Шевченківський районний суд міста Києва

03057, м. Київ, вул. Дегтярівська, буд. 31А

 

Позивач: Публічне акціонерне товариство

«Особа_1», МФО 380236, ЄДРПОУ 34047020

Місцезнаходження: 01133, м. Київ, вул. Щорса, 36-б

Поштова адреса: 04080, м. Київ, вул. Фрунзе, 39

 

Представник Позивача: Особа_2

_________________________________________

тел.: ____________________________________

Ел. Пошта: ______________________________

 

Відповідач: Особа_3

Місце проживання: ________________________

РНОКПП: _____________________

Тел.: ______________________

 

Представник відповідача: _______________________

Поштова адреса: ________________________________

тел. ____________________________________

Електронна пошта: _____________________________

 

Справа № 761/2733/15-ц

Провадження № 2/761/3049/2015

Суддя П________ Н.Г.

 

Заява

про перегляд заочного рішення Шевченківського районного суду міста Києва у справі № 761/2733/15-ц

 

23 березня 2015 року Шевченківським районним судом міста Києва у справі № ___________ постановлено заочне рішення, яким позовні вимоги ПАТ «Особа_1» (далі – Позивач) до Особа_3а ________________ (далі – Відповідач) про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено та стягнуто з Особа_3а Анатолія Віталійовича (ІПН 2729909230) на користь ПАТ «Особа_1» заборгованість за кредитним договором №150102038934023 від 08.10.2012 року станом на 19.11.2014 року у розмірі 158 758, 22 (сто п’ятдесят вісім тисяч сімсот п’ятдесят вісім грн. 22 коп.) гривень та судовий збір в розмірі 1 587, 58 (одна тисяча п’ятсот вісімдесят сім грн. 58 коп.) гривень.

Зазначеним заочним рішенням передбачено, що воно може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Частиною 2 статті 228 ЦПК України в редакції, яка діяла на момент прийняття оскаржуваного заочного рішення (далі – ЦПК України у старій редакції), передбачено також, що заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

15 грудня 2017 року набула чинності нова редакція ЦПК України (далі – ЦПК України), відповідно до ч. 2 статті 284 якої заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Частиною 3 статті ЦПК України визначається, що учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд – якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Відповідно до ч. 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Таким чином, на даний момент вищезазначене заочне рішення підлягає перегляду в порядку, який передбачений новою редакцією ЦПК України, тобто протягом 20 днів, з дня вручення Відповідачу повного заочного рішення суду.

Як вбачається з матеріалів справи, Відповідачем не було отримано копію повного заочного рішення, про що свідчить відмітка на конверті про повернення листа за закінченням встановленого терміну зберігання.

Копію вищевказаного заочного рішення під час ознайомлення з матеріалами справи 04.03.2019 року отримав представник Відповідача –_____________________, що підтверджується копією клопотання про видачу копії судового рішення, що було подане до суду 04.03.2019 року.

Таким чином, Відповідач має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про перегляд заочного рішення, оскільки дана заява подається протягом 20 днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Відповідач вважає, що заочне рішення по вищевказаній справі підлягає скасуванню у зв’язку з наступними підставами.

Відповідно до ч. 2 статті 225 ЦПК України у редакції, яка діяла на момент постановлення заочного рішення (далі – ЦПК України у старій редакції), розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за загальними правилами з винятками і доповненнями, встановленими цією главою.

Частиною 1 статті 1 ЦПК України у старій редакції, що діяла на момент розгляду справи та ухвалення заочного рішення, визначено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Аналогічні приписи містить також і ЦПК України в редакції, чинній на даний момент (далі – ЦПК України).

Згідно ч. 2 статті 6 ЦПК України у старій редакції, ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про час і місце розгляду своєї справи.

Частиною 1 статті 8 ЦПК України передбачається, що ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи.

Відповідно до ч. 1, 2 та 4 статті 10 ЦПК України у старій редакції, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Суд сприяє всебічному і повному з’ясуванню обставин справи, роз’яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов’язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Аналогічні приписи містить також статті 12 ЦПК України.

Окрім зазначеного, ч. 1 статті 27 ЦПК України у старій редакції передбачено також, що особи, які беруть участь у справі, мають право, зокрема, брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, давати усні та письмові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Приписи вищевказаної статті повністю дублюються приписами статті 43 ЦПК України в редакції, чинній на даний момент.

