимоги в повному обсязі.

Тобто, Дніпровським районним судом міста Києва не було вирішено по суті одну з позовних вимог.

Згідно п. 1 ч. 1 статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення.

Таким чином, позивач вважає, що існує необхідність в ухваленні додаткового рішення по справі.

Відповідно до ч. 1 статті 160 Сімейного кодексу України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Пунктом 1 ч. 2 статті 49 ЦПК України передбачено право відповідача визнати позов на будь-якій стадії судового процесу.

Частиною 4 статті 206 ЦПК України встановлено, що у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Таким чином, оскільки відповідач не заперечував проти визначення місця проживання їх спільної з позивачем дитини разом з матір’ю, тобто з позивачем, вважаємо, що зазначена позовна вимога повинна бути задоволена.

Разом із зазначеним повідомляємо, що ОСОБА_1, **.**.19** року народження, у лютому 2019 року було зареєстровано шлюб із ОСОБА_4, про що ** лютого 20** року було складено відповідний актовий запис за № ***. Після державної реєстрації шлюбу позивач ОСОБА_1 змінила прізвище на прізвище чоловіка (копії підтверджуючих документів додаються)

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 42, 43, 48, 49, 182, 183, 206, 270 ЦПК України, ч. 1 ст. 160 СК України, —

ПРОСИМО СУД:

  1. Ухвалити додаткове рішення по справі № ***/****/** за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини.
  2. Визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 ** липня 20** року народження, що народився у ОСОБА_1 та ОСОБА_2. за час їхнього перебування у шлюбі, разом із матір’ю – ОСОБА_1.

 

Додатки:

  1. Копія паспорту ОСОБА_1 – на 2 арк.;
  2. Копія свідоцтва про шлюб серії І-БК № ****** – на 1 арк.;
  3. Копія довідки про реєстрацію місця проживання особи № ******** від **.**.20** року – на 1 арк.;

 

**.**.20** року

Позивач                                                      _____________       ОСОБА_1

Шевченківський районний суд міста Києва

03680, м. Київ, вул. Дегтярівська, 31 А

Позивач: ОСОБА_1

Місце проживання: ___________________________

РНОКПП: **********

Тел.: _____________________________

Адреса електронної пошти: _______________________

Офіційна електронна адреса відсутня

Представник позивача: ПІБ, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № ****** від **.**.20** року

Поштова адреса: __________________________

Тел.: ______________________________

електронна пошта: _______________________________

Справа № ***/******/**

Суддя: ПІБ_2

 

ЗАЯВА

про виклик і допит свідків

 

У провадженні Шевченківського районного суду міста Києва перебуває цивільна справа № ***/*****/** за позовом ОСОБА_1 (далі – Позивач) до організації «ОСОБА_2» (далі – Відповідач) про стягнення заборгованості по заробітній платі та інших виплат, середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до ч. 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 2 зазначеної статті ці дані встановлюються такими засобами:

  • письмовими, речовими і електронними доказами;
  • висновками експертів;
  • показаннями свідків.

Відповідно до ч. 1 статті 90 ЦПК України показання свідка – це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до ч. 1 статті 91 ЦПК України виклик свідка здійснюється за заявою учасника справи.

Згідно ч. 3 статті 91 ЦПК України заява про виклик свідка має бути подана до або під час підготовчого судового засідання, а якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, — до початку першого судового засідання у справі.

Відповідно до ч. 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 5 статті 81 ЦПК України передбачено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ч. 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

У зв’язку із зазначеним, вважаємо, що з метою всебічного та об’єктивного дослідження фактичним обставин справи, задля підтвердження обставин, викладених Позивачем у позові, необхідно викликати та допитати у судовому засіданні свідків, а саме:

  • ПІБ_3, **.**.19** року народження, адреса проживання: ________, тел. __________;

Свідок може повідомити обставини, які можуть підтвердити факти здійснення тиску на Позивача, випадки приниження, не допуск до робочого місця та спростування посилання Відповідача про добровільний намір Позивача звільнитися.

  • ПІБ_4, **.**.19** року народження, адреса проживання:________, тел. __________; Свідок може повідомити обставини, які можуть підтвердити факти перебування Позивача на посаді фінансового директора, а не головного бухгалтера, здійснення тиску на Позивача, випадки приниження, спростування посилання Відповідача про добровільний намір Позивача звільнитися.
  • ПІБ_5, **.**.19** року народження, адреса проживання: ________, тел. __________;

Свідок може повідомити обставини, які можуть підтвердити, що накази на відпустку Позивача за 2017 рік, які додані відповідачем до матеріалів справи, містять недостовірні дані.