Тобто, із зазначених вище статей вбачається, що учасник справи має право брати участь у судовому розгляді, подавати та досліджувати докази, доводити перед судом їх переконливість, заперечувати проти позовних вимог, а суд зобов’язаний сприяти йому у здійсненні його процесуальних прав.

Згідно з ч. 1 статті 74 ЦПК України у старій редакції судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик.

Частиною 3 зазначеної статті передбачається, що судові повістки про виклик у суд надсилаються особам, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч. 1 статті 76 ЦПК України у старій редакції, судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку, а юридичним особам – відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки.

Згідно ч. 4 зазначеної статті у разі відсутності адресата особа, що доставляє судову повістку, негайно повертає її до суду з поміткою про причини невручення.

Частиною 8 вищевказаної статті встановлено, що у разі відмови адресата одержувати судову повістку особа, яка її доставляє, робить відповідну помітку на повістці і повертає її до суду. Особа, яка відмовилася одержати судову повістку, вважається повідомленою.

Так, ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 25 лютого 2015 року по справі № 761/2733/15-ц було відкрите провадження та призначене судове засідання на 13 годину 20 хвилин 23 березня 2015 року.

 Як вбачається з матеріалів справи 23.02.2015 року Шевченківським районним судом було складено повістку про виклик Відповідача, яку, згідно відбитку печатки відділення поштового зв’язку, було направлено на адресу Особа_3а А.В. 02.03.2015 року.

Однак, як вбачається з конверта, який міститься в матеріалах справи, зазначена судова повістка повернулась до суду не врученою Відповідачу у зв’язку із закінченням встановленого терміну зберігання.

Таким чином, про дату та час судового засідання, яке було призначено 23 березня 2015 року Відповідач не був повідомлений належним чином, що і є причиною, через яку Відповідач не з’явився до суду 23.03.2015 року.

Відповідно до ч. 8 статті 128 ЦПК України у чинній на даний момент редакції, днем вручення судової повістки є:

• день вручення судової повістки під розписку;
• день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи;
• день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;
• день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

 

Частинами 4, 9 статті 130 ЦПК України в новій редакції визначено, що у разі відсутності адресата (будь-кого з повнолітніх членів його сім’ї), особа, яка доставляє судову повістку, негайно повертає її до суду з поміткою про причини невручення.

У раз відмови адресата одержати судову повістку особа, яка її доставляє, робить відповідну помітку на повістці і повертає її до суду. Особа, яка відмовилася одержати судову повістку, вважається повідомленою.

Тобто, із приписів вищезазначених статей, вбачається, що особа вважається належним чином повідомленою про дату та час судового засідання тільки у разі, якщо вона відмовилася від одержання судової повістки, відсутня за раніше повідомленою суду адресою місця проживання.

За таких обставин, Відповідач не був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, оскільки повістка була повернута до суду у зв’язку із закінченням встановленого терміну зберігання.

Відповідно до п. 1 ч. 1 статті 169 ЦПК України у старій редакції, яка діяла на момент розгляду справи, суд відкладає розгляд справи в межах строків, встановлених статтею 157 ЦПК України, у разі: неявки в судове засідання однієї із сторін або будь-кого з інших осіб, які беруть участь у справі, про яких нема відомостей, що їм вручені судові повістки.

            Аналогічні приписи містяться також в п.1 ч. 2 ст. 223 ЦПК України.

            Таким чином, суд зобов’язаний був відкласти розгляд справи у зв’язку із тим, що станом на 23.03.2015 року були відсутні відомості про вручення судової повістки Відповідачу, у зв’язку із чим він не був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання.

Проте, всупереч зазначеним вище приписам ЦПК України, судом в цей же день, 23 березня 2015 року, із посиланням на те, що Відповідач був повідомлений про час та місце слухання справи належним чином, було постановлено заочне рішення, яким було повністю задоволено позовні вимоги Позивача, чим, фактично, було позбавлено Відповідача права брати участь у судовому розгляді.

            Частиною 4 статті 169 ЦПК України у старій редакції передбачено, що у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Аналогічні приписи містить ч. 4 статті 223 ЦПК України в редакції, чинній на даний момент.

Відповідно до ч. 1 статті 224 ЦПК України у старій редакції, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Статтею 280 ЦПК України встановлено, що суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов:

• відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання;
• відповідач не з’явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин;
• відповідач не подав відзив;
• позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

 

Таким чином, лише за належного повідомлення відповідача про дату, час та місце судового засідання, суд має право ухвалити заочне рішення.

Однак, за умови першої неявки Відповідача, про якого не було відомостей щодо його належного повідомлення про дату, час та місце судового розгляду, суд не мав права постановляти заочне рішення.

Отже, Відповідач був позбавлений права брати участь у розгляді спору, що стосується його прав та обов’язків.

Окрім зазначеного вище, слід наголосити, що позовна заява, ПАТ «Особа_1» до Особа_3а А.В. не підлягала розгляду у суді загальної юрисдикції.

Пунктом 7.1. кредитного договору № 150102038934023 від 08 жовтня 2012 року, укладеного між Відповідачем та ПАТ «________________», право вимоги за яким, згодом було передане ПАТ «Особа_1» (далі – Договір), передбачено, що всі спори щодо укладання, виконання, розірвання, зміни, визнання недійсним повністю або частково, а також з будь-яких інших питань, що стосуються цього договору, становлять предмет спору та підлягають розгляду в постійно діючому Третейському суді при Асоціації українських банків.

Пунктом 8.2. Договору сторони погодили, що всі додатки, зміни та доповнення до цього Договору мають бути вчинені в письмовій формі та підписані сторонами, з обов’язковим посиланням на цей договір. Будь-яких додаткових угод про зміну умов договору Відповідач з Позивачем не укладав.

Тобто, сторонами було погоджено інший порядок розгляду спорів, ніж в суді загальної юрисдикції.

Частиною 5 статті 130 ЦПК України у старій редакції передбачалось, що якщо між сторонами укладено договір про передачу спору на вирішення третейського суду, суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду.

Пунктом 6 ч. 1 статті 207 ЦПК України у старій редакції також було передбачено, що суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо між сторонами укладено договір про передачу спору на вирішення до третейського суду і від відповідача надійшло до початку з’ясування обставин у справі та перевірки їх доказами заперечення проти вирішення спору в суді.

Аналогічні приписи містить п. 6 ч. 1 статті 257 ЦПК України, відповідно до якого суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо між сторонами укладено угоду про передачу спору на вирішення до третейського суду, і від відповідача не пізніше початку розгляду справи по суті, але до подання ним першої заяви по суті спору надійшли заперечення проти вирішення спору в суді, якщо тільки суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.

Таким чином, враховуючи, що між Позивачем та Відповідачем існувала угода про передачу спору на вирішення третейського суду, Шевченківський районний суд, за наявності такої угоди та за відсутності доказів належного повідомлення Відповідача про дату та час розгляду справи, не мав права розглядати справу № 761/2733/15-ц.

Не будучи повідомленим належним чином про дату та час судового засідання, Відповідач був позбавлений права та можливості надати свої заперечення проти вирішення спору в місцевому суді загальної юрисдикції.

На підставі зазначеного, вважаємо, що судом першої інстанції були порушені норми процесуального права, було незаконно проведено заочний розгляд справи та постановлено заочне рішення.

Разом із зазначеним слід наголосити, що позовні вимоги Позивача були необґрунтованими, оскільки на момент пред’явлення позову Позивачем, сума заборгованості Відповідача була значно меншою.

Так, Позивачем у позовній заяві зазначалось, що Відповідач неналежним чином виконує умови кредитного договору, в результаті чого станом на 19.11.2014 року за ним наявна заборгованість у сумі 158 758, 22 грн., з яких:

143 750 грн. – заборгованість за кредитом;

15 008, 22 грн. – заборгованість за відсотками;

Проте, у зв’язку із тим, що Відповідач не був належним чином повідомлений про дату та час судового розгляду, він був позбавлений можливості надати власні докази на підтвердження здійснення оплати за договором.

Зокрема, до даної заяви про перегляд заочного рішення додаються копії квитанцій, з яких вбачається, що Відповідачем було сплачено заборгованості по кредиту на загальну суму 20 400 гривень.

Відповідно до умов укладеного між Позивачем та Відповідачем договору, сума грошових коштів, які були передані Відповідачу за кредитний договором, становить 150 000 гривень. Враховуючи, що Відповідачем було сплачено 20 400 гривень, то на момент розгляду справи в суді, заборгованість Відповідача складала не 143 750 грн., а максимум 129 600 гривень. Судом також не було враховано, що Відповідач здійснював оплати за договором також і в 2015 році, проте у останнього не збереглись квитанції за цей період, у зв’язку із чим сума заборгованості, яку Позивач вимагав стягнути з Відповідача, є необґрунтованою.

Тобто, неповідомлення відповідача про розгляд справи також стало причиною неподання відповідачем відзиву і доказів сплати по кредитному договору, що вплинуло на правильне обчислення по кредитному договору та законність прийнятого рішення.