Показання зазначених осіб можуть спростувати обставини, на які посилається Відповідач та спростувати покази, які будуть давати свідки Відповідача, що безпосередньо пов’язано із розглядом зазначеної справи.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 42, 43, 76, 81, 83, 90, 91, 182, 183 ЦПК України, —

ПРОШУ СУД:

 

  1. Викликати у судове засідання та допитати у якості свідків:
  • ПІБ_3, **.**.19** року народження, адреса проживання: ________, тел. __________;
  • ПІБ_4, **.**.19** року народження, адреса проживання:________, тел. __________;
  • ПІБ_5, **.**.19** року народження, адреса проживання: ________, тел. __________;

Документи, які підтверджують повноваження представника, знаходяться в матеріалах справи.

 

**.**.20** року 

Представник позивача                                                                           ПІБ

Шевченківський районний суд міста Києва

03680, м. Київ, вул. Дегтярівська, 31 А

Позивач: ОСОБА_1

Місце проживання:____________

РНОКПП: **********

Тел.: **********

Адреса електронної пошти: ______

Офіційна електронна адреса відсутня

 

Представник позивача: ПІБ, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № ****** від **.**.20** року

Поштова адреса:

Тел.:

електронна пошта:

 

Справа № ***/*****/**

Суддя: ПІБ_2

КЛОПОТАННЯ

про приєднання доказів до матеріалів справи

 

У провадженні Шевченківського районного суду міста Києва перебуває цивільна справа № ***/*****/** за позовом ОСОБА_1 (далі – Позивач) до Організація «ОСОБА_2» (далі – Відповідач) про стягнення заборгованості по заробітній платі та інших виплат, середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Так, Позивач посилається на здійснення тиску зі сторони відповідача під час звільнення, не допуск до робочого місця, тощо. В свою чергу, Відповідач стверджує про добровільний намір Позивача звільнитися.

Крім того, ** січня 20** року представником Відповідача через канцелярію суду було подане клопотання про витребування доказів, виклик свідків, клопотання про призначення експертизи, тощо.

Таким чином, з метою спростування обставин, на які посилається та в подальшому буде посилатися Відповідач, для всебічного та повного розгляду справи та дотримання принципу змагальності та рівності усіх учасників судового процесу суд повинен мати в наявності усі докази, які можуть мати значення для вирішення справи, а саме:

  • копія заяви та пояснення ОСОБА_1 від **.**.**, надані начальнику Шевченківського УП ГУНП в м. Києві, які підтверджують факти здійснення тиску на Позивача, випадки приниження, не допуск до робочого місця та спростування посилання Відповідача про добровільний намір Позивача звільнитися;
  • копія аудіо-запису із назвою «Новий запис **********», на якому зафіксовано розмову ОСОБА_1 з ПІБ_3, який виконував функцію помічника президента Оранізації, яка мала місце ** березня 20** року, на якій зафіксовано факт не виплати заробітної платні Позивачу у день звільнення.

Відповідно до ч. 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 7 статті 76 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов’язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 статті 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Відповідно до ч. 10 статті 83 ЦПК України докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 12, 42, 43, 58, 60, 62, 76, 82, 83, 182, 183 ЦПК України, —

ПРОШУ:

  1. Приєднати до матеріалів справи № ***/*****/** за позовом ОСОБА_1 до Організація «ОСОБА_2» про стягнення заборгованості по заробітній платі та інших виплат, середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди наступні докази:
  • копія заяви та пояснення ОСОБА_1 від **.**.**, надані начальнику Шевченківського УП ГУНП в м. Києві, які підтверджують факти здійснення тиску на Позивача, випадки приниження, не допуск до робочого місця та спростування посилання Відповідача про добровільний намір Позивача звільнитися — на 3 арк.
  • оптичний диск (CD-R) марки ______ із №_________ на якому міститься копія аудіо-запису із назвою «Новий запис **********», на якому зафіксовано розмову ОСОБА_1 з ПІБ_3, який виконував функцію помічника президента Організації, яка мала місце ** березня 20** року, на якій зафіксовано факт не виплати заробітної платні Позивачу у день звільнення — у к-сті 1 шт.

 

Документи, які підтверджують повноваження представника, знаходяться в матеріалах справи.

 

**.**.20** року

 

Представник позивача                                      ___________           ПІБ