Окрім цього, відповідно до ч. 1 статті 60 ЦПК України у старій редакції, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Частиною 2 цієї статті встановлено, що докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Згідно частини 4 статті 60 ЦПК України у старій редакції, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно статті 58 ЦПК України у старій редакції, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Частиною 2 статті 59 ЦПК України у старій редакції, визначається, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Аналогічні приписи містяться також і в статтях 12, 76-81. 83 ЦПК України, що діє на даний момент.

Пунктом 2.6. Договору, укладеного між Відповідачем та ПАТ «АСТРА БАНК», передбачається, що повернення кредиту здійснюється позичальником шляхом перерахування суми коштів, достатньої для повернення кредиту, на транзитний рахунок, визначений в п. 2.7. цього Договору, відповідно графіку зниження кредитного ліміту/заборгованості за кредитною лінією, викладеному в додатку № 1.

Пунктом 2.7. Договору передбачено, що погашення заборгованості за кредитом та/або нарахованими процентами, та/або комісією за управління кредитними коштами (резервування коштів на користь клієнта) (далі – платіж) здійснюється шляхом перерахування Позичальником необхідної суми платежу на рахунок № 37398003893401 в АТ АСТРА БАНК, МФО 380548 (далі-транзитний рахунок) в строки, визначені в п.п. 2.4. – 2.6 цього Договору.

Таким чином, у даному випадку належним доказом того, що Відповідач не сплачував заборгованість за договором кредиту, мала б бути виписка по вищезазначеному рахунку або будь-які інші первинні документи.

Проте, замість цього, Позивачем було надано у якості доказу заборгованості Відповідача довідку, яка складена самим Позивачем, та зміст якої фактично був продубльований у позовній заяві. Проте така довідка безпідставно була визнана судом належним доказом, оскільки відомості, зазначені в ній, не підтверджені жодними належними документами.

Документами, які можуть підтвердити наявність або відсутність заборгованості, а також встановлювати розмір зазначеної заборгованості, можуть бути виключно документи первинної бухгалтерської документації, оформлені згідно нормам ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність”, оскільки лише первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та складені під час здійснення господарської операції – є правовою підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.

Окрім зазначеного, Позивачем взагалі не було доведено факту отримання кредиту Відповідачем.

Відповідно до п. 2.1. Договору, надання кредиту здійснюється за письмовим клопотанням Позичальника про його надання (далі – клопотання) шляхом зарахування кредитних коштів на поточний рахунок Позичальника № 26202003893401 в АТ_______________, МФО 380548, які вказані в клопотанні в межах ліміту, вказаного в п. 1.1. цього Договору з дотриманням вимог, встановлених нормативно-правовими актами НБУ.

Пунктом 2.2. Договору передбачено, що моментом (днем) надання кредиту вважається день списання кредитних коштів з позичкового рахунку для зарахування на поточний рахунок Позичальника, зазначений в п. 2.1. цього Договору.

Проте, окрім Договору, Позивачем не було надано суду жодного належного та достатнього доказу, який би взагалі підтверджував факт списання грошових коштів з позичкового рахунку ПАТ «_____________» для зарахування на поточний рахунок Відповідача.

Судом також не було враховано, що відповідно до ч. 2 статті 517 ЦК України боржник має право не виконувати свого обов’язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов’язанні.

Частиною 2 статті 527 ЦК України передбачено, що кожна із сторін у зобов’язанні має право вимагати доказів того, що обов’язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред’явлення такої вимоги.

Зокрема, до позовної заяви Позивачем було додано копію досудової вимоги від 23.09.2014 року, яка нібито направлялась Відповідачу, у якій Позивач повідомляв про те, що 02.12.2013 року між ПАТ «___________» та ПАТ «Особа_1» було укладено Договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, у зв’язку із чим Позивач повідомляв Відповідачу про те, що ним були порушені умови кредитного Договору, у зв’язку із чим вимагав сплатити прострочену заборгованість.

Таким чином, майже через рік після придбання права вимоги за кредитним договором, Позивач сповістив Відповідача про те, що в нього наявна заборгованість і про те, що її тепер необхідно сплачувати новому кредитору. При цьому, будь-яких доказів переходу права вимоги за кредитним Договором Позивач у досудовій вимозі, що направлялась на адресу Відповідача, не надав. Тобто, судом не було враховано, що Відповідач мав право не виконувати обов’язку новому кредиторові, оскільки докази направлення на адресу Відповідача документів, які підтверджують факт переходу права вимоги від ПАТ «__________» до Позивача, на адресу Відповідача не надсилались, про що свідчать матеріали справи.

Окрім зазначеного, у досудовій вимозі Позивачем не було повідомлено Відповідачу реквізитів нового рахунку, на який необхідно сплачувати заборгованість по кредиту, в результаті чого Відповідач не міг належним чином виконувати зобов’язання.

Відповідно до ч. 1 статті 616 ЦК України якщо порушення зобов’язання сталося з вини кредитора, суд відповідно зменшує розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника.

Частиною 2 статті 616 ЦК України передбачено, що суд має право зменшити розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника, якщо кредитор умисно або з необережності сприяв збільшенню розміру збитків, завданих порушенням зобов’язання, або не вжив заходів щодо їх зменшення.

У зв’язку із зазначеним, вважаємо також, що судом не було враховано, що Позивачем, як кредитором, не було вжито усіх заходів задля повідомлення Відповідача про перехід права вимоги до Позивача, не було надано доказів переходу права вимоги, а також не було повідомлено реквізитів розрахункового рахунку, на який необхідно сплачувати заборгованість по кредиту. Більше того, судом не було враховано, що Позивач повідомив Відповідача про зміну кредитора майже через рік після переходу до нього права вимоги, що свідчить про те, що заборгованість Відповідача могла виникнути з вини кредитора.

Таким чином, заочне рішення суду по справі № 761/2733/15-ц було постановлене з істотним порушенням норм матеріального та процесуального права, без повідомлення та участі Відповідача, на підставі неповного дослідження доказів та неврахування усіх обставин, що мають значення для судового розгляду. Судом було визнано встановленими обставини, які не підтверджені належними доказами.

На підставі зазначеного, вважаємо, що заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва повинне бути скасоване.

Відповідно до п. 2 ч. 3 статті 287 ЦПК України у результаті розгляду заяви про перегляд заочного рішення суд може своєю ухвалою скасувати заочне рішення і призначити справу до розгляду за правилами загального чи спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч. 1 статті 288 ЦПК України заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з’явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 42, 43, 48, 58, 60, 62, 64, 280, 284, 285, 287, 288 ЦПК України, –

ПРОСИМО СУД: 

1. Переглянути заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23.03.2015 року у справі № 761/2733/15-ц, за позовом Публічного акціонерного товариства «Особа_1» до Особа_3а, яким позовні вимоги ПАТ «Особа_1» до Особа_3а про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено та стягнуто з Особа_3а (ІПН 2729909230) на користь ПАТ «Особа_1» заборгованість за кредитним договором №150102038934023 від 08.10.2012 року станом на 19.11.2014 року у розмірі 158 758, 22 (сто п’ятдесят вісім тисяч сімсот п’ятдесят вісім грн. 22 коп.) гривень та судовий збір в розмірі 1 587, 58 (одна тисяча п’ятсот вісімдесят сім грн. 58 коп.) гривень.

 

2. Постановити ухвалу, якою скасувати заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23.03.2015 року у справі № 761/2733/15-ц, за позовом Публічного акціонерного товариства «Особа_1» до Особа_3, і призначити справу № _____________до розгляду за правилами загального позовного провадження.

 

Додатки: 

1. Квитанція про сплату судового збору (оригінал для суду і копія для позивача) – на 1 арк.;
2. Заява про поновлення пропущеного строку на подання заяви про перегляд заочного рішення – на 3 арк.;
3. Копія заяви про видачу копії судового рішення від 04.03.2019 року – на 1 арк.;
4. Копія клопотання про ознайомлення з матеріалами справи – на 1 арк.;
5. Копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю – на 1 арк.;
6. Копія ордеру на надання правової допомоги – на 1 арк.;
7. Копія договору про надання правової допомоги – на 1 арк.;
8. Копії квитанцій на підтвердження оплати кредиту – на 12 арк.;
9. Копія паспорту Особа_3а А.В. – на ___ арк.;
10. Копія кредитного договору з додатками на 14 арк.;
11. Копія заочного рішення від 23.03.2015 року у справі № 761/2733/15-ц – на 4 арк.;
12. Копія договору банківського рахунку – на 4 арк.;
13. Лист ознайомлення з умовами отримання кредиту під заставу нерухомості – на 2 арк.;
14. Копія заяви про перегляд заочного рішення для позивача – на __ арк.;

 

«__» _______ 2019 року

 

Представник відповідача, адвокат   __________             _______________